Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 07:17

Різдво Христове в Україні: сучасність і традиції


Надія Степула Світле свято Різдва Христового надходить до християн України.

Надія Степула: Світле свято Різдва Христового надходить до християн України. У світі його вже відсвяткували за латинським обрядом, за Григоріанським календарем.

В Україні переважна більшість населення святкує за календарем Юліанським, себто за старим стилем.

Чому й досі існують різні календарі, котрі ділять світ на прихильників старого і нового стилів? Питання насущне, але і надалі риторичне. Відповіді на нього досі нема. Хоч відтоді, як на новий календар почали переходити окремі країни в Європі, минули віки. Іспанія, Португалія, Польща і частина Італії перейшли на новий стиль у 1582 році. У 1752-ім Григоріанський календар прийняла Англія, а ще до того Швеція, де перехід на новий час відбувався поступово.

Україна перейшла на новий стиль 12 лютого 1918 року. Центральна Рада та уряд УНР затвердили герб у вигляді тризуба та ухвалили тоді закон про новий стиль.

Але конфесійне життя протікає у давньому руслі: хтось святкує Різдво Христове за новим стилем, хтось за старим. Тим часом нове життя додає до давніх традицій своїх штрихів.

Ідилія і таїнства цього, одного з найбільших у році, свята даленіють, поступаючись місцем новому їх потрактуванню. А дехто тільки починає своє знайомство із тисячолітніми таїнствами, долучаючись до святкувань.

Правозахисник, співголова харківської правозахисної групи Євген Захаров напередодні Різдва був удостоєний відзнакою незалежного культурологічного журналу «Ї» «За інтелектуальну відвагу».

Пан Євген зізнався, що досить довгий час він не міг себе ідентифікувати, хто ж він: українець чи росіянин. Нині, як каже пан Євген, він розмовляє українською і почувається щасливим, що є українцем. Свято Різдва найулюбленіше у родині Захарова.

Євген Захаров: Різдво – це одне із улюблених наших свят у родині. Ми завжди ходимо до церкви, потім збираємося з близькими друзями і відзначаємо Різдво. На Різдво я відкидаю будь-яку роботу принципово.

Щоб була якась традиція, яка є однаковою на всі свята, то її немає. Іноді ми йдемо до наших друзів, іноді дома залишаємося, тобто збираємося з дітьми, моєю мамою. Готує дружина звичайну їжу. Мама зараз, на жаль, уже не може нічого готувати.

Надія Степула: В Україні Різдво Христове святкувалося навіть у часи лихоліття чи голодоморів. Бодай у душі, молитвою. Де можна було, там готували різдвяні страви, збиралися у Святвечір усі, хто міг бути вдома.

Гіркота складних і тяжких часів притаманна і деяким колядкам, створеним людьми, які шукали порятунку для своїх душ у тихому і трепетному співі.

Надія Степула: На свято Різдва Христового ми запалюємо свічку за тих, кого уже немає поруч, хто пішов з життя. Душі рідних на Святвечір, кажуть, поруч з нами.

Мирослав Маринович, член Гельсінкської спілки, науковець, цього року матиме подвійні відчуття на Святвечір, оскільки нещодавно поховав свою маму, найдорожчу людину, яка вистраждала кожен день його заслання, усі ті труднощі і проблеми, які пережив син.

Скільки витерпіло материнське серце, мабуть, знає лише Бог.

За життя для мами пана Мирослава найсумнішим було Різдво без сина, який перебував у той час в ув’язненні, але мати молилась. Яким цього року буде Різдво для родини Мирослава Мариновича?

Мирослав Мартинович: Якраз буде з мамою, може, навіть більше, ніж завжди, тому що якби всі були живі, з ким ми завжди святкували Різдво, тоді б десь були присутні проблеми цього світу, ми десь були б одним спільним фронтом проти всіх проблем світу. Цього року, я думаю, що всі проблеми відступлять. Цього року ми будемо з мамою. Вона просто буде в іншому вимірі.

А Різдво – це той особливий момент, коли разом зі свічкою зникає різниця між тими двома світами, коли до нас у гості на коляду приходять всі, хто творив нас, хто нас народив, хто нас виховував, з ким ми зростали в нашому житті.

Звичайно ж, буде тарілка з кутею для тих, хто помер. Я припускаю, що нам важко буде заспівати коляду, але коляда буде звучати в наших душах.

Різдво – це той час, коли народжується новий дух, коли народжується нова надія. Я тепер чекаю на це свято тепер і з сумом, і з якоюсь радістю, з дуже змішаними почуттями. Я його і боюся, і чекаю.

Надія Степула: Українська література має в своїх золотих запасниках безліч творів, присвячених Різдву Христовому. Від анонімів 14-го і пізніших століть до нинішніх трударів пера. Їхні поезії, оповідання, новели передають давній дух цього свята, пропонуючи теж і новочасну історію святкувань. Такі твори привертають увагу до містерії Різдва.

Письменник Тарас Прохасько написав есей під такою назвою: «Містерія Різдва».

”Зі всіх свят, зі всіх днів року Різдво найбільше дає нам можливість відчути свою людськість, свою людяність. Ми раптом опиняємося в ілюзорній ролі опікуна, а не того, ким опікуються.

Боже чудо Різдва полягає в тому, що ми, люди, маємо нагоду прийняти Бога до себе у такій формі, як ми самі. Така перша містерія Різдва.

А друга, напевно, закладається у дивовижній вагомості і довершеності простого різдвяного сюжету. У цьому сюжеті, як у генетичному коді, занесено все, що стосується людини.

І це — третя містерія. Різдво може бути окремою порою року. Завжди очікуваною, завжди омріяною, завжди несподіваною».


Надія Степула: “Цю містерію Різдва родина Прохаськів переживає щороку,” – розповів Радіо Свобода брат Тараса, перекладач Юрко Прохасько.

У нього своя молода сім’я, але таїнство і традиції Різдва Юрко дотримується. Для Юрка Прохаська Різдво – це справжність, найвеличніша подія.

Юрко Прохасько: Добрий християнин мав би вважати, що найбільшою подією є Великдень. Але через особливу магію Різдва так склалося, що для мене тією подією стало саме Різдво, подією цілого року.

Я маю ще одну таку деформацію. Склалося так, що ми яко вірні забороненої тоді, підпільної УГКЦ святкували це свято у підпіллі. Я якось інтерналізував попри свою волю і свідомість, що для мене це Різдво, підпільне Різдво, стало тим справжнім Різдвом.

Теперішнє свято Різдва я намагаюся облаштовувати так, щоб воно атмосферою тією бодай якось нагадувало атмосферу тієї підпільної церкви. Я собі подумав, що є в тому велика логіка, адже те дитя, яке народилося тоді, воно теж народилося підпільно.

Надія Степула: Відомий сучасний письменник Борис Гуменюк розповів кореспонденту Радіо Свобода Павлу Вольвачу про своє святкування Різдва Христового.

Борис Гуменюк: Я не думаю, що святкування Різдва в нашій родині чимось відрізняється від того, як це роблять інші сім’ї. Це традиційна кутя...

Мені здається, що оця якась містичність Святого вечора значно більш приваблива, якась значно більш поетична і насичена якоюсь духовністю, чим саме Різдво. 12 пісних страв, цей Дідух, сіно вистелене по підлозі і під скатертиною на столі, запах воску від запаленої свічки – це щось неповторне. Це знову ж таки колядники, це вертепи – все це є. Мені дуже часто бракує цього тут у Києві.

Павло Вольвач: Це все було там, в селі Острів. Традиції перенесли з собою?

Борис Гуменюк: Ми намагаємося дотримуватися всього цього і в Києві. Ми мали перенести ці ритуали містичні на новий ґрунт, але все-таки не вдається. Діти вибігають в іншу кімнату і включають телевізор. З того телевізора ти чуєш “неповторний” голос Пугачової чи Кіркорова... Хочеться додому! Хочеться покинути все, купити квиток на потяг чи сісти в автомобіль і їхати туди.

Павло Вольвач: Можливо, приходять друзі-літератори....

Борис Гуменюк: На цей рік є в нас мрія – це зробити вертеп, піти в гості одне до одного, поколядувати, пощедрувати... Але це найперше робиться для себе, аби трошки десь відігрітися душею, бо все-таки внутрішні відчуття Різдва в сім’ї залишаються, проте аура міста відрізняється від того мого розуміння Різдва, яке в мене залишилося у спогадах з дитинства.

Надія Степула: Колядки, ровесниці Різдва Христового, звучать в Україні сьогодні так, як звучали віками. До них додаються і ті, котрі створені вже тепер і народними, і професійними співаками та композиторами.

Повернення до життя колядок, котрі довгий час перебували у своєрідному «підпіллі» за минулих режимів, засвідчує їхню одвічну сутність. Їх співають у родинах, на сценах, у школах, у дитячих садочках, на корпоративних вечірках, які стали своєрідною модою. Нових рис набули новітні вертепи, які наповнюють сучасним змістом давні, призабуті та пригадані вертепні дійства.

Урочистість цього свята, осяйна його радість торкається кожної душі. Марнота марнот, яка разом із людським життям набуває шалених темпів, меркне і нишкне у сяйві святкових дійств. Різдво Христове нагадує людині про те, що існує не тільки гонитва за шматком хліба або за «золотим телям», існує час на вічність...

Можна думати різдвяним вечором, коли ангели з Божого раю навідують дітей і дорослих у надії почути щиру молитву. І несуть вони всім добру новину. Христос народився! Славімо його!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG