Гості Свободи: Борис Тарасюк, міністр закордонних справ України (телефоном); Ігор Семиволос, директор Центру Близькосхідних досліджень, експерт Альянсу “Майдан”; Олесь Доній, керівник Центру досліджень політичних цінностей.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Юлія Жмакіна: Минув майже місяць від часу візиту до України туркменських опозиціонерів: колишнього віце-прем‘єра тієї країни Худайберди Оразова та екс-посла Туркменистану в Туреччині Нурмухаммеда Ханамова.
Ведуча: Юлія Жмакіна
Вони прибули до Києва відразу по смерті Туркменбаші Сапармурата Ніязова. Тоді коментарі як в Україні, так і поза її межами були досить кволими.
Але ось останнє число тижневика “Дзеркало тижня” знову привернуло увагу до цієї події. Щоправда, з іншого боку.
Хто сприяв приїзду до України опозиціонерів зі стратегічно важливої для України країни? Газета назвала ім’я міністра транспорту і зв’язку Миколи Рудьковського. Автор статті “Запрошення у чужий монастир” Володимир Кравченко каже Радіо Свобода:
Володимир Кравченко: Я не скажу, що ця тема виникла якось раптово. І я, і редакція постійно спостерігали, намагалися просто для себе з"ясувати, як і що відбувалося.
Тема прибуття в Україну туркменських опозиціонерів, реакція на їхні висловлювання піднімалася в нашому щотижневику ще наприкінці минулого року. В останньому номері було інтерв’ю з паном послом України в Туркменистані Віктором Майко, де якраз ця тема обговорювалася.
У першому номері цього року ця тема також піднімалася.
- Тепер дискусія в Україні зосередилася саме на Рудьковському. Ющенко вважає, що Янукович має звільнити Рудьковського. Янукович відмовляється. Провадять службове розслідування.
Чи зашкодило це запрошення національним інтересам України? Є вже і перша жертва цієї історії — посол України в Австрії Володимир Єльченко.
Пане Тарасюк, чи могли б Ви відповісти на це запитання, якщо воно, на Вашу думку, логічно випливає з цієї всієї ситуації. Що важливіше для національних інтересів України: така економічна зручність, лояльність чи все-таки демократичне обличчя у світі?
Борис Тарасюк: Якщо говорити про демократичні цінності, очевидно, тут в підтексті випливає те, що піднявся галас навколо запрошення туркменських опозиціонерів... Я нічого не бачу поганого в тому, що туркменські опозиціонери були в Україні. Але мене особисто як фахівця, як міністра і дипломата дивує той спосіб, у який це було зроблено, і той час, у який це було зроблено.
До речі, один із туркменських опозиціонерів сказав, що вони приїхали в Україну, тому що Україна – демократична держава. А скажіть, будь ласка, що, Австрія, Болгарія або Норвегія, куди телефонував пан Рудьковський, не є демократичними країнами?
- Тобто, Ви й далі твердите, що спосіб, у який це було зроблено, не влаштовує...
Борис Тарасюк: Не "не влаштовує", а він шкодить національним інтересам України.
- Пане Тарасюк, скажіть, будь ласка, чи Ви не боїтеся реакції Європи? Якщо пригадати ситуацію з депортацією узбецьких біженців... І була гострою реакція європейських структур. У даному випадку, все залишиться на території України?
Борис Тарасюк: Я не турбуюся про будь-яку реакцію. Я турбуюся і за посадою покликаний забезпечувати національні інтереси України. Тим більше, коли в хід йдуть зовнішні чинники.
Мова йде про порушення внутрішнього порядку, який існує в державі щодо здійснення зовнішньополітичної діяльності.
Пан Рудьковський порушив указ Президента про координуючу роль МЗС, він втрутився в діяльність іншого відомства...
- Пане Тарасюк, а сам факт візиту опозиціонерів Туркменії – це не порушило національні інтереси?
Борис Тарасюк: Треба розглядати все в комплексі. У який спосіб раптом вночі запрошувалися представники туркменської опозиції з трьох демократичних країн Європи: Норвегії, Болгарії і Австрії? Чому саме один міністр, пан Рудьковський, займався цим?
Ми ніколи не чули від пана Рудьковського якихось моральних суджень щодо демократії в Туркменистані...
- Пане Борисе, з іншого боку, сьогодні коментував Єльченко. Він сказав, що жодних директив, що цих людей не пускати, не видавати візи, він не мав. То в чому тоді проблема?
Борис Тарасюк: Ніхто, ніхто, повторюю, згідно з указом Президента, не повинен давати вказівок працівникам, а тим більше керівнику дипломатичного відомства. І вони всі це добре знають. Тим більше пан Єльченко.
Що стосується видачі, то існують інструкції про порядок видачі віз особам без громадянства або тим, хто має статус біженця. Ця інструкція була порушена.
- Пане Тарасюк, скажіть, Єльченком все обмежиться чи будуть ще якісь санкції до представників МЗС?
Борис Тарасюк: Не МЗС, а закордонних установ, які порушили інструкцію.
- Будуть ще? Хто це?
Борис Тарасюк: Так, будуть.
- А Ви можете сказати, хто це?
Борис Тарасюк: Скоро дізнаєтеся.
- Тобто, не зупинився цей ще процес?
Борис Тарасюк: Ні.
- Ви сказали, що за, здається, 30 років своєї роботи Ви вперше отримали таку грізну, загрозливу ноту протесту від представника Туркменистану.
Чи викликали Ви посла Туркменистану в Україні для вибачень, для якихось таких речей?
Борис Тарасюк: Не я особисто...
- А було щось таке?
Борис Тарасюк: Мої заступники робили це.
- З нами на зв’язку власний кореспондент Радіо Свобода у Москві Віталій Портников.
Віталію, чи штучна ця ситуація? Якщо так, то чи є бодай якась роль Росії в цій історії, чи це отака українсько-туркменська “сторі”?
Віталій Портников: Я спростовую не те, що між Україною і Туркменистаном є енергетичні стосунки, вони, очевидно, є, тому що Туркменистан продає свій газ фірмі-посереднику.
Я спростовую той факт, що це пов’язано з національними інтересами України. Національні інтереси України – це інтереси європейської цивілізованої держави. А європейська цивілізована держава (і це видно на прикладі наших сусідів) має надавати можливість демократичних висловів, виступів проти диктатури і з метою демократизації власних країн тим силам, які цього бажають.
Я нагадав пану міністру під час телевізійного ефіру і варто нагадати шановним колегам, шановним слухачам, що президент Литви, пан Адамкус, енергетичні відносини цієї країни з Росією не менш вагомі, ніж інтереси України в Туркменистані, був тут учасником круглого столу, не приховував своїх симпатій.
Правильно це було чи ні? Це інше питання. Але так було.
Президент Польщі, пан Кваснєвський, президент країни-транзитера російських енергоносіїв, також так себе поводив. Бо національні інтереси пов’язані зі свободою думки набагато більше, ніж із пайкою в концентраційному таборі.
Мені дуже прикро про це говорити як журналісту радіостанції, чия кореспондентка в Ашгабаті, яка не зробила жодного політичного репортажу, загинула у в’язниці через кілька місяців після сфальсифікованого туркменською владою судового процесу.
Мені про це не дуже приємно говорити як давньому співробітнику Московського бюро Радіо Свобода, кореспондента центрально-азійських служб якого було вбито в Москві. На вході у свою московську квартиру він був убитий. Він був одним із критиків також і туркменського режиму.
Я багато років був знайомий з Сапармуратом Ніязовим. Маю сказати, що він зараз сміявся б, дивлячись на те, що роблять українські політики з цієї ситуації.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Юлія Жмакіна: Минув майже місяць від часу візиту до України туркменських опозиціонерів: колишнього віце-прем‘єра тієї країни Худайберди Оразова та екс-посла Туркменистану в Туреччині Нурмухаммеда Ханамова.
Ведуча: Юлія ЖмакінаАле ось останнє число тижневика “Дзеркало тижня” знову привернуло увагу до цієї події. Щоправда, з іншого боку.
Хто сприяв приїзду до України опозиціонерів зі стратегічно важливої для України країни? Газета назвала ім’я міністра транспорту і зв’язку Миколи Рудьковського. Автор статті “Запрошення у чужий монастир” Володимир Кравченко каже Радіо Свобода:
Володимир Кравченко: Я не скажу, що ця тема виникла якось раптово. І я, і редакція постійно спостерігали, намагалися просто для себе з"ясувати, як і що відбувалося.
Тема прибуття в Україну туркменських опозиціонерів, реакція на їхні висловлювання піднімалася в нашому щотижневику ще наприкінці минулого року. В останньому номері було інтерв’ю з паном послом України в Туркменистані Віктором Майко, де якраз ця тема обговорювалася.
У першому номері цього року ця тема також піднімалася.
- Тепер дискусія в Україні зосередилася саме на Рудьковському. Ющенко вважає, що Янукович має звільнити Рудьковського. Янукович відмовляється. Провадять службове розслідування.
Чи зашкодило це запрошення національним інтересам України? Є вже і перша жертва цієї історії — посол України в Австрії Володимир Єльченко.
Пане Тарасюк, чи могли б Ви відповісти на це запитання, якщо воно, на Вашу думку, логічно випливає з цієї всієї ситуації. Що важливіше для національних інтересів України: така економічна зручність, лояльність чи все-таки демократичне обличчя у світі?
Борис Тарасюк: Якщо говорити про демократичні цінності, очевидно, тут в підтексті випливає те, що піднявся галас навколо запрошення туркменських опозиціонерів... Я нічого не бачу поганого в тому, що туркменські опозиціонери були в Україні. Але мене особисто як фахівця, як міністра і дипломата дивує той спосіб, у який це було зроблено, і той час, у який це було зроблено.
До речі, один із туркменських опозиціонерів сказав, що вони приїхали в Україну, тому що Україна – демократична держава. А скажіть, будь ласка, що, Австрія, Болгарія або Норвегія, куди телефонував пан Рудьковський, не є демократичними країнами?
- Тобто, Ви й далі твердите, що спосіб, у який це було зроблено, не влаштовує...
Борис Тарасюк: Не "не влаштовує", а він шкодить національним інтересам України.
- Пане Тарасюк, скажіть, будь ласка, чи Ви не боїтеся реакції Європи? Якщо пригадати ситуацію з депортацією узбецьких біженців... І була гострою реакція європейських структур. У даному випадку, все залишиться на території України?
Борис Тарасюк: Я не турбуюся про будь-яку реакцію. Я турбуюся і за посадою покликаний забезпечувати національні інтереси України. Тим більше, коли в хід йдуть зовнішні чинники.
Мова йде про порушення внутрішнього порядку, який існує в державі щодо здійснення зовнішньополітичної діяльності.
Пан Рудьковський порушив указ Президента про координуючу роль МЗС, він втрутився в діяльність іншого відомства...
- Пане Тарасюк, а сам факт візиту опозиціонерів Туркменії – це не порушило національні інтереси?
Борис Тарасюк: Треба розглядати все в комплексі. У який спосіб раптом вночі запрошувалися представники туркменської опозиції з трьох демократичних країн Європи: Норвегії, Болгарії і Австрії? Чому саме один міністр, пан Рудьковський, займався цим?
Ми ніколи не чули від пана Рудьковського якихось моральних суджень щодо демократії в Туркменистані...
- Пане Борисе, з іншого боку, сьогодні коментував Єльченко. Він сказав, що жодних директив, що цих людей не пускати, не видавати візи, він не мав. То в чому тоді проблема?
Борис Тарасюк: Ніхто, ніхто, повторюю, згідно з указом Президента, не повинен давати вказівок працівникам, а тим більше керівнику дипломатичного відомства. І вони всі це добре знають. Тим більше пан Єльченко.
Що стосується видачі, то існують інструкції про порядок видачі віз особам без громадянства або тим, хто має статус біженця. Ця інструкція була порушена.
- Пане Тарасюк, скажіть, Єльченком все обмежиться чи будуть ще якісь санкції до представників МЗС?
Борис Тарасюк: Не МЗС, а закордонних установ, які порушили інструкцію.
- Будуть ще? Хто це?
Борис Тарасюк: Так, будуть.
- А Ви можете сказати, хто це?
Борис Тарасюк: Скоро дізнаєтеся.
- Тобто, не зупинився цей ще процес?
Борис Тарасюк: Ні.
- Ви сказали, що за, здається, 30 років своєї роботи Ви вперше отримали таку грізну, загрозливу ноту протесту від представника Туркменистану.
Чи викликали Ви посла Туркменистану в Україні для вибачень, для якихось таких речей?
Борис Тарасюк: Не я особисто...
- А було щось таке?
Борис Тарасюк: Мої заступники робили це.
- З нами на зв’язку власний кореспондент Радіо Свобода у Москві Віталій Портников.
Віталію, чи штучна ця ситуація? Якщо так, то чи є бодай якась роль Росії в цій історії, чи це отака українсько-туркменська “сторі”?
Віталій Портников: Я спростовую не те, що між Україною і Туркменистаном є енергетичні стосунки, вони, очевидно, є, тому що Туркменистан продає свій газ фірмі-посереднику.
Я спростовую той факт, що це пов’язано з національними інтересами України. Національні інтереси України – це інтереси європейської цивілізованої держави. А європейська цивілізована держава (і це видно на прикладі наших сусідів) має надавати можливість демократичних висловів, виступів проти диктатури і з метою демократизації власних країн тим силам, які цього бажають.
Я нагадав пану міністру під час телевізійного ефіру і варто нагадати шановним колегам, шановним слухачам, що президент Литви, пан Адамкус, енергетичні відносини цієї країни з Росією не менш вагомі, ніж інтереси України в Туркменистані, був тут учасником круглого столу, не приховував своїх симпатій.
Правильно це було чи ні? Це інше питання. Але так було.
Президент Польщі, пан Кваснєвський, президент країни-транзитера російських енергоносіїв, також так себе поводив. Бо національні інтереси пов’язані зі свободою думки набагато більше, ніж із пайкою в концентраційному таборі.
Мені дуже прикро про це говорити як журналісту радіостанції, чия кореспондентка в Ашгабаті, яка не зробила жодного політичного репортажу, загинула у в’язниці через кілька місяців після сфальсифікованого туркменською владою судового процесу.
Мені про це не дуже приємно говорити як давньому співробітнику Московського бюро Радіо Свобода, кореспондента центрально-азійських служб якого було вбито в Москві. На вході у свою московську квартиру він був убитий. Він був одним із критиків також і туркменського режиму.
Я багато років був знайомий з Сапармуратом Ніязовим. Маю сказати, що він зараз сміявся б, дивлячись на те, що роблять українські політики з цієї ситуації.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
