Доступність посилання

ТОП новини

Український прапор: сторінки історії.


Сергій Грабовський

Слухати:

Сергій Грабовський: У кожній нормальній країні люди шанують національні та державні символи і знають про них, зазвичай, чимало. А як із цим в Україні?

Віталій Пономарьов: У ніч на 1 травня 1966 року 26-річний будівельник Віктор Кукса та 28-річний робітник Георгій Москаленко підняли український прапор над будівлею Київського інституту народного господарства. Вони

сподівалися, що прапор побачать багато людей, оскільки біля цього будинку на Брест-Литовському проспекті вранці 1 травня завжди формувалися колони першотравневої демонстрації.

Для виготовлення прапора Кукса та Москаленко використали синій і жовтий жіночі шарфи, на прапор нашили тризуб із чорної саржі та написали чорним чорнилом слова: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито. Демократична партія України».

Кукса пожежною драбиною дістався даху будинку інституту, кухонним ножем зрізав з флагштока червоний прапор і бинтом прив’язав синьо-жовтий.

Москаленко вартував внизу, щоб у разі небезпеки подати сигнал пострілом із самопала, набитого сіркою із сірників.

Сергій Грабовський: Ось так, як щойно розповів Віталій Пономарьов, після чвертьстолітньої перерви український прапор знову з‘явився над Києвом.

Утім, пильні пенсіонери з самого ранку зателефонували куди треба, і о 8-й ранку працівники КҐБ зняли прапор.

Заарештувати Куксу та Москаленка їм вдалося тільки через 10 місяців. Їм довелося відсидіти відповідно 2 та 3 роки. Судимість же їм у незалежній Україні скасована лише частково.

Але зараз мова не про абсурдність ситуації, а про інше. Який саме прапор вивісила так звана “першотравнева двійка”?

Ось що говорить Віктор Кукса, вказавши, що на їхньому прапорі блакитна смуга була згори, а жовта знизу.

Віктор Кукса: Ми піднімали жовто-блакитний прапор. До речі, за часів УНР ніхто не говорив, що синьо-жовтий прапор, а всі були жовто-блакитні прапорі.

Блакить – це синє небо. Воно буває трішки темніше, трішки синіше, трішки голубіше. Розумієте, воно від одного походить, від блакиті.

Чомусь люди часів УНР, наші діти, прадіди – всі говорили: жовто-блакитне.

“У повітрі вільно мають злато-сині прапори, рвуться в небо, в сонцях сяють, звуть на волю крізь мури. Лиш один за вітром лине - дзвін по Києву гуде: Прокидайтесь! До Вкраїни ранок сонячний іде! Линьте в небо орлів крила, землю зорюйте, плуги, хай цвіте Вкраїна мила буйним цвітом навкруги. І несе поміж народи крізь розвалені мури гасло світла та свободи злато-сині прапори...”

Максим Стріха: За геральдичною традицією спочатку називається той колір, який розташований згори. А відтак сьогоднішній український прапор, безумовно, варто називати синьо-жовтим, бо в Конституції сказано, що державний прапор України – це “стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”, а не жовто-блакитний.

А відтак питання про те, яким саме є національний прапор України, не таке просте. Тим більше, що цей прапор зазнавав певних трансформацій у ході історичних подій.

Сергій Грабовський: Ми не будемо глибоко занурюватися у княжі та козацькі часи. Лише відзначимо, що 1910 року Особлива нарада при Міністерстві юстиції Російської імперії констатувала, що “в числі давніх руських державних кольорів синій, блакитний, лазуровий, оранжевий, жовтий”.

Тож не випадково на гербі заснованого королем Данилом Галицьким міста Львова був золотий лев на синьому тлі.

Пізніше козацькі бойові прапори мали вже малиновий колір, а серед полкових та курінних стягів часів Гетьманщини поширені були сині чи блакитні полотнища із золотими хрестами.

Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові” та на полотні Миколи Івасюка “В''їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1649 році”.

1848 року під час все європейської “весни народів” український прапор вперше виступає в сучасній ролі національного символу.

Це почалося у Львові. Кольори для прапорів використовувалися жовті та сині. А от їхнє розташування траплялося різне. Часом згори була синя смуга, внизу жовта, а часом навпаки. Кольорова насиченість синьої смуги теж була різною: чистий синій колір чи блакитний. У наступні роки траплялися і ті, й інші прапори.

Українці Російської імперії на початку XX століття використовували в своїх політичних акціях переважно жовто-блакитні стяги (жовтий згори).

Такі самі стяги мав і легіон Січових стрільців, який воював у складі австрійських військ у Першій світовій війні.

1917 року Центральна Рада постала під жовто-блакитними прапорами, їх підносили перші українські полки й корпуси, їх вивішували кораблі Чорноморського флоту.

І саме таке сполучення кольорів та їхнє розташування закріпила 22 березня 1918 року Центральна Рада Законом про Державний прапор Української Народної Республіки.

Максим Стріха: Що ж, очолювана визначним істориком, професором Михайлом Грушевським Центральна Рада втілила вимоги німецької класичної геральдики, яка веліла саме так розташовувати метали (жовте) і емалі (синє).

Сергій Грабовський: Минуло неповних півтора місяця, і прапор змінюється. Гетьман Павло Скоропадський, скинувши Центральну Раду й змінивши систему управління в державі, змінює й прапор: тепер синя смуга розташована згори, жовта знизу.

Уряд Гетьманської держави ретельно опрацював різні види прапорів. А відтак, коли 1 листопада 1918 року постала Західноукраїнська Народна Республіка, вона затвердила у тимчасовій Конституції як державний теж синьо-жовтий прапор, очевидно, виходячи з принципу єдності України.

Максим Стріха: І саме такий прапор було прийнято широкими верствами, бо ж символіка його прочитувалася очевидно: блакитне небо над золотими пшеницями України.

Тож, як ми бачимо, Віктор Кукса вивішував таки не жовто-блакитний прапор, якщо йти за строгими вимогами німецької геральдики, не той прапор, який затвердила Центральна Рада при початку 1918-го, а інший прапор, таки синьо-жовтий.

Сергій Грабовський: Саме цей синьо-жовтий прапор переважав за часів “другого видання”, так би мовити, УНР, тобто за часів Директорії. І саме він фігурує у конституційних проектах 1920 року.

Такий прапор офіційно затверджений як національний на Закарпатті того ж 1920 року, де він став потім державним 15 березня 1939 року, коли була проголошена незалежна Карпатська Україна.

Максим Стріха: Взагалі тодішня ситуація з прапорами часом бувала вельми пікантною.

Наприкінці 1918-го війська соціалістичної (наголошую!) Директорії зустрічали в Києві червоними і синьо-жовтими прапорами. А аж до весни 1919-го більшовицький уряд (зауважмо, що встановлений більшовиками уряд у грудні 1917-го в Харкові називався Народним секретаріатом Української Народної Республіки) так само широко використовував український національний синьо-жовтий прапор лишень з певними червоними вкрапленнями.

Сергій Грабовський: Можливо, саме використання узимку 1918-1919 років більшовиками жовто-блакитного прапору й закріпило синьо-жовтий як державний прапор УНР. Принаймні, таким він залишився в історичній пам‘яті, мовляв, згори — колір неба, знизу — золотий лан пшениці, хоч (один із парадоксів цієї пам‘яті! ) і звався переважно “жовто-блакитним”.

Проте за переваги синьо-жовтого варіанту у 1930-х роках і під час Другої світової війни вживалися обидва типи прапорів. УПА йшла у бій саме під синьо-жовтим прапором, як згадує її останній головний командир, генерал-хорунжий Василь Кук.

Василь Кук: Синьо-жовтий – йшла УПА, червоно-чорний – ОУН. Галичина вживала “жовто-синій”. То за Австрії золотий орел на синьому полі. А ми взяли кольори УНР, синьо-жовті. І було так в 1941 році. Мельниківці вживали навпаки: галицькі кольори жовто-сині. Як вони кудись приходили, то вішали жовто-синій, а ми вішали синьо-жовтий. Ми тоді знали, хто є в якому місці.

”Вперед же, браття, прапор наш має і сонце сяє нам в той час...”

Максим Стріха: Очевидно, саме УПА, яка стала символом українського опору, остаточно закріпила синьо-жовтий варіант прапору із синьою барвою згори.

Сергій Грабовський: Так, у 1945-1949 роках в еміграції точилися жорсткі дискусії між прихильниками синьо-жовтого і жовто-блакитного типів поєднання кольорів на українському прапорі. І вони закінчилися постановою Української Національної Ради від 27 червня 1949 року, котра відзначала: до остаточного ствердження державних емблем вже в незалежній Україні національний прапор буде синьо-жовтий. 1949 рік – тоді боротьба УПА тривала, і тривала вона ще після того кілька років. Як бачимо, такий прапор закріплений і чинною Конституцією України.

Максим Стріха: Очевидно, лишається тільки порадіти, що 27 червня 1949 року Українська Національна Рада прислухалася не до формальних вимог німецької геральдики, яка велить розташовувати саме емалі на металах, а не навпаки, а до позиції здорового глузду, бо лишень завдяки цьому, очевидно, дуже гарний український прапор з легко прочитуваною символікою був масово сприйнятий населенням України впродовж дуже короткого періоду, хоч перед тим декілька десятиліть пропаганда цей прапор паплюжила.

Сергій Грабовський: Максиме, фактично те ж саме зараз говоритиме один із політиків, котрі в другій половині 1980-х років підносили цей прапор над містами України, в тому числі і над Києвом. Це Іван Заєць.

Іван Заєць: Була ціла верства людей, яка передавала з рук у руки цю традицію, державницького синьо-жовтого прапору. Були ще люди УНРівського періоду, була еміграція, яка дуже добре зафіксувала цей символ. Потім була боротьба УПА.

Тому, коли пішла ця гласність і так далі, то отак, будемо казати, винесли на вулицю цей прапор, і він десь на генному рівні був зафіксований у свідомості нашого народу, він дуже добре сприйнявся. Сама кольорова гама дуже тепла, дуже гармонійна, цілісна. Він дуже добре сприйнявся десь там на такому емоційному рівні.

Громадська думка в кінці 1980-их – на початку 1990-их років не сприймала тризуб, бо дуже багато було спотвореного мислення, я сказав би, спотворений образ на цей державницький символ. А щодо прапора, то він дуже легко був сприйнятий людьми.

”Хоч в пам’яті щирій шануймось, панове! А пам’ять в народу піди відбери. Ген - жовто-блакитні, а ген – малинові На ратушах наші цвітуть прапори...”

Максим Стріха: Вперше масово, кілька десятків, синьо-жовті прапори з’явилися над Києвом на мітингу пам’яті Тараса Шевченка біля пам’ятника Кобзареві 28 травня 1989 року.

А вже за якийсь рік і два місяці синьо-жовтий прапор підняли над міською радою в присутності, очевидно, понад 100 тисяч людей.

Мені пощастило тоді бути депутатом того складу Київської міської ради, і події того часу досі хвилюють мене, начебто вони сталися вчора.

І сьогодні синьо-жовтий прапор, власне, з гербо-тризубом, який уже теж сприймають цілком нормально, став прикладом того, як наше суспільство може таки дійти згоди щодо питань, які колись були проблемними.

Тож сьогодні українські спортсмени, які, на жаль, поки що часом не так і добре говорять українською мовою, але, однак, плачуть справжніми сльозами, коли на честь їхніх перемог підносять синьо-жовтий прапор і лунає наш гімн “Ще не вмерла України...”, якому теж ми присвятили одну із наших передач.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG