Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 14:45

Мистецтво відкривати світ – Україна туристична.


Надія Степула

Слухати:

Надія Степула: Живучи на перехресті цивілізацій, люди прагнуть нових знань і вражень. У пізнанні світу значним стимулом і джерелом скарбів давно виступає туризм.

Світ оперезали туристичні маршрути, які ведуть до давніх міст і славетних музеїв, до руїн, позначених вічністю і до галерей, де новим життям живуть старі полотна.

Україна в цьому плані тільки відкриває завісу над своїми давніми містами, історичними пам’ятниками і пам’ятками. У ній дуже багато незвіданого як для самих українців, які звично іноді ходять повз унікальні стіни храмів чи карбують кроки бруківкою цілих міст-музеїв.

Серед останніх часто називають Львів. І хоч, кажуть, буває, що нині Львів справляє враження «збіднілого аристократа», проте насправді місто приваблює все більше туристів. А самі львів’яни лише вчаться презентувати рідне місто.

Тільки окремі екскурсоводи творчо готують свої розповіді про пам’ятки і події, намагаючись уникати звичного перелічування історичних дат і фактів. Справді, важливо вміти передати дух міста, розповісти його легенди, тоді турист багато чого запам’ятає. Виявляється, що займатись екскурсіями можна не лише професійно, це може стати і справою життя, бізнесом.

Про те, як братам Петрові та Іванові Радковцям вдалося стати фаховими екскурсоводами і навіть спокусити на екскурсії по рідному місту самих львів’ян, розповідає колега, кореспондент Радіо Свобода Галина Терещук.

Галина Терещук: Братів Радковців на львівських вулицях не сплутаєш ні з ким. Вони немов повернулися з початку 20 століття: костюми, камізельки з годинниками, метелики на сорочці, хусточки на маринарці, неодмінний атрибут галичанина - капелюхи і тростинки в руках. Це брати Радковці.

Коли ще 15 років тому львовознавці Радковці почали проводити екскурсії, то не уявляли, що ця справа стане їхньою основною роботою. Вони затягли туристів спершу у підземелля Львова. Іван Радковець перебирався у монаха і екскурсії набули театрального елементу.

Нині своїх екскурсантів Радковці водять трьома місцями Львова.

Іван Радковець: В Преображенську церкву, аптеку-музей і кав’ярню “Золотий дукат”. Людина, яка приїжджає до Львова, яка не відчуває того міста, вона є чужа для міста.

Ми намагаємося всією нашою роботою дати зрозуміти. Наприклад, ми дуже любимо водити екскурсії для львів’ян, з задоволенням!

Взагалі в туристичному бізнесі вважається найважче витягти на екскурсію місцевого мешканця. Нам це вдалося, тому що оця назва “Підземний Львів” і наша подача, як ми подаємо екскурсію, до нас принаджує львів’ян, які потрапляють до нас на екскурсію, вони набагато ширше розкривають рота.

Бо коли приїжджає гість з іншого міста, то так, цікаво, так, нова інформація, але він готовий, він знає, що йому будуть подавати нову інформацію. Львів’яни інакше: Господи, я тут все життя, я нічого подібного не чув!

Петро Радковець: Бачите, знимка початку 20 століття – ви не знайдете двох однакових облич. Чому я підняв це питання, що немає двох однакових людей, кожний є іншим! Які типажі!

Галина Терещук: У туристичний сезон, на початку травня, брати Радковці проводять по 4 екскурсії. Однак прогулянки Львовом – це не лише підземним містом, музеями, але вони своїх екскурсантів запрошують на львівську каву.

Екскурсоводи вважають, що нині міська влада Львова не розуміє, що місто таки туристичне. Бракує поважного ставлення від місцевої влади до людей, які займаються туристичним бізнесом. Немає інформаційних бюро у центрі, де б гості міста довідалися, як їм потрапити у те чи інше місце.

Однак найбільша проблема туристичного Львова у тому, що тут відсутнє нічне туристичне життя.

Іван Радковець: Скажімо, вечір: 8-ма, 9-та, а інколи буває і 10-та. Приїжджає турист до Львова і ніч він хоче погуляти по місту. А що йому робити вночі в місті? Що, піти в казино, яке там працює? Нема! Бракує інфраструктури!

А ще в найбільш гарячий туристичний сезон, як би то не було дивно, закриваються навіть наші театри. Навіть той самий турист, який приїхав в 9-ій годині вечора, а зранку в 7-ій виїжджає, він хотів би побувати на Високому Замку , побувати в Стрийському парку...

Охороняти! Освітлювати! Він повинен себе відчувати безпечно.

Галина Терещук: Однак наразі туристи не лише вночі, але вдень у Львові не вельми можуть почуватися безпечно. Навіть у парку такому, як Стрийський, можна потрапити під колеса автомобіля, або ж може на вас накинутися собака.

За словами екскурсоводів братів Радковців, як сьогодні у Львові діють правила дорожнього руху, так і діють закони, і виглядає місцевий туризм.

Надія Степула: Українські туристичні скарби містяться не тільки у великих містах, але й значною мірою у віддалених провінційних містечках і селах. На цей напрям подальшого розпросторення українського туризму уже звертають увагу навіть і зарубіжні експерти.

Розвиток туризму у провінції спричинить демократизацію громадського життя і сплеск культури у маленьких містах і містечках України. У цьому впевнена британський експерт – соціолог Крістін Форрестер.

Крістін Форрестер: Я працюю у країнах перехідного періоду у проектах розвитку місцевих громад і самоврядування.

Мій досвід роботи у державах Східної Європи наступний: сприяння приватній ініціативі, серед іншого у царині туризму, призводить до покращення якості життя провінційних містечок, дає поштовх до економічного і культурного розвитку.

В Україні, а я працювала на Львівщині і у Донбасі, цілком реально розробити цікаві туристичні маршрути, розбудувати необхідну інфраструктуру.

Історія Галичини і Донбаські індустріальні ландшафти самі по собі будуть цікаві для туристів, сюди будуть їхати люди звідусіль. А Україна, підтримавши починання громад, підтвердить, що вона держава європейська.

Надія Степула: На теренах сучасної України народилась одна з найдавніших цивілізацій в історії людства, Трипільська. Про використання трипільської тематики сучасними туристами розповідає історик Віктор Самарський.

Віктор Самарський: Перша сходинка у мандрах по місцях трипільської цивілізації – це саме Трипілля, де знаходяться 2 музеї трипільської культури. Власне, Обласний державний археологічний музей і приватний музей Олександра Поліщука. І там, і там є цікаві знахідки, при чому у музеї Поліщука, крім Трипілля, присутні досить непогані зразки етнічних матеріалів 19 – 20 століття.

Цікавим об‘єктом є Кам‘яна Могила під Мелітополем, пам‘ятка теж часів трипільської культури. Печера Вертеба у Тернопільській області. Досить непогані збірки в обласному археологічному музеї в Одесі. І Вінницький краєзнавчий музей, Івано-Франківськ, Львів – там, де ще з 19-того століття зібрані досить непогані збірки предметів часів Трипільської цивілізації. І, звичайно, Національний музей історії України у Києві.

Необхідно, щоб була присутня відповідна інфраструктура: нормальний готельний сервіс і все, що з цим пов‘язано, ну, і розроблені маршрути з екскурсіями, тому що Трипільська цивілізація варта того, щоб не тільки українці, але туристи з усього світу могли б відвідувати ці місця і дивитись на те, що було колись на нашій землі.

Надія Степула: Український туризм нині має безліч перспектив, однак чи не всі вони впираються у таку ж кількість проблем. Головні з яких – це потреба розвитку відповідного сервісу, який би не відрізнявся від усталених світових стандартів, а також – напрацювання нових маршрутів, навчання екскурсоводів, а навіть і будівництво доріг, якими можна було б дістатися до загублених на вкраїнських просторах перлин культури і мистецтва.

Про всі ці проблеми із відомим культурологом і письменником Сергієм Грабарем розмовляв колега, кореспондент Радіо Свобода Павло Вольвач.

Сергій Грабар: 90% туристичних фірм працюють на виїзд з України, тобто на зовнішній туризм, і десь 10%, може, навіть менше, працюють на в’їзд в Україну.

Що стосується вміння показати країну, то я думаю, що воно на дуже низькому рівні. Професійно показати Україну фактично можуть одиниці туристичних фірм.

Порушена система підготовки туристичних кадрів, які будуть розповідати про Україну. В основному готуються різнопланові менеджери, які працюють з туристами. Але знову ж таки з туристом, який їде з України дивитися щось закордоном.

Павло Вольвач: Сергію, на Вашу думку, що Україна може запропонувати? Є що подивитися?

Сергій Грабар: Україна, вважайте, одна з найкращих в туристичному плані країн. Ми просто не можемо подати багато чого. У нас кидання весь час. То у нас кидання в Батурин, то у нас кидання з Батурина в Карпати, то з Карпат ми у Крим кидаємося.

В принципі у нас є все: у нас є море, надзвичайний клімат, гори, історичні пам’ятки, які не зруйновані і які збудували за багато століть до нас - нам просто їх треба показувати.

Немає інфраструктури навколо всього цього. Що стосується сервісу, то його у нас немає. Ті поодинокі 5-зіркові готелі, тобто навіть рівня 4-зіркового, 5-зіркового готелю, до яких звикли іноземні туристи, у нас їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Вже не кажучи про те, що 3-зіркові мають відповідати, принаймні, європейській 3-зірковості.

Павло Вольвач: Чи можна у цьому всьому українському туристичному господарстві, державному і недержавному, щось змінити? На краще, зрозуміло.

Сергій Грабар: Можна. Для того повинна бути концепція розвитку туристичної галузі. Я б прибрав з туризму випадкових людей. В керівництві туристичної галузі на сьогоднішній день перебувають люди абсолютно випадкові.

Надія Степула: Професор Григорій Штонь, письменник і художник, лауреат Шевченківської премії, давно подорожує, перетворюючи іноді дещицю вражень у мереживо нових сюжетів і фабул.

Послухаймо невідсторонений монолог письменника про Україну туристичну.

Григорій Штонь: Людина пізнає почасти те, або навіть більшою мірою те, що вона вже знає або, принаймні, готова знати.

Треба творити образ України. Ненав’язливо! Давати якусь таку поживу, яка ростить апетит світу на Україну. Треба пояснити цю Україну собі передовсім. Треба чітко усвідомлювати, чим вона є щодо решти світу.

Я знаю, скажімо, словаків, які їдуть в наші Карпати тільки тому, що наші Карпати дикіші: не такі впорядковані, не такі щометра підметені, як там, вони здаються такими первородними. Можливо, це нам треба думати про те, що світ вже себе на кожному метрі підмів, почистив, вифрантив, і тепер нам треба якось показати природу як таку.

Ми повинні дуже багато працювати. Я хочу, щоби людина, яка їде до нас, зрозуміла, що цей степ, ця тирса, ці хмари, цей вітер, ця вода, ця тиша, це небо... Скажімо, я згадую зорі над горою Бонною в Кремінці. Ці зорі, здається, - підскочити треба всього-на-всього на метр і ти до них доторкнешся - якась така там лінза небесна, специфічна.

Але треба всі наші скарби добре знати, просіяти, обмацати... Я не кажу, що їх треба готувати до чужих стандартів, але, принаймні, переглянути це все. А вже тоді, після цього, казати: люди, їдьте до нас – ви побачите! Треба приблизно знати, що люди побачать.

Я особисто, якби мав гроші, міг би організувати туристичне бюро. Я знаю, що я буду показувати, коли я поїду в будь-якому напрямкові з Києва, тому що це душею моєю обжито.

Таким чином наші туристичні агенції повинні думати про те, щоби мати спраглу краси душу, щоби вони бачили світ, яко українські агенції.

Якщо цього не буде. Якщо ми будемо домагатися тільки такого враження від нас, що, люди добрі, дивіться, в нас же в Кам’янці-Подільському цей міст, цей віадук такий самий, як десь там, ми там такі самі, як десь... Тоді ж хто ми?

Україна – це якоюсь мірою ще дівчина, до якої ніхто не залицявся. Одним вона здасться дикою, іншим вона здасться, навпаки, можливо, якоюсь позавчорашньою...

Маймо в собі образ України - повний, достеменний якийсь! Маймо! Любімо цей образ! І цю любов потихесеньку не нав’язуймо, але прищеплюймо світові, тому що любити Україну як українці – це одна річ, а любити Україну яко шотландець, яко, скажімо, швейцарець – це щось інше!

Роботи тут дуже і дуже багато! Україна чекає! Україна ще не пізнана. Україна ще не оглянута. Україна ще практично не люблена.

Надія Степула: Останнім часом зацікавлення Україною помітно зросло. У минулі роки а сюди приїжджали здебільшого ті, чиї діди-прадіди свого часу звідси поїхали в далекі краї шукати кращої долі, а внуки-правнуки хотіли побачити давню свою прабатьківщину.

Сьогодні ж сюди приїжджають просто подивитися на країну, яка на карті світу залишається ще мало звіданою і дуже загадковою.

Допомогти усім цим потенціальним туристам побачити якомога більше, набратися неповторних вражень - це одне із нагальних завдань туристичної галузі в Україні. Іншим завданням є не менш важливе: відкрити і всім тим, хто живе в Україні, мистецтво пізнавати світ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG