Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 00:21

Головний командир УПА Василь Кук – перед мікрофоном Свободи.


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на ваш комп''ютер для подальшого прослуховування слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження, відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

Кирило Булкін: Цей випуск буде дещо незвичним, як незвичним є наш сьогоднішній гість. Точніше, можна сказати, що це ми з вами є в гостях, адже програма записана вдома у Василя Степановича Кука, головного командира УПА, генерала-хорунжого.

Спогади пана Василя про визвольну боротьбу, яку вела УПА, видані у книжках, статтях та інтерв’ю.

Ну, а я крім цього під час нашої бесіди захотів почути й особисті спогади генерала. Наприклад, про його дитинство та юність.

Яке виховання, яку освіту отримала людина, що згодом стала одним з керівників визвольної боротьби? Як вона формувалася і як зростала? Але спочатку святкове привітання. Від імені Радіо Свобода щиро бажаю генералові здоров’я, бадьорості й наснаги. Адже йому 11 січня виповнилося 94 роки.

У відповідь пан Кук бажає нашим слухачам любові і закликає цінувати кожну мить життя. Василь Кук: Саме, що є цікаве, саме, що є радісне, то є молодість. І ви з тої молодості користайте все.

“Співають, плачуть солов’ї...” Знаєте ту пісню? “Знов молодість не буде!” Розумієте? І вона ніколи до вас не верне. Треба жити в кожному віці своєму. І тому ви мусите пам’ятати: використати ту молодість вповні!

Той творчий елемент у всьому – то є любов. То, що робите, мусите любити, до тих людей, що відноситеся, мусите любити, і до своїх дітей…

Одним словом, якщо любов буде у вас, отим, так би сказати, стимулом провідним і ідеєю, то тоді вам дуже гарно буде згадуватися ваше минуле.

Кирило Булкін: Зауважую, що цікаво чути такі слова від людини, яка значну частину життя провела зі зброєю, у боротьбі, при чому боротьбі непримиренній і часто жорстокій.

Василь Степанович каже, що вони змагалися за своє.

Василь Кук: І то, що ми робили, і то, що ми боролися, то все було любити. Любити своє! Ну, ясно, що другі кажуть: ненавиділи! Ну ясно, що все, що вороже, будеш ненавидіти, і що вороже, будеш вбивати, щоб тріумфувало своє. Це ж зрозуміле явище!

Кирило Булкін: Ну, а далі нарешті настає час для спогадів. І перш за все Василь Степанович розповідає про те, що йому найбільше запам’яталося з дитинства.

Василь Кук: Я жив у селі. Село було під Австрією. В селі була панщина. Пан мав майже пів села, а решта вже все мали селяни.

Всі ходили в селі босі, аж доки сніг не випаде. Записав мене батько до гімназії (це вже був 1923-й рік, це вже було 10 років мені), і я ходив до гімназії босий. І то все було таке нормальне явище, що ніхто тому не дивувався.

Щоб зайти до церкви, то дуже часто йшли, під церквою мили ноги, потому перевзувалися і вже до церкви йшли взуті. Отакий був стан. Розумієте?

І то, що нині кричать люди, що є біда, то нині всі пани великі в порівнянні з тим, чим ми були після Австрії.

Кирило Булкін: Світогляд Василя Кука, стрижнем якого є любов до Батьківщини, почав формуватися під впливом Пласту. Нинішнім пластунам буде цікаво почути розповідь про це і впізнати традиції патріотичного виховання, які збереглися в цій організації і сьогодні.

Василь Кук: Я був хлопчисько з села. Мене чомусь посилали в ту школу. На що? Чого? Я сам не знав.

Я вже в 4 класі зрозумів, що мені треба вчитися. Батько каже: “Я тобі землі не дам, бо в мене немає, а то, що будеш мати в голові, то ти будеш це...” І тоді я записався до Пласту.

Тоді той Пласт зачав мене вчити ума-розуму, що треба, якщо ти хочеш щось здобути, ти мусиш мати сильну волю. Тоді ми читали такі речі, як Кіплінг, як Джек Лондон – отакі англійські переклади, де якраз показували отих людей сильної волі. І ми звідти набиралися нового характеру: що ти здобудеш собі сам, то будеш знати. Тому мусили мати ті значки, що ти вже є коваль, швець і так далі, щоб ти міг щось собі... Ти повинен сам собі все зробити, зварити, спекти і це все.

А по тому ще прийшло – то пізнати свою країну. І тоді пішло вивчати топографічні карти, всякі, і військові карти і в зв’язку з тим як найбільше подорожувати, як найбільше знати. Ці подорожі знова страшно розвинули любов до свого народу.

Кирило Булкін: Шлях з Пласту до ОУН для Василя Кука проліг через членство в Українській Військовій Організації. Василь Степанович стверджує, що УВО мала серед патріотично налаштованої молоді навіть більший авторитет, ніж ОУН.

Василь Кук: Пласт розв’язав в 1930 році. Тепер був УВО. То я сказав, що я не хочу до ОУН, я хочу до УВО, бо то бойова організація. По тому, як вже зачали ОУН робити бойові дії, УВО робити також бойові дії, то тоді вже те ОУН здобуло авторитет. А зразу мало абсолютно авторитет УВО.

Але всюди найважливіше, що були сходини. Кожного тижня були сходини. І за тиждень ти повинен був завжди сказати, що ти зробив, що ти будеш робити, і що ти прочитав. На ті три речі треба було відповідати.

То також з Пласту, бо ти мав всі ті добрі діла, ти повинен собі зав’язувати ґудзик, що ти доброго зробив. Отже, ті твої добрі діла, ці методи пластові перейшли до ОУН.

Важливіше – це та сила волі, що ти мусиш всюди мати силу волі. Те, що Донцов пропагує, ту силю волі, ідею – якраз те є і оте позитивне, що нас тримало і виховувало. Бо якщо в людини немає сили волі, то то не є людина.

Кирило Булкін: Членом юнацтва ОУН Василь Кук став 1929 року, а вже наступного року очолив юнацтво ОУН у Золочівській гімназії та у повіті.

Навчання сполучалося з активною організаційною діяльністю. З 1930 року був членом Золочівської повітової екзекутиви, тобто проводу ОУН.

Василь Кук: В гімназії немає ОУН, немає юнацтва. Я повинен його зробити. І я його зробив. Вже є в мене гурток такий юнацький в гімназії з тих товаришів.

Тепер ті товариші: один був з Чорткова, другий був Городенки, тепер я через них переїхав до Городенки і там зробив вже організацію. Поїхав до Чорткова і там також зробив організацію. І вже мав і тут, і там. Тепер ті хлопці, що були вже в мене в гімназії по селах, то вони вже створили організацію всюди по селах. Тому я вже був референтом юнацтва.

А тепер мені треба було шукати, а хто то може робити? То були старші “пластуни”. Я вже тоді зв’язався з тими старшими “пластунами”, а серед тих старших “пластунів” був син Тарнавського Зенон.

Батько був на залізній дорозі, так як йому треба було щось перевезти, так він мене посилав для того, щоб перевезти якусь літературу чи якісь матеріали до Львова.

Перші члени – то то були Тарнавський, Гошовський, такий письменник дитячий, дуже гарний, потом ще там був Чемеринський, то то вже студенти вищі, ті були в УВО, і вони вже вчили, як робити всякі запальні матеріали.

Тепер треба було самому. Тоді я вже став зразу референтом юнацтва в школі. Потім ті старші якось відійшли, а ми, молодші, перебрали все на себе і зачали, так як вміли, ту всю роботу.

Кирило Булкін: А коли вступив до католицького університету в Любліні, його навчання було перервано арештом за саботажні антипольські акції.

Василя Кука засудили до двох років ув’язнення. Але час, проведений у в’язниці, арештант використав для збільшення лав однодумців: він проводив агітацію серед українських в’язнів.

Василь Кук: Арештували і тепер я вже тих людей, які були в тюрмах, вишколював. Основним підручником для вишколу був “Кобзар” Шевченка. Не Донцов, не щось інше, а “Кобзар” Шевченка! “Борітеся, поборете– вам Бог помагає!”

Як тоді переконався, вся ідеологія націоналізму, вона вся вкладається в Шевченка. На підставі одного Шевченка ви можете все те розкрити, всю цю національно-визвольну боротьбу.

І той жах, яким ми... Візьміть оту всю “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...” – та трагедія тих жінок, того всього, що ті пани виробляли тоді з нашим народом. То жахливі були речі!

Ясно, що воно мусило вилитися в козацтво. А в козацтво то воно все-таки було якийсь такий ще спротив чисто соціальний. Розумієте? А то, щоби вже той спротив соціальний перейшов в такий національно-державницький, то вже треба було, кажу, іншого. Наше козацтво все-таки боролося за вольності козацькі і була “Запорозька Січ Його Імпєраторського Вєлічества”. І ви знаєте, що тільки за Мазепи, що ми вперше зробили спротив проти того, що підпорядковані Москві.

Кирило Булкін: Оповідь Василя Степановича дійшла до часів Другої Світової війни та постання УПА.

Я поцікавився, хто в лавах ОУН безпосередньо готував створення Української повстанської армії.

Василь Кук: УПА як УПА не було заплановане. Назрівала війна і вийшли вказівки на випадок війни. То є 1941 рік десь вже у квітні ми такі інструкції видали. То були спільні інструкції проводу і там було все, що треба проголосити державу, що треба підняти повстання, що треба створити українське військо. І тепер, коли вже вибухнула війна, то ми відразу створили відділи українського війська. Вони мали синьо-жовті опаски, вони мали цей надпис: “Українське військо”. І таки відділи створилися.

Коли побачили, що німці вороже відносяться, то ми те українське військо замаскували під міліцію. І тоді далі продовжували вишкіл як міліції. Аж до 1943 року, коли ми ту міліцію могли взяти. А коли вже проголосили, то тоді вже не можна було творити українське військо, бо ніякого українського війська ми не могли створити, а створили боївки.

Були бойові відділи у кожному селі. Зразу були бойові відділи в селі, а потому були кущові бойові відділи, розумієте, національної оборони.

Отже, а по тому як вже ті відділи робилися, тоді вже зачали їх називати “Українські повстанці” і створилася УПА.

Але при проводі завжди був військовий референт проводу. В 1940-1941 роках референтом проводу був Гассен, а начальником штабу був Шухевич. Так що Шухевич відразу мав відношення до вишколу військового. Він створив військову школу, старшинську військову школу, і та старшинська школа вже випускала таких вже офіцерів вищого класу і не мала таких просто макетів, території, де поставити скоростріл, одним словом, таку цю тактику. І вивчали ті всі статути: німецькі, російські, польські, розумієте, як треба дальше вести боротьбу.

Кирило Булкін: Іще одне питання, яке я давно хотів поставити панові Василеві, стосувалося роботи служби безпеки УПА. Де ця служба безпеки проходила вишкіл? Звідки набиралася досвіду? Яким чином могла протистояти потужним розвідкам, що діяли проти неї?

З’ясувалося, що упівці отримували знання з матеріалів, які вдавалося захопити у ворожих агентів, зокрема, з матеріалів НКВД. В НКВД працювали професіонали, як каже Василь Кук, і вояки УПА вчилися протистояти ворогу, використовуючи його ж посібники.

Василь Кук: На Волині вже було повно тих агентів російських, яких нам засилали: і з партизан, і з других. Довелося розробляти ту всю агентуру.

Розробка тієї агентури якраз створилася на Волині. З тих людей волинських, з тієї масової агентури побачили, що роблять ті большевики, як треба вишкіл вести, як треба підготовлятися, і діставали ті інструкції вже від КДБ, як вони то роблять, на чужих тих матеріалах, бо своїх ми не мали.

Кирило Булкін: А в чому ж полягав секрет надзвичайної організованості УПА? Яким чином армія, позбавлена власної держави, могла стільки років вести боротьбу спочатку на два фронти, проти фашистських та радянських військ, а потім тривалий час в умовах підпілля?

Сам Кук провів у підпіллі 17 років. Від 1947 року він був заступником на всіх посадах провідника ОУН Романа Шухевича, а після його смерті 5 березня 1950 року очолюючи український національно-визвольний рух.

Заарештувати Василя Кука КҐБ змогло лише у травні 1954-го.

Тож як сам Кук та його побратими змогли добитися такого рівня організованості й узгодженості дій УПА, витримати таке тривале протистояння з німецькою та совєтською військовими махинами?

Говорячи про це, Василь Кук повертається до теми, яка прозвучала на початку: рушійною силою була любов.

Василь Кук: Треба те, що ти робиш, любити. Любити! Якщо ти любиш, то треба навчитися з людьми співпрацювати, не командувати, а співпрацювати.

І у тому відношенні Шухевич вмів співпрацювати з багатьма людьми. І це його перевага!

Коли Бандера зачав командувати і вимагати, то він знова створив собі опозицію. Розумієте? То надзвичайно важливо є! І то кожні, які мали таку широку роботу з народом, то вони всюди вчилися, як співпрацювати.

Ти робиш те саме і той, то не треба, щоб ви спорили. Але кожен буде робити по-іншому.

Є така латинська прикладка: якщо двоє людей роблять одне і те ж саме – це не є те саме. То, щоб ви знали. І від того залежить, як ти вмієш з людьми... Один може приєднувати, а другий робить тільки конфлікт.

Кирило Булкін: Ці слова видаються цілком придатними і для нинішніх реалій в Україні.

Висновки зі спостережень за діями нинішніх політичних лідерів України Василь Кук робить доволі критичні.

Василь Кук: То саме маєте в нашого: мали владу в руках і вони не могли договоритися, щоб Юля була прем’єром (так?), і не могли, щоб Мороз був спікером. Розумієте?

А треба було те все зрозуміти, договоритися і мали б владу в руках. Ні! Випустили з рук і все! Знаєте, оте мистецтво керувати є дуже важливим. І все ви маєте до діла з людьми, і ви мусите знати всіх людей, той матеріал, з яким вам треба щось робити, і ви повинні ту еліту вишколювати. А в нас нова еліта! Ви з нікого нічого не зробите, як людина не хоче сама ним стати. Тому ви повинні тільки, якщо є таке, помогти оте все створити. Тоді у вас будуть успіхи!

Кирило Булкін: Василь Степанович уважно стежить за сучасними політичними подіями. Здається, ледь не половину всього простору його старенької “хрущовки” займають книги: на полицях і просто складені у величезні стоси. А на робочому столі Василя Степановича стоїть комп’ютер, за яким він активно працює, зокрема, використовуючи й Інтернет.

Василь Кук: Ти повинен державницькими категоріями думати. Якщо ти державницькими категоріями думаєш, то ти завжди знайдеш той вихід.

Ну, мали вони ту Юлю, вона має більшість – то й все! Ні! Вони хочуть там свого когось! Знали, що від Мороза залежить або сюди він піде, або сюди піде. То дайте, що він хоче і будете здорові.

А тепер, маючи владу, вони могли вже розставити людей, вони могли створити і той Інститут національної пам’яті, вони все вже могли б створити. А тепер що? Їх всіх вижене Янукович. І мудро зробить!

Кирило Булкін: “Думати державницькими категоріями,” – нехай ці слова Василя Кука стануть крапкою в цьому випуску програми “Перед мікрофоном Свободи”.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

Фотогалерея "УПА - 64 роки":

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG