Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:14

Килими ручної роботи – мода і мистецтво на ярмарку у Ганновері


Дар’я Марченко Київ, 22 січня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – У німецькому Ганновері згорнувся найбільший ярмарок килимів ручної роботи. На ньому були присутні як ткацькі супердержави Сходу, так і вмілий імітатор їхніх доробків Китай. Помітною була, втім, відсутність деяких старожилів цього ринку, зокрема Азербайджану. Як східним майстрам вдається задовольняти жагу західних покупців до нового дизайну?

На глобальному і конкурентному ринку килимів ручної роботи виробники пильно стежать один за одним. Особливого успіху на ньому досягла компанія Bayat Nomad Gaminchi, офіси якої є в Ірані та США. У новій лінії килимів, представленій цього року на ярмарку, вона відійшла від багатовікової традиції використання насичених відтінків. Натомість компанія вдалась у своїх виробах до м’якіших, пастельних тонів, у які на Заході фарбують завіси та меблі.

Один з партнерів Дому килимів Алі Баят стверджує, що це обумовлене реаліями західного ринку: “На ринку існує два типи вимог: одну диктують дизайнери інтер’єру та моди, і ти маєш її дотримуватись, оскільки це користується попитом на ринку. Інша вимога людей, які розглядають килим як форму мистецтва. Вони дивляться на нього і хочуть бачити автентичність, традиційність, і на це теж є попит. Тож ми маємо задовольняти обидві частини ринку”.

Гнучке ставлення до традицій роблять килими цього виробника так само популярними у Німеччині, Італії та Іспанії, як і на Сході. Однак деякі майстри на ярмарку скаржаться на тенденцію до зміни традиційних кольорів та мотивів килимів.

Представник турецької компанії-виробника “Мій дім” Ахмет Кокер сказав, що раніше для споживачів найбільш важливою була культура килима. Жінки, які виготовляли килими, ткали те, що вони відчували. Протягом багатьох років їхні традиційні мотиви накопичувались, і у кожному регіоні назбиралась гарна колекція. Але наразі можна побачити, що сюжети змішані: “Дизайнери беруть декілька квіткових мотивів з Персії, декілька з Індії, з Туреччини, з Північного Кавказу, з Азербайджану...Тому якщо ви подивитесь на такий килим, то побачите, що він відображає не культуру, а гарну колекцію дизайнера”.

Боротьба між модою та традицією

Необхідність змінюватись пригнічує перських та турецьких виробників-традиціоналістів. Проте афганським біженцям у Пакистані вдалось пристосуватись: етнічні туркмени винайшли орнамент “Чобі”, який став дуже популярним на ярмарку. Його спрощені рослинні мотиви нагадують монгольську архітектуру. М’які білий та червоний кольори в орнаменті досягаються за допомогою натуральних, переважно деревних, барвників. “Чобі” швидко став популярним у виробників з Китаю, а це у світі килимів є ознакою стабільності.

Східні ткачі не вперше мусять відповідати на потреби західного ринку: наприкінці ХІХ сторіччя економічне піднесення і стрімка індустріалізація Європи та США миттєво створили великий клас заможних людей. Новоспечені багатії прагнули мати статусні речі, зокрема вишукані килими. Але мотиви, популярні в ісламській культурі, виявились надто складними та зарозумілими для західної людини. Тоді імпортери об’єднали зусилля з виробниками і створили модифікації східного стилю. Одна з найбільш популярних отримала назву “Зіглер” – зараз її можна легко впізнати у “Чобі”.

Сучасні творці килимів знов зіткнулись із необхідністю обирати між традицією та модою. Більшість готова до змін: задля експерименту тчуть килими м’якших кольорів, залишаючи, однак, частку традиційно насичених виробів, які витримали не один сплеск споживацьких смаків. Решта вважає, що кращим рішенням буде створювати сучасні речі, які б зберігали відчуття старовини і традицій. Та завдяки різноманітності тенденцій у західній культурі споживання і бажанню східних виробників килимів продати свій товар дилема “Килими для покупця чи покупець для килимів?” існуватиме й надалі.
XS
SM
MD
LG