Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 04:20

Сергій Гриневецький: Ініціативу перехопили фінансово-олігархічні структури, при чому на своїх щаблях, і вони, по великому рахунку, сьогодні визначають курс держави


Сергій Рахманін Дійова особа: колишній голова облдержадміністрації, депутат Одеської обласної ради Сергій Гриневецький

Депутат Одеської облради Сергій Гриневецький
Сергій Рахманін: Наш гість – депутат Одеської обласної ради Сергій Гриневецький - людина дуже досвідчена, дуже авторитетна, він був не найгіршим в історії керівником області.

До того ж, автори чуток та пліток називали його свого часу можливим наступником Леоніда Кучми. До речі, це правда?

Сергій Гриневецький: Добрий вечір. Було таке.

Сергій Рахманін: Що ж завадило?

Сергій Гриневецький: Думаю, розглядати це питання треба в контексті того, що відбувається сьогодні в країні. Мабуть, те, що відбувається, і завадило. За останні роки ми стали свідками, на жаль, прохолоди як від старшого сусіда, як раніше говорили, так і від європейського вектору. В тому плані, думаю, дуже важливо на сьогодні є порозуміння політичних еліт.

І по-друге, питання легітимності влади. Я маю на увазі легітимність не в правовому полі, а довіра населення такому інституту, який називаємо владою.

Давайте відверто будемо говорити, останні соціологічні дослідження на минулому тижні показали, що якби вибори президента були на чергову неділю, то рейтинг трьох політиків складає в сумі не більше 50%.

Тобто, Ющенко - 8%, Янукович – 22%, Тимошенко, за одними дослідженнями, – 20%, за іншими – трохи більше Януковича. Але в сумі це 50%. Виникає питання: а решта 50?

Сергій Рахманін: 50% - це ті, хто з тих чи інших причин не довіряє владі. Це, в принципі, абсолютно нормальне, природне явище для країни, яка не може ніяк визначитися, яким маршрутом їй рухатися, в якому напрямку. Я з вами абсолютно погоджуюся.

Але є тут інший бік справи. Сьогодні дуже високий рівень недовіри до окремих політичних сил, окремих політиків. Це видно на соціологічних опитуваннях, можна навіть дослідити, як падає рівень довіри навіть до Януковича, який ще нещодавно був абсолютним лідером, умовно скажемо.

Ви – людина, яка волею долі не опинилася ні в тому, ні в іншому таборі. Ви маєте зараз абсолютно унікальний шанс при Вашому досвіді, при Вашому розумінні ситуації проаналізувати помилки, яких припускаються обидві сторони. Або, скажемо, три провідні політичній сторони: Регіони, “Наша Україна” та БЮТ.

Ви можете відшукати щось спільне в діях команд Тимошенко, Януковича та Ющенка?

Сергій Гриневецький: Зрозуміло, є багато типових помилок, яких допускаються в умовах, коли не визначені правила гри, в надзвичайних умовах ухвалюються основні закони, в першу чергу, Конституція. Це умови політичних торгів, політичного бартеру.

Політична структуризація, яка начебто за законом про вибори і до Верховної Ради, і до місцевих рад, мала на меті більш-менш відтворити якісь елементи громадянського суспільства, політично структуризувати націю, привела до того, що ініціативу перехопили фінансово-олігархічні структури, при чому на своїх щаблях.

Вони, по великому рахунку, сьогодні визначають курс держави. Точніше, не визначають курс, а створили таку ситуацію гальмування, коли ми відчуваємо, наскільки рівень довіри до інституту влади зменшується, і ми заходимо в політичний глухий кут. Європа все більше дає сигналів, про те, що визначайтеся, де ви, з ким ви, з ким ідете?

Давайте будемо дивитися на типові помилки. Візьмемо “Нашу Україну”. Вона стала, можливо, символом початку розвитку демократії, починаючи від відставки прем’єра Ющенка, формування команди на вибори до Верховної Ради, перемога на цих виборах.

Але є відсутність досвіду створення саме партійних структур, партійної відповідальності за ті промови, за заяви, програми, з якими йшли люди. Більше того, ми стали свідками того, що розуміння партійного будівництва немає.

Сергій Рахманін: Це правда. В принципі, ми можемо говорити, що і “Наша Україна”, і БЮТ, і навіть Регіони, в яких трохи більше розвинена партійна структура, вони все ж таки будують не партії. Тобто в класичному розумінні політичні організації, які очолюють Тимошенко, Янукович і на почесних засадах Ющенко, не можна назвати партіями в європейському розумінні цього слова.

Чи можна говорити, що всім цим лідерам притаманне системне нехтування законами та Конституцією?

Сергій Гриневецький: З моєї точки зору, ми стали свідками того, наскільки безвідповідально інститути влади ставляться до того, щоб показувати приклад дотримання закону. Ми стали свідками, коли правовий нігілізм може стати національною ідеєю в державі.

По великому рахунку, останні два-три тижні ми відчуваємо коментарі суддів, які знаходяться в одному інституті. Судова гілка влади визначена Конституцією, але діаметрально протилежні тлумачення однієї і тієї ж статті.

Виникає питання, або ми перетворюємо цей інститут на підрозділ чи Секретаріату Президента, чи апарату Кабінету Міністрів. Між цим іде боротьба.

Я можу стверджувати, що порушення Конституції і законів було і за часів президента Кучми, але воно не носило такий рельєфний та масовий характер.

Може ми відчували порушення Конституції в якійсь процедурі, коли уряд був абсолютно підконтрольний президенту. Він і формувався президентом, по великому рахунку, і президент міг в будь-який час звільнити будь-якого члена уряду, прем’єр-міністра в тому числі.

Сьогодні ж, коли уряд формує Верховна Рада, ми бачимо три напрями, три інститути, які намагаються на свою користь трактувати те чи інше положення Конституції.

Не треба далеко ходити. Візьміть ту ж саму 94 статтю, де, на мій погляд, виписано абсолютно чітко: якщо президент не підписує ветований чи подоланий вето закон, то він невідкладно оприлюднюється головою Верховної Ради.

Ми тепер розглядаємо питання, а що таке невідкладно? Чи в цьому кварталі? Чи в цьому році? Чи на наступний день? Чи в цей же день?

Сергій Рахманін: Там, крім процедурних питань, пов’язаних з оприлюдненням та набуттям чинності закону про Кабмін, дуже цікавий сам текст закону. Зокрема, там є певні речі, які викликають неоднозначні коментарі різних політиків.

Йдеться про поширення повноважень Кабінету Міністрів. В тому числі, надається право Кабміну скасовувати акти органів місцевого самоврядування. Це один момент.

І другий момент. Ставиться вимога до керівників регіональних державних адміністрацій, що своїх заступників і перших заступників вони мають погоджувати з Кабміном.

З Вашої точки зору, тут немає протиріччя з чинним законодавством чи Конституцією?

Сергій Гриневецький: Щоб відповісти на це питання, я б послався на закон про місцеві адміністрації, який сьогодні діє.

У законі, до речі, виписано, що всі заступники погоджуються з відповідними віце-прем’єр-міністрами, а перший заступник погоджується з першим віце-прем’єр-міністром. Після цього голова облдержадміністрації призначає своїх заступників.

І в цьому ж законі є норма, яка дозволяє Кабміну скасовувати розпорядження місцевих державних адміністрацій. Інша справа, що цього не було в Конституції.

Сергій Рахманін: Більше того, 118 стаття Конституції стверджує, що глава адміністрації формує свою адміністрацію самостійно.

Сергій Гриневецький: І в цьому плані я пам’ятаю конфлікт за часів президента Кучми, коли в Івано-Франківській області Михайло Ярославович Вишиванюк відсудив своє право і призначив.

Це був дійсно конфлікт. Але то був вимушений крок, коли апарат не давав можливість призначити керівнику області того заступника, який був рекомендований і підтриманий на місцевості.

В цьому плані важливо, щоб держава вийшла в умовах, коли відсутні національні інтереси, не сформовані і не сформована національна ідея, я вбачаю, що повинна бути сильна державницька регіональна політика.

Давайте відверто говорити, що сьогодні в Луганській області, Тернопільській області, як кажуть одесити, це дві великі різниці. І є специфіка кожного регіону.

Знаєте, я порадів після візиту Віктора Федоровича Януковича до Львова, коли на засіданні уряду він сказав, що який формульний підхід може бути до формування місцевих бюджетів, коли у Львові знаходиться 50% всіх пам’яток архітектури України. Десь 20% пам’яток є в Одесі, Києві, Хмельницькому...

Бюджет, що формувався і формується до сьогодні, скажемо, на Чернівецьку область, на Одеську область, на Донецьку область – майже однакову кількість коштів виділяють на культуру. Хоча за культурно-освітніми та культурно-виставковими закладами Одеська область – найбільша.

Сергій Рахманін: Я можу тільки аплодувати словам Віктора Федоровича, якщо він справді так сказав. Але справа в тому, що тут треба не словом, а ділом. Якщо це втілиться в конкретні рішення, тоді...

Сергій Гриневецький: Коли в уряді прем’єр ставить задачу і говорить, що треба визначити пріоритети в кожному регіоні, то мені це – як бальзам на душу.

Тому що я був і залишаюся прихильником сильної державної регіональної політики, ми проводили багато нормативних актів, зокрема, указ президента, розробляли стратегію регіональної політики і державної до 2011 року.

Скажемо, в Одеській області ми ще в 2002 році визначили 20 основних напрямів. Починаючи від каналу “Дунай-Чорне море”, острів Зміїний, облаштування державного кордону, підтримка національних меншин... Адже у нас – 133 народності, поліетнічний регіон, особливо на півдні. Скажімо, водозабезпечення, енергозабезпечення.

По кожній з цих програм ми уклали угоду між галузевим міністерством та обладміністрацією. Незалежно, змінюється міністр чи керівник області, але угода для галузевого міністерства та місцевої адміністрації існує, її уклали на 5-10 років.

Сергій Рахманін: Інша справа, що вона не завжди виконується.

Сергій Гриневецький: Вона не виконується, тому що масова зачистка кадрів після відомих подій в лютому 2005 року, коли почалися формування місцевих адміністрацій за квотним принципом, на жаль, вже навіть ті, хто це робив, визнають, що це була серйозна помилка.

Сергій Рахманін: Але з іншого боку, як мені відомо, зараз у нас прогнозується нова зачистка, і також за квотним принципом, але вже з іншої команди. Я думаю, вже найближчим часом ми станемо свідками такої великої зачистки.

Сергій Гриневецький: Ви відповіли на своє питання, які помилки є в кожної команди. Прем’єром була Тимошенко, прем’єром був Янукович, Єхануров...

Сергій Рахманін: На превеликий жаль, в цьому небагато, що змінюється. До речі, не змінюється і статус голів місцевих державних адміністрацій.

Ви заговорили про сильну регіональну владу. Як я розумію, багато хто пов’язує взагалі поняття “сильна регіональна влада” з процедурою призначення голови місцевої державної адміністрації, як завгодно це називайте, префекта, губернатора. Все залежить від того, яка формулу винайдуть і законодавчо закріплять.

Дехто вважає, що необхідно змінити статус і взагалі призначити повноцінного губернатора, якого будуть обирати місцеві громади. Дехто вважає, що є сенс залишити голів місцевих державних адміністрацій, але призначати їх має не президент, а Кабмін. І частина політиків вважає, що треба залишити систему, яка існує по сьогодні, коли за поданням Кабміну призначає президент главу місцевої державної адміністрації.

Ми провели невеличке опитування на вулицях Києва. Ми ставили питання: губернатор – чи потрібна така посада? Якщо так, як його мають обирати чи призначати?

Респондентка: Краще, щоб народ віддавав свої голоси, ніж віддавати адміністрації, президенту чи Кабінету Міністрів. Тому що у них і так на сьогодні достатньо повноважень.

Респондент: Якщо президент призначає, то лише собі близьких людей.

Респондент: Вибори – це краще, бо є великий шанс, що народ вибере того, який йому більш прийнятний.

Респондентка: Для місцевого населення, думаю, це важливо. Мабуть, потрібно. Хоча... Президента вибрали, але ви ж бачите, як вибрали.

Респондент: Коли безладдя у верхівці влади, то потрібно, мабуть, хоч кому-небудь дати можливість відповідати за це. Тобто хай президент призначає все ж таки губернаторів, бо за цими обставинами просто неможливо, держава некерована.

Може дійсно необхідно обирати губернаторів, але тоді є варіант так званого федералізму, який може для України стати кінцем її незалежності. Думаю, ще років 10-15 їх треба призначати.

Сергій Рахманін: Як ви пересвідчилися, точки зору людей розділилися. Єдине, в чому вони одностайні, що треба все ж таки частину повноважень передавати на місця.

І тут була цікава точка зору, яку я б хотів прокоментувати, де говориться, що виборність губернаторів все ж таки передбачає, певною мірою, федеральний устрій України. Це, з точки зору киянина, якого опитував наш кореспондент, може призвести до втрати Україною незалежності.

З Вашої точки зору, чи справді федералізм несе таку серйозну загрозу для незалежності України? Чи може це є варіантом виходу з певної кризи стосунків між регіонами та центром? Принаймні я знаю, що багато представників регіонів справді вважають, що федералізм (зауважу, не сепаратизм, а федералізм) може бути певним порятунком для України. Ви поділяєте цю тезу?

Сергій Гриневецький: Сергію, досить цікаве опитування, ще більш цікаві відповіді. Це ще раз говорить, що треба прислуховуватися до народу і робити певні висновки.

Що стосується федералізму, давайте ми прокоментуємо ситуацію сьогодення. 8 обласних рад на заході України ухвалили рішення на підтримку указу президента і необхідність ухвалення закону України щодо надання воякам ОНУ-УПА статусу учасників бойових дій.

8 обласних рад на сході та на півдні ухвалили діаметрально протилежне. Тобто де-факто ми вже маємо той самий федералізм.

Інша справа, якщо згадати історію незалежної України на початку, пам’ятаєте, в області був представник президента і був голова обласної ради.

Представник президента, якого призначав Кравчук, мав досить широкі повноваження, він міг призупиняти рішення місцевої ради з одночасною передачею до суду.

Тобто мова йде не про механізм призначення чи обрання, мова сьогодні йде про ті повноваження, які будуть делеговані центром цій особі. І чи здатен він буде їх виконати, чи ні. І яка буде противага з боку місцевої ради, місцевого самоврядування.

Якщо ми підписали Європейську хартію місцевого самоврядування, то давайте вже будемо йти в контексті цього документу.

Про що йде мова? У нас був унікальний тоді знайдений шлях, на мій погляд, у 94 році, коли голови районних рад та обласних рад обиралися усім населенням. І за мажоритарною системою тоді обиралися депутати. Голова облради і райради був головою виконавчого комітету, а рада формувала той виконавчий комітет.

Знайшли компромісний варіант, коли було загострення між представником президента в кожному районі і в кожній області, бо ніяк не могли визначити, хто є найвищою посадовою особою.

Тому, як на мене, із сьогоднішнього стану справ в державі, а я обізнаний, що робиться на сході, на півдні, в центрі. Мені здається, ми не готові сьогодні до пропорційної системи виборів на місцевому рівні.

Сергій Рахманін: Тобто Ви пропонуєте повернутися до моделі, яку винайшли 13 років тому?

Сергій Гриневецький: В 94 році. До речі, це європейська модель, коли рада формує виконавчий орган. Ми бачимо в перспективі політичну реформу, так званий закон 3207-1, але є вже багато чуток про невизначеність, чим буде займатися губернатор, якщо буде голова виконавчого комітету.

Мені здається, досить серйозним буде піти саме по такому шляху. Голова обласної ради обирає населення, депутати облради обираються по мажоритарним округам, але висувають їх тільки політичні партії, якщо ми хочемо іти на політичну структуризацію, якщо ми хочемо, щоб депутат і виборець були пов’язані.

Сергій Рахманін: Але з іншого боку, Ви згадали, що була така посада, і справді цікава посада, представник президента з певним набором повноважень. Зокрема, він мав право зупинити рішення ради, він був головою виконавчої влади.

Чи потрібне щось на кшталт цього сьогодні? Має бути європейська модель, яка, як правило, передбачає наявність якоїсь посади, людини, яка репрезентує державні інтереси в тій чи іншій провінції, в тому чи іншому регіоні. Тобто людина, яка стежить за дотриманням законів.

Сергій Гриневецький: Така модель існує сьогодні в Криму. Є уряд, є Верховна Рада, є представник Президента.

Сергій Рахманін: Але вона не діє в АРК. На представника Президента ніхто не звертає уваги.

Сергій Гриневецький: Ми бачимо, що вона не діє. Тобто мова йде про те, що ми повинні вибудовувати і робити реформу не тільки місцевого самоврядування, але й судову реформу.

Тому що дивіться, створюються адміністративні суди, навіть створений вже Вищий адміністративний суд, зараз по областях створюються адміністративні суди, щоб розглядати ці питання, які виникають у стосунках між владними структурами.

Тобто якщо ми говоримо про правову культуру, про розвиток усіх гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової... От мене дуже хвилює, коли збираються президент, прем’єр та голова Верховної Ради і вирішують питання влади. А де ще одна гілка влади – судова? Чому не представлена судова гілка влади?

Сергій Рахманін: Вона формально є незалежною.

Сергій Гриневецький: Формально виписано, що державна влада створена із трьох гілок влади. Мова йде про те, що ми відштовхуємо цю гілку влади і вона займається... Ну, ми знаємо, чим вона займається.

Сергій Рахманін: Тобто Ви вважаєте, що слідкувати за дотриманням законності мають суди?

Сергій Гриневецький: Суди.

Сергій Рахманін: Але за мови реформи судової системи, вірно я зрозумів?

Сергій Гриневецький: Так. Тим більше, що створюється система адміністративних судів саме для цього призначення.

Сергій Рахманін: Зараз існує дуже популярна точка зору серед правників, при чому тих, які притримуються різних ідеологічних поглядів.

У нас є 124 стаття Конституції, яка передбачає, що правосуддя, дії судів, їхні рішення поширюються на всі сфери життя. Це унікальна норма, ніде в європейських, як я розумію, і у світових конституціях таких норм немає. Тобто, фактично, ми маємо купу прикладів, коли рішення судів замінювали рішення інших органів влади.

Ми знаємо, що Верховний Суд, фактично, скасував другий тур президентських виборів. Районний суд заборонив підписувати закон про Кабмін. Ще перед тим інший суд відновив на роботі міністра закордонних справ. Я думаю, що таких прикладів ми знайдемо дуже багато.

Суди, фактично, вирішують всі сфери життя, і ця норма Конституції їх захищає. І все було б непогано, якби не сила силенна питань, які виникають до суддів. Зокрема, до їхньої компетентності, до їхньої професійності, до їхньої незаангажованості, до їхньої некорумпованості.

Чи не є ризиком? Якщо ми віддамо нагляд за дотриманням законності судам, у нас, в принципі, дотримуватися законності не буде ніхто і ніколи.

Сергій Гриневецький: Я не впевнений, якщо розвивати вашу логіку, що будь-який представник президента може щось змінити. В будь-якому разі, рішення буде ухвалювати суд, а не представник президента.

Тому я все-таки прихильник того, щоб створити, по-перше, нормальні умови для роботи суддів. По-друге, знайти такий механізм призначення суддів, щоб вони були відповідальні.

Раніше, в ті ж часи президента Кравчука, коли був представник президента і голова облради, всі судді призначалися за поданням управління юстиції, яке було підпорядковане представнику президента, голосуванням в облраді. Але пройшли вони всі відповідні атестаційні комісії.

Сергій Рахманін: Я хоча і за правову державу, все ж таки я за те, щоб обмежити повноваження судів і зробити більш жорсткими вимоги до суддів. По-моєму, це нагальне питання.

Сергію Рафаїловичу, я знаю небагатьох людей, які б ґрунтовно займалися, вивчали питання місцевого самоврядування, реформи, територіального адміністративної реформи, територіальної реформи. Напевно, обмежуся двома прізвищами, це покійний Євген Кушнарьов і Ви.

Як Вам здається, Ви не зробили помилку, коли знехтували пропозицією Партії регіонів, а наскільки мені відомо, така пропозиція була, увійти до команди Віктора Янковича?

Сергій Гриневецький: Почнемо з того, що таких пропозицій мені не поступало.

Сергій Рахманін: Тобто це не правдива інформація?

Сергій Гриневецький: Це неправдива інформація. Але я точно знаю, що 1997 року, коли главою Одещини був Руслан Боделан, тоді створювалася громадська організація Регіони, і я писав статут цієї організації.

Ця громадська організація потім поступово переходила до всіх регіонів, і досить серйозно підхопили це на Донеччині. Тоді я і Віктор Федорович Янукович були колегами, першими заступниками голови обласної адміністрації, потім – керівниками.

Він активно впроваджував цю ідею як громадську організацію, яка потім переросла у партійну організацію. Тоді мер Рибак досить активно займався цим питанням.

Я завжди був і лишаюся прихильником регіональної політики. Але в мене є досвід роботи першого секретаря райкому партії за часів Радянського Союзу, я доволі обізнаний, що таке партійна робота, що таке партійне будівництво, що таке ідеологія, пропаганда, робота зі ЗМІ, робота з первинними партійними організаціями, зворотній зв’язок і для чого взагалі існує партія.

По великому рахунку, сьогодні всі політичні сили, які називаються партіями – це бренди однієї особи або фінансово-олігархічного клану, або взагалі якогось бізнесмена.

Сергій Рахманін: Як би я особисто не ставився до Януковича та очолюваної ним партії, це реальна сила на сьогодні. Янукович - прем’єр, навколо Регіонів побудована більшість у Верховній Раді. Тобто, якщо людина, яка на чільних позиціях, у цій політичній силі, вона має можливість реально впливати на політику.

Якби Вам сьогодні запропонували увійти у керівництво Партії регіонів, Ви б погодилися?

Сергій Гриневецький: Я сьогодні в керівництві Народної партії, партії, яка була аграрною, яка мене підтримувала на виборах до Верховної Ради, коли по мажоритарному округу в 98 році я переміг. Потім вона трансформувалася в Народну аграрну, потім в Народну партію.

Мені більше до вподоби саме програма Народної партії, бо вона вписана на перспективу, вона враховує реалії сьогоднішнього дня, вона показує механізм реалізації, як зовнішньої, так і внутрішньої політики, і в тому числі регіональної політики.

Мова сьогодні може йти про те, що Партія регіонів – дійсно потужна політична сила. Партія регіонів сьогодні при владі. Але якщо Партія регіонів буде тільки ставити на себе, не бачити навколо інших політичних сил, які близькі, які здатні разом творити державу, мова ж іде про сильну державу, державницьку політику.

Сергій Рахманін: Я додам від себе, Ви, можливо, не погодитеся. Це насправді серйозна сила, але я б не сказав, що політична.

Ви коли говорите про небажання бачити політичні сили, які є навколо, я б взагалі сказав про небажання керівництва Партії регіонів бачити інші регіони, крім Донецького.

Сергій Гриневецький: Я більш дипломатично про це говорив.

Сергій Рахманін: Як би хто не ставився: харків’яни, кримчани чи навіть луганчани, тим більше луганчани, вони мали право сподіватися на певні посади, на певні преференції, на якісь дивіденди від того, що вони дали змогу Партії регіонів набрати чималий електоральний урожай.

Але, крім донецьких, ніхто посад не отримав. І не можна сказати, що це дуже виважений політичний крок Януковича.

Сергій Гриневецький: Сергію, я тоді можливо більш ширший дам коментар з цього приводу.

Дивіться, Куніцин – не в Партії регіонів, Гаркуша – не в Партії регіонів, Гриневецький – не в Партії регіонів, Юрченко (колишній голова Херсонщини) – не в Партії регіонів, Березовський (Запорізька область) – не в Партії регіонів, Яцуба – не в Партії регіонів. Тобто всі ті, хто був на виборах з Партією регіонів і з Віктором Януковичем, так сталося політично, історично, що вони сьогодні за межами цієї політичної сили.

Сергій Рахманін: І це така зашореність донецьких, даруйте за таке слово, в ньому немає нічого хибного, саме на конкретному регіоні, на дуже вузькій кампанії, вона, по-моєму, і погубить рано чи пізно Партію регіонів. Я можу, звісно, помилятися.

Ви згадали пана Рибака, який зараз є віце-прем’єром в уряді Януковича. Він зараз опікується питаннями реформування житлово-комунального господарства. Він багатьма питаннями займається, але зокрема і цим.

Ця тема є і популярною, і не популярною водночас. Вона є дуже популярною серед населення, але страшенно не популярна серед політиків.

Зокрема, підвищення тарифів нам пояснювали, в Києві зокрема, необхідністю модернізувати якраз житлово-комунальне господарство. В мене є величезний сумнів щодо того, що ці платежі підуть і їх направлять саме на модернізацію житлово-комунального господарства.

І ще одна проблема, набагато ширша і набагато більша. Той же Рибак так чітко і не сказав, якою є концепція реформування цього господарства. Ми відстали від світу років на сто у цій сфері, можливо, назавжди.

Невідомо, що думають з цього приводу провідні українські політики. Натомість ми вирішили поцікавитися думкою пересічних громадян. Ми запитали, хто має за це відповідати: держава, муніципальна влада, самі мешканці чи, скажімо, якісь комерційні структури.

Респондент: Потрібно, але не знаю, як.

Респондента: Брудно буває на першому поверсі. Навіть можна платити гроші за це, щоб було чисто, щоб приємно було зайти до під’їзду.

Респондент: Мене все влаштовує. Хай держава буде.

Респондентка: У нас свій ЖЕК на окремий будинок. Ви знаєте, я вам скажу відверто, дуже добре. Може ми платимо і більше, ніж наші сусіди з інших будинків, де немає приватних ЖЕКів, але постійно у під’їздах – чистота, ніхто не хвилюється, що хтось залізе у квартиру.

Респондент: Можна реформувати, віддати у приватні руки. Але це буде дуже дорого. Можливо, якісь реформи провести.

Респондентка: Дорожче - це не для пенсіонерів. Мені дали субсидію, компенсацію на 42 гривень добавили, а на 400 більше написали. Як реформувати – не знаю, але щось робити потрібно.

Респондентка: Реформування потрібно, можливо, краще фінансування.

Респондент: Швидше всього, зробити їх напівприватними, це будуть реальні господарі.

Респондентка: У приватну власність, не все, а частково, з розумом.

Респондентка: У приватні руки – ні, краще, гадаю, щоб були при державі.

Респондент: Ні, ліквідовувати їх не потрібно. За ними потрібно здійснювати більший контроль з боку влади.

Сергій Рахманін: Переважають думки на кшталт “не знаю”, “щось потрібно”, “якісь реформи”... В принципі, людей можна зрозуміти, якби в мене запитали, я б також сказав, що не знаю.

Другий важливий аспект – це доволі високий рівень довіри до ЖЕКів, до якихось структур, які керуються владою.

Як вийти з цієї ситуації, в якій опинилися абсолютно всі? В чому України єдина, так це в тому, що житлово-комунальне господарство у нас в жахливому стані скрізь: і в центрі, і на периферії. Як можна вийти з цього швидко, безболісно, ефективно? Чи є якась рецептура?

Сергій Гриневецький: Сам рецидив того, що відбувається на вищих щаблях, в політиці, неузгодженість, не виваженість законодавчого поля, відсутність цілісної Конституції.

Давайте відверто говорити, коли ми будуємо будинок, то спочатку ж фундамент робимо, так? А потім стіни і дах.

Ну от ми ухвалили закон про Кабмін, а Конституція не закінчена логічно, бо нема конституційного поля про місцеве самоврядування. А саме місцеве самоврядування, місцева влада підвищує тарифи, сплачує субсидії, нараховує ці субсидії, вивозить та переробляє сміття і так далі.

Тобто мова йде, в першу чергу, про ситуацію в країні і стосунки між повноваженнями центру і місцевої влади. Тобто, дайте повноваження і підкріпіть ці повноваження фінансовими ресурсами.

Щодо Володимира Васильовича Рибака, то в нього досить великий досвід роботи в мільйонному місті, де дійсно, щодня мер чим повинен займатися? Це житлово-комунальне господарство. Це його, скажімо так, електоральна поле.

Досвід досить серйозний. Я знаю, ми з ним були навіть закордоном, вивчали цей досвід. Але говорити про концепцію за таких умов, коли невизначені повноваженні і не виписані ці повноваження, не підкріплені, то виникає багато питань. Навіть у фахівців, яких не збери. Як концепцію виписувати, якщо під це нема матеріальної бази, якщо під це нема повноважень.

Ви ж подивіться, сьогодні в Україні нема жодного сміттєпереробного заводу, жодного, який би відповідав стандартам сьогодення. Він є у нас, у нас є “мусоросжигающие”, а сміттєпереробний, який би цивілізовано працював, це великий бізнес на смітті.

Сергій Рахманін: Все ж таки трохи ідеалістично. З’являться повноваження, і одразу ж життя налагодиться. У мене величезний сумнів.

Сергій Гриневецький: Повноваження, підкріплені матеріальними ресурсами.

Сергій Рахманін: Це передбачає формування місцевих бюджетів, тобто це буде велика бійка.

Але от Рибак. От Ви сказали, я можу не погодитися. Був я в Донецьку за часів мера Рибака, так-от сніг розчищали лише на трьох центральних вулицях, а решта були завалені. Я не думаю, що відсутність чи наявність повноважень завадили меру Рибаку розчистити сніг. Я вже не кажу на околицях, хоча б на вулицях, що ближче до центру. Тому, я думаю, питань насправді більше.

Уявімо собі фантастику. Ми ухвалили ту частину Конституції, що стосується реформи місцевого самоврядування. Місцева влада і місцеве самоврядування здобули повноваження і необхідні фінанси.

Ваша точка зору, керувати цим комплектом мають приватні структури, уповноважені державою, уповноважені місцевою владою, хто? Чи громадяни, які самоорганізувалися?

Сергій Гриневецький: Все залежить від того, яке місто. Скажімо, у місті-мільйоннику це може громада по своєму прийняти, у місті Південному, де 25 тисяч населення і середня заробітна плата 3 000 гривень, там можуть приватні.

Сергій Рахманін: Тобто можуть бути різні моделі.

Сергій Гриневецький: Різні можуть бути. Але сьогодні потрібно ставити питання в контексті житлово-комунального господарства як проблема життєзабезпечення населення.

Ви погляньте, як працюють маршрутки, вони створюють багато проблем, рекламні щити, які вбивають людей. Скажіть, у вас коли був інспектор, що перевіряє, як працює ваша газова колонка?

Сергій Рахманін: Він у мене ніколи не був.

Сергій Гриневецький: А ті петарди, які сьогодні підриваються сьогодні? І таких проблем можна знайти море.

Я ставлю питання комплексно: житлово-комунальне господарство і місцеве господарство, яке забезпечує достойне життя населенню, безпечне.

Сергій Рахманін: Ваш прогноз, коли ухвалять ті зміни до Конституції, що передбачають реформування місцевого самоврядування? Рік, півроку, два роки, десять чи взагалі ніколи?

Сергій Гриневецький: Думаю, тут треба розглядати питання в контексті призначення певних міністрів і того ж голови СБУ, це домовленості з БЮТом, бо це ж треба 300 голосів. БЮТ морже поставити такі умови, що навіть не буде сенсу проводити ту ж саму політичну реформу.

Як кажуть в Одесі, є два виходи: найгірший і малоймовірний.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG