Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:22

Мистецтво як товар. Театр починається з вішалки, а закінчується касою?


У Києві вирішили перерозподілити гроші, які надаються муніципальним театрам. Іншими словами – скільки можна діяти за рецептом Шарикова – “Взяти все, та й поділити!” Досить ділити державні гроші на театри між всіма порівну! Їх слід надавати залежно від якості роботи. Чи варто в оцінці вистав, майстерності режисерів, гри акторів брати за основу передусім гроші?

ДУМКА ПЕРЕХОЖИХ:
Натхненники прибутковості театрів аргументують свою позицію інтересами глядачів. Ми поцікавилися у потенційних глядачів - чи ходять вони в театри?
Валерій, будівельник:
- Не дуже люблю це робити. Театри насамперед - захоплення моєї дружини.
Василь Іванович, архітектор:
- Ой, хотілося б, але де взяти на це часу? Робота й робота, а ще ж дача!
Наталія, бізнесмен:
- Я більше якось на естраду потрапляю, з театрами не дуже складається, зайнятість велика. Хоча раніше ходила і в Оперний, і на гастролі московських театрів.
Андрій, студент:
- Мене в театри не тягне, більше до вподоби кіно. Та й взагалі - мало хто ходить зараз у театри.


ТЕАТРИ ПОВИННІ НАВЧИТИСЯ ЗАРОБЛЯТИ ГРОШІ

У Києві, за інформацією ради директорів столичних театрів, таких культурних закладів налічується близько сорока, причому 21 - на державному утриманні. Щороку держава виділяє київським театрам 35 мільйонів гривень. До бюджету ж повертається менше третини цієї суми. Тому треба вчитися шукати гроші на нові постановки – залучати спонсорів тощо. І взагалі - запрошувати режисерів, чиї вистави будуть популярними, пускати на сцену молоді таланти. Столична влада обіцяє не зменшувати фінансування, однак прагне відійти від “совкової” системи допомоги муніципальним театрам, коли кошти ділили між всіма порівну. Якщо в театрі – аншлаги, прем’єри, цікаві постановки – підтримка держави не забариться. Двом театрам, які ставлять вистави лише кілька разів на місяць, у фінансуванні довелося відмовити. А дев’яти іншим, успішним театрам міська влада навіть надала більше коштів. Заступник мера Віталій Журавський:

Віталій Журавський: "Мають театри обличчя, мають залу глядачів - платять! Ні - good-bye my love, good-bye!"
“Театри повинні навчитися заробляти гроші. Вони цього, на жаль, ще не можуть робити. Це є в усьому світі, візьміть для прикладу той же Париж, де немає стільки театрів на муніципальному утриманні, як у нас, хоча там їх 500. Там є один театр на муніципальному утриманні, всі інші заробляють на своє прожиття. Мають обличчя, мають залу глядачів – платять! Ні - good-bye my love, good-bye! І це правильно!”

Один із найвідоміших українських акторів, Богдан Бенюк працює у державному театрі імені Івана Франка. А сім років тому, разом із колегою Анатолієм Хостікоєвим, заснував театральну компанію "Бенюк-Хостікоєв". Крім звичних вистав, цей тандем записує вистави, підтримує молоді таланти. З висоти свого досвіду Богдан Бенюк виступає за те, щоб театри заробляли собі на прожиття:

“Якщо керівництво театру не може зробити ремонт, запропонувати артистам нормальну зарплату, то кому потрібен цей театр? Театр – та ж сама Верховна Рада Україні, що теж має певне коло глядачів, які в тому котлі варяться. Так не може бути! У всьому світі мистецтво конкурентноспроможне!”

“НАТЕ ВАМ ГРОШІ” НА КУЛЬТУРУ ЧИ ПІД КОНКРЕТНИЙ ПРОЕКТ?

Цілком благородним задумом вважає ідею столичної мерії театрознавець Віталій Жежера. Він закликає надавати кошти під конкретний проект, а не просто діяти за принципом “нате вам гроші на культуру”. Кому потрібна при “нашій бідності” ще й зрівнялівка, запитує Віталій Жежера:

“Як мені здається, має на увазі не механічне скорочення фінансування, а перерозподіл цього фінансування. Не просто всліпу виділяти на рік певні гроші тому чи іншому театру, а на певний проект! Він окупитися, буде інший проект і так далі. Тобто тут загрози немає”.

Владислав Троїцький
(© RadioSvoboda.Ua)
Центр сучасного мистецтва ДАХ, яким керує Владислав Троїцький, часто їздить на гастролі. А про велику сцену в Україні Владислав Троїцький навіть не мріє, і спрямовує свій погляд за кордон. На жаль - додає він.... Задум комерціалізації театрів Владислав Троїцький вважає слушним - це може стати шансом для молодих режисерів, які свіжими ідеями посунуть деяких штатних, творчо “закляклих” постановників:

“Часто театри віддані на відкуп одному режисерові, неважливо талановитому чи бездарному, але на практиці - довічно. Тобто, немає критеріїв, на якій підставі людина залишається художнім керівником протягом 20-ти або 30-ти років. Немає зрозумілої системи – як працює театр?”

НЕ ТРЕБА ВСІ ТЕАТРИ СТРИГТИ ПІД ОДНУ “ФІНАНСОВУ” ГРЕБІНКУ

Не всі театри здатні гребти гроші лопатою, а відвідуваність - не показник "потрібності" чи "непотрібності". Допоки люди ходять на вистави - театр потрібен, переконує Олексій Кужельний, керівник київського театру “Сузір”я”. Річна відвідуваність “Сузір”я”– 86%, це майже як у радянські часи, констатує Олексій Кужельний. Загалом же, театр можна вважати успішним, якщо за рік його зали в середньому заповнені на 60%. Втім, є специфічні види мистецтва - як наприклад, опера, їй важче тягатися за популярністю з іншими. Олексій Кужельний:

Олексій Кужельний: "Відвідування залежить від чого хочете - вчора у нас продали всі квитки, аде 10 людей не дійши - такою була погода. Ну, то що з цим поробиш?"
“У оперному театрі відвідуваність становитиме 30%, то що – буде непотрібен оперний театр? Ансамбль Вірського може виступати в Києві щонайбільше раз на місяць, а хор Вірьовки – що, може виступати п’ять разів на тиждень? Ні, правда ж! Але це не значить, що хор Вірьовки фінансувати не треба. Ідеться про те, щоб на вкладену гривню була більшою віддача. Наприклад, один дитячий театр повертає на гривню 10 копійок, драматичний театр – 50 тощо. А відвідування залежить від чого хочете – вчора у нас продали всі квитки, але 10 людей не дійшли – такою була погода. Ну, то що з цим поробиш?”

Держава, безумовно, має підтримувати мистецтво, зазначає начальник театрального відділу Мінкульту Олена Воронко. Але, якщо митці сподіватимуться тільки на державні гроші (і так невеличкі), театри не розвиватимуться. Хоча до скороченні фінансування варто підходити обережно, попереджає Олена Воронко:

“Якщо казати, що на підтримку заслуговують лише ті театри, які можуть похвалитися великою відвідуваністю, це не те, щоб некоректно, але кожен мистецький колектив потребує індивідуального підходу. Як і кожна людина, кожен творчий колектив має свої особливості. До того ж є чимало камерних театрів. У них можуть бути постійні аншлаги, натомість кількість місць – 50-60. Водночас є театри на 500-600 місць, хіба це можна ігнорувати? А ще варто пам’ятати про дитячі, молодіжні театри, про експериментальні театри-студії...Вони теж мають право на існування! Головне, щоб театр був цікавим.”

У столиці України є 40 театрів. А в Москві - понад 200, у Парижі - 500 (при тому, що населення французької столиці менше, ніж Києва). У маленькій Італії - дві тисячі театрів. Переважна більшість з них - державної або комунальної власності, констатує кореспондентка Радіо Свобода Наталя Кудрик. При цьому чиновники від театру кажуть, що останнім часом державне фінансування культури значно зрізали. Тому в економічному аспекті театри на Апеннінах переживають не найкращі часи. Легше закладам із національним статусом – про них держава піклується більше. У 3-мільйонному Римі – півтори сотні театрів. І театрали тут на брак вистав не скаржаться.

Аудіозапис програми. Перший випуск: Аудіозапис програми. Другий випуск:

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

XS
SM
MD
LG