Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 13:17

110 років від народження поета, письменника та перекладача Євгена Маланюка.


Віталій Пономарьов Київ, 19 січня 2007 року (RadioSvoboda.Ua) – 20 січня виповнюється 110 років від народження поета, письменника та перекладача Євгена Маланюка. У молодості він зі зброєю захищав незалежність України, але більшу частину свого життя прожив на еміґрації, ставши там одним з найвідоміших українських поетів.


Уродженець містечка Архангорода на Херсонщині, Євген Маланюк пишався тим, що його прізвище зустрічається ще у козацьких реєстрах часів Хмельниччини. Він навчався в реальному училищі в Єлисаветграді, політехнічному інституті в Петрограді, військовій школі у Києві та в Українській господарській академії в Подєбрадах у Чехо-Словаччині.

Під час Першої світової війни Маланюк командував на фронті кулеметною сотнею, а від листопада 1917 року він служив в Армії Української Народної Республіки і після поразки УНР разом з військом відступив на територію Польщі.

Маланюк почав писати вірші тринадцяти років, а загалом він видав 13 збірок поезій і 2 томи статей та есеїв під назвою «Книга спостережень».

«Біблійним ароматом – коси. Біблійна давнина – лани. Дай всі принади! Всі спокуси! Всім спілим тілом полони!

Відвічний лик не зблід, не стерся, – Все та ж божественно-проста. Все ті ж тугі і тучні перса, Достиглі стегна і уста.

Те ж сонцем викохане тіло, Смагляве в сонячнім меду, Хітон зелений знов оділо На вічно грішну наготу».

Основною темою творів Маланюка була Україна, яку він оспівував як «Елладу степову» та «Мадонну Диких Піль» і в якій водночас бачив «відьму-сотниківну мертву й гарну», «повію ханів і царів». Поет закидав своїм співвітчизникам байдужість до свободи, брак відповідальності та дисципліни і відсутність національної гідності та самоповаги.

На еміґрації Маланюк вчителював, працював робітником та інженером. Він мешкав у Варшаві, Празі, Регенсбурзі в Німеччині, а у червні 49-го року переїхав до Сполучених Штатів Америки. Євген Маланюк помер у Нью-Йорку 16 лютого 1968 року.

«Все, що має статися, вже сталось. День тверезий. Праця з-під ярма. Чи ж почую, як щодений галас Перетне архангельська сурма?

Літаки закрутяться, мов листя, Башти захитаються й падуть. Десь зі сходу, з-поза передмістя Білим сонцем стане Страшний Суд.

І душа без стін і без одежі Встане перед карою Руки. …Тільки вітер в Книзі Спостережень Перелистуватиме віки».
XS
SM
MD
LG