88 років від об’єднання Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки в єдину незалежну соборну державу.

Вже у перші дні існування Західно-Української Народної Республіки її керівники заявили про необхідність об’єднання з Українською Державою на Наддніпрянщині. 10 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові доручила західноукраїнському уряду домовитися з київським урядом про об’єднання. 1 грудня у Фастові делегації ЗУНР та Директорії підписали Передвступний договір про злуку двох держав. А 3 січня 1919 року у Станіславі Українська Національна Рада затвердила Фастівський договір і направила до Києва делегацію для укладення офіційної угоди.

22 січня Директорія видала у Києві Універсал, яким оповістила про об’єднання Галичини, Буковини, Закарпаття та Наддніпрянщини в Українську Народну Республіку. Того ж дня Акт злуки був урочисто проголошений на Софійському майдані у присутності десятків тисяч людей.

Об’єднання двох українських держав сягає не тільки епізоду в Українських Визвольних змаганнях, але і сьогоднішнього дня

Київський історик Станіслав Кульчицький вважає що Акт злуки показав безсилість спроб роз’єднати український народ назавжди, протиставити українців один одному, змусити їх служити чужим цілям: «Те, що після розвалу двох імперій обидві українські народні республіки об’єдналися, свідчило про те, що люди, які населяли їх, відчували себе єдиною нацією».

Наступного дня Акт злуки був затверджений Трудовим Конґресом України. Західно-Українська Народна Республіка набула статусу автономії як Західноукраїнська область УНР. Президент Західно-Української Національної Ради Євген Петрушевич став шостим членом Директорії. Однак через війну проти Польщі та радянської Росії практичне об’єднання було відкладене до скликання Всеукраїнських Установчих Зборів.

Львівський філософ Тарас Возняк вважає, що об’єднання двох українських держав сягає не тільки епізоду в Українських Визвольних змаганнях, але і сьогоднішнього дня: «Це об’єднання насправді було наступним кроком дорослішання українства як такого. Разом з тим, до цього часу гомогенізація українства ще не відбулася, і ми ще в процесі виконання того рішення, котре було прийняте на Софійському майдані в часи Визвольних змагань».