Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 16:06

Від сесії до сесії. Краще вчитися в державних чи приватних вузах?


Ірина Біла Чому відбирають ліцензії у недержавних вузів? Чи забезпечують там належний рівень освіти? І як контролює цей процес держава?

Слухати:

Ірина Біла: Освіта, як гроші:її потрібно мати багато, інакше все одно виглядатимеш бідно. Цей вислів поділяють багато українців. І тому з роками збільшується кількість охочих отримати вищу освіту, навіть сплачуючи зі власної кишені за це навчання великі гроші.

Але чи якісними є ці знання? Чи не призведе узаконена платна вища освіта до масового продукування дипломованих неуків?

Нині лише близько 15 % українців мають повну вищу освіту. За підрахунками ЮНЕСКО, у країнах, що хочуть відповідати світовим стандартам національного добробуту, люди з вищою освітою мають становити від 40 до 60 % працездатного населення.

Утім, Ральф Емерсон казав, що те, чому ми навчалися в школах та університетах, не освіта, а лише можливість її отримати.

Чи мають можливість отримувати знання студенти, зокрема, в дніпропетровських вузах? І чи добре їх навчають? Та наскільки процес навчання у вузах з недержавною формою навчання контролює держава?

Відповіді шукала дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.

Юлія Рацибарська: На Дніпропетровщині два місяці тому роботу вищих навчальних закладів перевіряла спеціальна міністерська комісія. Дивилися вибірково вісім закладів: один — комунальної власності, решта — державні та приватні.

Порушення, як кажуть фахівці Міносвіти, зафіксували скрізь і практично однакові: брак методичної літератури та комп’ютерів, затісні як для такої кількості студентів приміщення, відхилення від навчальних програм.

Говорить інспектор комісії, спеціаліст Міністерства освіти та науки Тетяна Наконечна.

Тетяна Наконечна: Різні порушення. В основному, суттєві — щодо кадрового забезпечення. Є недостатнє методичне забезпечення.

Юлія Рацибарська: До речі, попередня перевірка напередодні минулорічної вступної кампанії виявила в області суттєвіші порушення. Тоді в Кривому Розі призупинили діяльність двох вищих навчальних закладів: філії Міжрегіональної академії управління персоналом та Криворізького економічного університету.

Один із них упродовж двох років працював за ліцензією, термін якої збіг. Крім того, замість необхідних 75% кандидатів або докторів наук у кадровому складі закладу працювало вп’ятеро менше.

Приміром, аж 14 дисциплін психологічного напрямку вів один викладач, вчитель музики і співів однієї із загальноосвітніх шкіл Кривого Рогу.

Тоді заклади-порушники позакривали, а студентів, які там навчались, порозподіляли по інших вузах.

Три державні заклади Міністерство освіти визначило і для студентів закритого рішенням Міносвіти у Дніпропетровську приватного Катеринославського університету.

Однак цей заклад, попри рішення Міністерства, продовжує діяти. Керівництво університету і чиновники з управління освіти вже кілька місяців сперечаються, чи має заклад право надавати освітні послуги.

“Крапку в історії із закриттям Катеринославського університету мають поставити правоохоронці,” — каже головний спеціаліст обласного управління освіти Любов Кравченко.

Любов Кравченко: Порушено кримінальну справу. Зараз прокуратура займається цим питанням.

Юлія Рацибарська: Наразі ж в області діє понад 50 державних вищих навчальних закладів і 6 недержавної формі власності.

Щороку фахівці обласного управління освіти застерігають абітурієнтів: якщо вступаєш до вишу, особливо комерційного, цікався, чи має він ліцензію на навчання та інші документи.

Ірина Біла:Принципова позиція Міносвіти України щодо ліцензування вищих навчальних закладів поставила у безвихідь багатьох студентів та їхніх батьків.

Позбавлення ліцензій окремих вишів та їхніх філій може лишити їх «напівосвіченими». І щастить тим, хто встиг отримати хоча б ступінь бакалавра.

“Така ситуація і в двох рівненських вузах,” – стверджує моя рівненська колега Валентина Одарченко.

Валентина Одарченко: Понад сто минулорічних випускників Рівненського філіалу Міжнародної академії управління персоналом досі не отримали дипломів бакалаврів та спеціалістів, а студенти-третьокурсники навчаються без контрактів і не мають студентських квитків.

Ситуація відома: Державна акредитаційна комісія ще у вересні позбавила ліцензій на освітню діяльність цілу низку регіональних підрозділів МАУП.

Випускники та їхні батьки звернулися до обласних депутатів, а ті в свою чергу до Міністерства з проханням хоча б видати дипломи тим, хто повністю виконав навчальний план.

Тим часом Міносвіти посилається на висновки Державної атестаційної комісії про «перевищення ліцензованого обсягу та порушення чинного законодавства».

І поки справа розглядається в суді, випускники підраховують збитки від вимушеного безробіття.

Щось подібне чекає і на майбутніх юристів, які навчались на заочній формі Рівненської філії Київського університету права.

Сергій – четвертокурсник одного з рівненських навчальних закладів. На відміну від багатьох своїх однокурсників, він вважає рішення таких комісій логічним і переконаний, що подібні проблеми за умови посиленої уваги до рівня навчання і викладання чекають ще на кілька рівненських вузів.

Сергій: Декларується, що це навчальний заклад, у якому освіта поєднується з наукою. Цього немає.

Проблема в тому, що рівень вимог у нас дуже низький. Є невеличка частина викладачів, які можуть високо подати предмет, але інша маса тягне донизу.

Ми сиділи навіть на першому курсі в другому семестрі, і нам уже тоді було нецікаво.

Валентина Одарченко: Окрім студентів, які хочуть або не дуже хочуть навчатися, є й такі, які хочуть отримати дипломи, ні разу не з’явившись на іспити. Здебільшого такі «мертві душі» насправді цілком реальні. Це поважні люди на чиновницьких посадах.

Сергій: Вони лежать, ці заліковки, і їх просто заповнюють від семестру до семестру. От і все…

Валентина Одарченко: Факт надвиробництва фахівців з гуманітарних спеціальностей, економістів і менеджерів у Рівненській області лишається безсумнівним, як і факт критичної нестачі фахівців технічних та робітничих спеціальностей.

Але студентського життя прагнуть спробувати всі без винятку випускники, тому і йдуть до навчальних закладів, спокусившись на яскраву рекламу, яка іноді обертається хіба що спустошенням батьківських гаманців.

Ірина Біла: Причин, через які відбирають ліцензії на право навчання у виші, чимало. Про найголовніші з них, а також про те, як керівники деяких вишів дурять високих чиновників, розповідає заступник міністра освіти та науки Михайло Степко.

Михайло Степко: Причини – це просто відсутність взагалі лекцій, невиконання навчального плану, що не читаються дисципліни, які стандартами передбачені, або один викладач читає 14-15 дисциплін, а в деяких навіть відсутність програм, навчальних планів.

Головне – це кадри, де нас дурять, тобто на момент того, коли йде ліцензування, беруть трудові книжки і показують, що є ці люди. А прийди через 2 місяці – їх там уже немає.

Ірина Біла: “Припиняючи діяльність псевдовишів, Міністерство освіти та науки гарантує студентові можливість продовжувати навчання в іншому вищому навчальному закладі,” — стверджує Михайло Степко.

Михайло Степко: ... ми випускникам деяких вузів, які не акредитувалися, дозволяли показати свої знання і створювали незалежну державну акредитаційну комісію в іншому вузі. Не в тому, який закрився, а в іншому. Це один тип.

Другий тип — продовжити навчання чи в приватному, чи в державному(виші), який ліцензований і має вищий потенціал.

Ірина Біла:Щоб зупинити комерціалізацію державних вузів, два роки тому Президент України видав указ про необхідність поступового збільшення кількості студентів без оплати за навчання.

З конкретними цифрами — заступник міністра Михайло Степко.

Михайло Степко: Ті, хто вступив у 2006 році до університетів, то 57% — це бюджетні місця. У минулому році було 54%.

Ми щорічно десь на 3% збільшуємо кількість тих людей, які навчаються за кошти держави.

Якщо у законі про вищу освіту в нас написано, що має бути 180 студентів на 10 тисяч, хто має навчатися за державний кошт, то зараз ми вже досягли 163.

Ірина Біла: Загальна кількість студентів, якщо порівнювати з 1991 роком, збільшилася вдвічі. І не в останню чергу завдяки вищій школі з недержавною формою власності. Нині кількість тих, хто прагне здобути вищу освіту, майже півтора мільйона осіб.

Як живеться сьогодні студентству в Новій Україні? Про це ми і поговоримо в другій частині програми “Нова Україна”.

Студентське життя, попри всі його переваги, має неприємну для багатьох проблему – це відсутність коштів. Адже стипендія, а це в середньому 130 гривень, навряд чи може вдовольнити навіть найменш вибагливих.Щоб переконатися, що це не суб’єктивно, ми вирішили запитати у самих студентів.

Респондент: Стипендія — або для того, щоб віддати борги, або для того, щоб раз добре погуляти.

Респондент: Прожити? Чесно кажучи, я є контрактницею, але в мене сестра бюджетниця. З теперішніми цінами хочеться їсти, їсти...

Я вважаю, що дуже важко прожити.

Респондент: На стипендію ніхто споконвіку не жив. Це був приємний додаток до чогось.

На стипендію можна було дозволити собі випити пива, дозволити собі піти зайвий раз у кіно, але стипендію ніколи ніхто не вважав за постійний прибуток.

Респондент: Звичайно, що ні. Але я знаю одну дівчинку, яка дійсно живе на стипендію. Вона дійсно живе в поганих умовах. Вона майже недоїдає. Нереально, я думаю.

Респондент: Порахуй, що таке стипендія? Стипендія – це сто з чимось гривень. Виходить так, що 135 гривень можна поділити на 4 рази, щоб зайти в гастроном скупитися.

Ірина Біла: Значну частину життя студенти проводять у гуртожитках, ділячись з сусідом не лише проблемами з вивчення фізики та літератури, але й шматком хліба.

Щоправда, ціни за проживання в них постійно ростуть, а умови залишаються майже незмінними. Але головне, що гуртожитки не вміщають всіх студентів, що потребують житла. Це визнають і в Міністерстві освіти.

Говорить начальник департаменту вищої освіти Ярослав Болюбаш.

Ярослав Болюбаш: Проблема гуртожитків – це одна із найболючіших проблем вищої школи в Україні.

Вперше в Держбюджеті, здається, 20 мільйонів передбачено на програму студентських гуртожитків. Будуть створюватися студентські містечки. Причому за участі і державних, і приватних вищих навчальних закладів.

Ірина Біла: І все ж для багатьох гуртожиток став неодмінним атрибутом студентського життя. І лише ті, хто живуть у ньому, можуть вповні відчути спудейські будні. І, звісно, свята, надто ж здачу сесії.

У цьому переконалася під час відвідин своїх однокурсниць і моя колега Наталка Коваленко.

Наталка Коваленко: Це 9-поверховий гуртожиток журналістів, №18, КНУ ім. Тараса Шевченка. До ремонту тут були справжні катакомби: два душі на 18 блоків, стіни в грибку, розмальовані і подерті, стара проводка та й і з вікон страшенно дуло.

Студентка: В кімнаті не так було й тепло!

Студентка: Спочатку був такий шок! Від домашнього будинку тут, звісно, відрізняється. Коли я вперше прийшла, то думала, що до свідомості мене ніхто не приведе.

Наталка Коваленко: Тепер же у гуртожитку є навіть люксові кімнати на двох з ванною кімнатою та туалетом. В усіх кімнатах нові євровікна, чисті шпалери, абсолютно нові меблі, ще навіть деревом пахнуть.

Усім дуже подобається тут жити. Щоправда, з різних причин.

Студентка: Гуртожиток тебе вчить жити. Чому? Бо тебе селять з людиною, яку ти абсолютно не знаєш, а ти повинен з нею якось ужитися.

Сесія як починається? У тебе немає ні конспекту, нічого. Ти пройшовся з 1-го до 9-го поверху, понабирав конспектів — і все вже знаєш.

Наталка Коваленко: На кожному поверсі по 4, а то й по 5 котів. Студенти іноді діляться з ними маминою котлетою, а іноді й спеціально купують молочко.

Студентка: О! Котів у нас вистачає!

Наталка Коваленко: Готують собі щось смачненьке лише на вихідні. А в основному...

Студентка: Вареники – це головне студентське меню. Купую собі в гастрономі і варю.

Наталка Коваленко: Щодня тусовки в коридорах, на кухні, у кімнаті — вдень і вночі.

А коли ж вчитися? Студенти говорять, що не вчаться, а моляться.

Студентка: Тяжко працюємо. В інститут не ходимо. Сесію склали...

Студентка: Перед цим свяченої водички попили.

Наталка Коваленко: А потім гарненько святкують. Культурна або абсолютно некультурна програма.

Сьогодні у студентів свято – День їхньої покровительки Тетяни.

Студентка: Цього дня святкують усі. Тим паче, що у нас завтра у всіх курсів всі іспити будуть складені.

Наталка Коваленко: Святкують цілу ніч так, щоб запам’яталося.

Як кажуть самі студенти, гуртожиток – це найкраща школа виживання. І хто не жив жодного дня у гуртожитку, того й студентом важко назвати.

Ірина Біла: Освіта коштує грошей. Невігластво також. Особливо державних. Адже доведено, що саме освічені люди визначають рівень розвитку суспільства упродовж сорока років професійного життя після отримання диплома. А за його якість і повинна відповідати держава. Особливо у вузах, де прагнення заробити гроші превалює над можливістю цю освіту надати.

Адже навряд чи хто сперечатиметься з Бенджаміном Франкліном про те, що коли пересипати вміст гаманця собі в голову, його ніхто у вас уже не відбере.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG