Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:36

Указ Президента про стратегію нацбезпеки: кого і до чого він зобов’язує?


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Ведучий: Кирило Булкін
Гості Свободи: головний редактор газети “День” Лариса Івшина, завідувач відділу Інституту стратегічних досліджень Максим Розумний та телефоном – директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

Кирило Булкін: Президент Віктор Ющенко затвердив Стратегію національної безпеки України. І вона вже зазнає критики від деяких політичних сил.

Чому цей документ з’явився раніше за Закон про зовнішню та внутрішню політику? Чим він стане: засадним документом для національної безпеки України чи ще одним каменем розбрату? Зрештою, кого саме і до чого саме він зобов’язує?

Мої запитання до вас будуть ґрунтуватися частково на цитатах з щойно затвердженої Президентом стратегії нацбезпеки, а також Закону про основи національної безпеки, підписаному ще Президентом Кучмою. І перший фрагмент, з якого я хотів почати, саме з підписаного Президентом позавчора документу. Він такий: “В Україні суспільно-політичні події останніх років (...) гостро порушили проблему забезпечення національної єдності та соборності Української держави, вирішення якої ускладнюють: ціннісно-світоглядне розшарування українського суспільства...”

Отже, Президент говорить про розшарування суспільства як небезпеку. Далі в цій самій стратегії він визначає пріоритетом досягнення національної єдності та консолідації суспільства.

Але сам Указ про стратегію нацбезпеки уже породив деякі обурені відгуки. То ж чи стане стратегія консолідуючим чинником чи каменем розбрату?

Лариса Івашина: Мені здається, що це правильний крок у правильному напрямі, тому що довгий час команда Президента пропускала всі ходи і не ініціювала інтелектуальні кроки, які виставляли б якісь стандарти або планки для обговорення і, можливо, навіть стимулювали б опонентів заперечувати чи уточнювати. Але Президент має всі повноваження для того, щоб вести суспільство за собою.

А якщо говорити про те, чи стане це одразу приводом до єднання, то, очевидно, що автоматично нічого такого не відбудеться, так само, як і Універсал національної єдності не спричинив єдності, бо все це повинно потім означати системну організаційну роботу. І тут якраз команда Президента має найбільші проблеми.

Максим Розумний: На мою думку, дискусії і загалом такий дискурс політичний навколо цього документу буде розгортатися паралельно в двох площинах.

По-перше, це, власне, посутня розмова про ті стратегічні пріоритети, про ті загрози, які виписані в цьому документі. Загалом вони виписані таким чином, що не викликають особливих заперечень.

Що стосується реалізації, то тут якраз і були б доречні ці всі дискусії і детальніші розробки.

Але паралельно, я думаю, буде відбуватися оця дискусія навколо розподілу повноважень, тобто така кон’юнктурна боротьба, підкилимна про те, хто кого зобов’язаний слухатися.

Я підозрюю, що експертне середовище може несамохіть, так би мовити, зробити так, що оцей другий дискурс задавить поступово перший посутній.

Кирило Булкін: Як приклад згаданих мною обурених відгуків щодо положень, які стосуються небезпек, я б хотів навести коментар представника фракції комуністів у Верховній Раді Ігоря Алексєєва.

Ігор Алексєєв: В цьому указі все йде всупереч нормальному розгляду в парламенті декількох проектів, законів про основні засади зовнішньої і внутрішньої політики України.

Цим указом знов підтверджується про те, що необхідно готуватися до вступу до НАТО. Це не відповідає тим суспільним настроям, які існують сьогодні в країні. Президент і його оточення прекрасно про це знають.

Оцінка нашої партії складається з того, що видання такого указу є намаганням відновлення президентського авторитаризму і підтверджує необхідність відміни інституту президентства, про що заявляв лідер нашої партії Петро Симоненко.

Кирило Булкін: Пане Бадрак, чи може статися так, що Указ про стратегію нацбезпеки стане краплею, яка переповнить чашу терпіння борців проти інституту президентства як такого, і що вони вдадуться до рішучих дій, наслідком яких стане подальша дестабілізація?

Валентин Бадрак: Насправді, згідно з Конституцією України, саме за Президентом залишається прерогатива зовнішньополітичного курсу і зовнішньополітичної діяльності України. Тому в цьому сенсі указ є певним таким прогресивним кроком і фактично є одним із ланцюгів до проведення ідеї європеїзації України та створенням можливостей до входження України до європейської спільноти.

З іншого боку, якщо казати про недоліки, то, на мій погляд, є певні проблеми з тим, що замало приділяється уваги саме в обороноздатності України і можливості України фактично впливати на регіональні процеси та демонструвати свою самостійну військову потужність.

Оце це є певною проблемою, тим недоліком, який може поставити під сумнів реалізацію ідеї європеїзації.

Кирило Булкін: Яким чином можна консолідувати суспільство?

Стратегія, затверджена Президентом, говорить про це так: “...слід поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств Українського народу ідею спільності історичної долі, переваг тісної співпраці і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина України від рівня єдності українського суспільства, що сприятиме формуванню національної ідеї в її широкому, світоглядному розумінні”.

Шановні гості, є інструменти у президентської гілки влади? Ця стратегія стане таким інструментом?


Лариса Івшина: Інструменти є, ними треба ефективно користуватися.

Поки що навіть національна стратегія не супроводжується тим необхідним тиском медіа на суспільство для того, щоб пояснити всі важливі перспективи цього документу.

А в самому документі говориться про те, що інформаційний простір України не достатньо розвинений, захищений загалом, він не націоналізований. Це загроза національній безпеці.

Тому проголосивши це (ми з цим багато в чому можемо всі погодитися), треба сказати, що інформація без інструментів, без виходу на всі можливі канали... До речі, навіть такі проекти, як гранти президентські для...

Кирило Булкін: ...можуть стати інструментом.

Лариса Івшина: Так. Зараз президент Путін дуже ефективно користується грантами для поширення високоінтелектуальної літератури, яка потребує підтримки так само, як і симфонічна музика.

А в нас, перепрошую, політичні питання не можуть обговорюватися в режимі ток-шоу. Для цього потрібна серйозна аналітика. Нарешті треба на це зважитися, пам’ятаючи, що українці таки готові до інтелектуальної роботи.

Кирило Булкін: Інструменти є тільки треба ними правильно користуватися. Пане Розуміний, а є здатність ними скористатися?

Максим Розумний: Я не покладався б повністю на інструменти. Мені здається, для народу сьогодні дуже важливо почути ідеї свіжі і правильні. Крім того, є певний інстинкт виживання нації. Я в нього глибоко вірю.

Ви знаєте, тут серед інших загроз є демографічні деформації, які в період радикальних суспільно-економічних трансформацій набули характеру демографічної кризи.

Так от, коли я сьогодні йшов на цей ефір, то побачив практично біля кожного рогу будинку і біля кожної станції метро, що чоловіки з букетиками стоять. Тобто, воно, я думаю, якось саме теж буде розв’язуватися без спеціальних інструментів.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG