Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 04:36

Поставки нафти було неможливо не поновити – пояснення експерта.


Марія Щур Слухати: Прага, 11 січня (Radiosvoboda.ua) – Після триденного протистояння між Москвою і Мінськом російська нафта знову потекла у європейському напрямку. Проте багато запитань ще залишилися відкритими, зокрема і про те, чи не повториться це протистояння в майбутньому. Про те, хто і як контролює трубопроводи, Радіо Свобода запитало у директора енергетичних програм Норвезького Інституту Міжнародних Стосунків Індри Оверленд. Отже, перше запитання про те, як Росія могла постачати нафту далі в Європу, відключивши поставки до Білорусі, яка транспортує цю нафту?

Білорусь -- частина нафтогону «Дружба» У Гомелі. 11 січня 2007 р.
І.О.: Для цього потрібно або відвести цю нафту в іншому напрямку, або знайти місце для її зберігання. Це можна робити лише протягом короткого терміну, не більше як тиждень-два, бо інакше довелося б зупинити виробництво нафти. Таку кількість нафти неможливо зберігати без того, щоб її далі кудись відправляти. І в цьому причина залежності Росії від Білорусі: Росія має обмежені експортні можливості. Теоретично можливо завантажити цю нафту в цистерни і відправити залізницею, але дуже складно і дорого. Вигідніше використовувати ту інфраструктуру, яка вже є у Росії та Білорусі.

Р.С.: У свою чергу Білорусь заявляла, що вона відбирала свою частину нафти з тієї, що була транспортована її територією до Європи. Як технічно це можливо?

І.О.: Все, що потрібно було для цього зробити, це відключити подачу тиску. Білорусь не має виходу до моря, тому нічого іншого з цією нафтою вона зробити не може. Відключити систему перекачування нафти Білорусь може на ще коротший термін, ніж Росія, бо її можливості зберігання нафти є дуже обмеженими, і всі вони пов’язані з нафтопереробними заводами. Щодо того, що Росія називає незаконним відбором нафти в Білорусі, то це може відбуватися на тих же переробних заводах, які можуть відбирати більше нафти, ніж було домовлено, і цей надлишок переробляти на бензин для внутрішнього вжитку.

Р.С.: Це призводить до іншого питання: хто насправді контролює трубопроводи?

І.О.: З легального кута зору, якщо трубопровід належить іншій країні, вона має право ним розпоряджатися. На практиці нафтогони контролюють ті країни, де вони містяться. Це ж стосується і націоналізації, якщо, наприклад, президент Венесуели Уґо Чавес хоче націоналізувати нафтову галузь, іноземним компаніям це може не подобатись, вони можуть протестувати, але реально вони нічого не можуть зробити. Хіба що при цьому страждає репутація країни.

Також важливим чинником є брак прозорості на пострадянському просторі. В Україні постачання газу контролює "РосУкрЕнерґо", компанія зареєстрована в Швейцарії, яка по-суті є австрійським офшором. Там дуже важко зрозуміти, хто за що відповідальний, хто ухвалює рішення, хто заробляє гроші. Такі підозрілі інституції існують у цих країнах, бо в них нерозділеними залишаються національні інтереси, інтереси нафтових компаній та різні приватні інтереси політиків та бізнесменів, ймовірно, скорумповані інтереси.

Р.С.: Хто, на Вашу думку, несе відповідальність за той конфлікт, що зараз відбувся між Росією і Білоруссю?

І.О.: Я не думаю, що приписування вини щось дасть. Гадаю обидві сторони висували і справедливі вимоги, і несправедливі вимоги. На ці речі потрібно дивитися з точки зору тривалого шлюборозлучного процесу, який ще не завершився поміж Росією та колишніми радянськими республіками. Тут стикаються і економічні інтереси, і політичні, і геополітичні, і також питання національної тотожності та належності, бо стосунки між цими країнами є похідними від усвідомлення цієї тотожності.

Матеріали по темі:

ЄС закликає Росію і Білорусь стати надійними енергетичними партнерами. Частина Європи буде дуже залежна від російських енергоносіїв – експерт. Чи можлива бензинова криза в Україні? Канцлер Німеччини: Росія руйнує довіру до себе.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG