Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 20:18

Патріарх Йосиф.


Сергій Грабовський

Слухати:

Сергій Грабовський: Наш сьогоднішній герой заповідав поховати себе у Святій Софії Київській. Це й донині виглядає фантастикою. Але на момент його смерті не менш, а, може, і більш фантастично виглядала незалежність України.

Йосиф Сліпий
”11 квітня 1945 року наступила хвиля арештів. Того вечора вийшов я на балкон подивитися на планету Марс, що був тоді найближче до Землі і найясніше світив.

Нагло приїхало кільканадцять самоходів, повних війська. Заарештували мене, а водночас і інших єпископів та деяких священиків.

Найважча тюрма в совєтах була саме київська. Щоб видержати її -треба було великої ласки Божої, бо фізичної сили не було“.


Так пізніше згадував глава Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий про обставини свого арешту і про перебування у совєтських в‘язницях посиленого режиму.

Нічого дивного - у сталінській державі “неправильна” Церква (з погляду влади, звісно, неправильна) могла розраховувати тільки на репресії, а “правильна” на великі грошові вливання і всіляке сприяння.

Йосиф Сліпий не пішов до офіційної Церкви, хоч йому пропонували у ній високі посади.

Говорить релігієзнавець Віктор Єленський.

Віктор Єленський: Колись, вже досить давно, мені довелося говорити з покійним нині главою Української греко-католицької церкви Мирославом Іваном кардиналом Любачівським.

Зайшлося про постать Йосифа Сліпого, про те, зокрема, чому саме його обрав наступником митрополит Андрей Шептицький? Адже були серед владик Греко-католицької церкви в Україні і більш досвідчені адміністратори, і більш глибокі богослови.

Митрополит пояснив свій вибір оточенню просто і ємко: “Цей не зламається...”

І він не зламався: ані тоді, коли від нього вимагали долучитися до приборкання повстанського руху, ані під час дуже специфічних співбесід, де йому пропонували Київську православну митрополичу кафедру, ні під час арешту, ані в тюрмах і таборах.

Зрештою, коли ватиканські бюрократи пропонували йому всі мислимі почесті в обмін на пристойну поведінку, яка б не заважала ватикано-московському діалогові, він теж не зламався.

Коли 1963 року за зека Сліпим Йосифом Івановичем (1892 року народження) до табору приїхали московські гебісти, владика мав за плечима 18 років ув’язнення.

Зека Сліпий не міг знати, що він вже три роки як кардинал Католицької церкви. Не міг владика знати й те, що навколо нього ціле плетиво політичних, навіть геополітичних ігрищ за участю провідних дійових осіб світового політикуму: Джона Кеннеді, папи Івана ХХІІІ, Микити Хрущова.

Складна інтрига, в якій радянська сторона прагла насамперед зробити лівого папу ще лівішим, завершилася наказом Микити Сергійовича відпустити Сліпого до Риму.

Хрущова, який, нагадаю, обіцяв показати останнього попа по телевізору, запевнили: ламаний майже двома десятиліттями каторги Сліпий у свої 70 з гаком років не становить небезпеки для радянського державного і суспільного ладу.

Але ж ми пам’ятаємо на передбачення митрополита Андрея: “Цей не зламається...”

Сергій Грабовський: І ще один фрагмент зі спогадів Йосифа Сліпого.

”Ув’язнення ніччю, тайні судилища, безконечні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними я, безборонний в’язень-каторжник, “німий свідок Церкви”, що знеможений, фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній мовчазній і на смерть приреченій Церкві... І в’язень-каторжник бачив, що і його шлях “на краю землі” кінчався приреченням на смерть!

Силу на оцьому моєму хресному шляху В’язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде зо мною також моє духовне стадо, мій рідний Український народ, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертвенна молодь і безпомічні старці. Я не самотній.”


Про головні етапи життєвого шляху Йосифа Сліпого розповідає мій колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: Шляхтич Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський народився 17 лютого 1892 року на батьківському хуторі Заздрість Теребовлянського повіту на Тернопільщині.

Він навчався у Тернопільській гімназії, у Львівській греко-католицькій духовній семінарії, в університетах у Львові, Інсбруку та Римі. Сліпий вільно володів грецькою, латинською, французькою, італійською, англійською та німецькою мовами.

Двадцяти шести років він здобув ступінь доктора богослов’я, а його праці з богослов’я та історії церкви склали 13 томів. Сліпий видавав у Львові журнали «Богословія», «Дзвони», «Нива», «Мета», був ректором Львівської семінарії та Богословської академії.

Двадцяти п’яти років Сліпий був висвячений митрополитом Андреєм Шептицьким на священика, наприкінці 1939 року на архієпископа, а після смерті Шептицького він очолив Українську греко-католицьку церкву.

За 3 тижня до завершення Другої Світової війни співробітники радянської держбезпеки заарештували Сліпого разом з усіма єпископами церкви і вивезли його до Києва, де митрополит провів 2 роки у в’язниці.

У Києві військовий суд звинуватив Сліпого у «ворожій діяльності проти УРСР та співпраці з німецько-фашистськими окупантами» і засудив його на 8 років ув’язнення.

Згодом митрополит був засуджений ще тричі і загалом провів у мордовських і сибірських концтаборах та на засланні майже 18 років.

Після звільнення у січні 1963 року Сліпий виїхав до Рима. Там він заснував Український католицький університет і монастир Отців Студитів та збудував собор Святої Софії.

Восени 1975 року Сліпий став першим патріархом Української греко-католицької церкви.

Йосиф Сліпий помер на дев’яносто третьому році життя у Римі 7 вересня 1984 року.

Сергій Грабовський: До цього можна додати, що 1953 року, після смерті Сталіна, тодішня друга людина в совєтському керівництві Лаврентій Берія наказав перевезти митрополита Сліпого разом із президентом Української головної визвольної ради Осьмаком до Москви, щоб домовитися із ними про припинення опору націоналістів на Західній Україні.

Цей проект не реалізувався внаслідок арешту Берії, але він зайвий раз засвідчує той авторитет, який мав митрополит Сліпий навіть серед ворогів, звичайно, якщо йшлося про розумних ворогів.

Розповідь продовжує релігієзнавець Віктор Єленський.

Віктор Єленський: Сліпого везуть через Москву. Три дні він п‘є тільки воду і тільки з-під крану – владика певний: його хочуть отруїти.

До Риму він потрапляє у дні роботи Другого Ватиканського Собору, який зриває Церкву з мертвого якоря, відкриває її для світу і змінює незмінне. Йосиф Сліпий – учасник роботи собору і одна з найбільш ласих для журналістів постатей на ньому.

І ті, хто любив його, і ті, то ненавидів, дуже швидко розуміють: багаторічний в’язень не приїхав на Захід помирати. Він приїхав до Риму так, начебто тільки зараз, на восьмому десятку, починається життя. Він просто струснув українське церковне середовище у Вічному місті, він вже самою своєю присутністю дорікав трохи заколисаній західним добробутом діаспорі: там, в Україні, страждає жива Церква.

Його пасіонарність часом навіть дратувала соратників. Владика ятрив їхню совість: гей, не спіть, бо в катакомбах в Україні, в сибірах і мордовіях ваші брати й сестри...

Кардинал Сліпий відразу став проблемою для Ватикану. На ІІ сесії Другого Ватиканського Собору у своєму виступі він пропонує створити Київський патріархат.

Спостерігачі від Московського патріархату протестують, куріали хочуть притлумити резонанс заяви Сліпого... Але, як казав український церковний історик, з іншого, щоправда, приводу: „Мрію проголошено.”

Боротьба за патріархат Української греко-католицької церкви стала могутнім чинником мобілізації української діаспори попри неоднозначне ставлення до цієї проблеми частини українських єпископів і чернечих чинів, попри застереження ватиканських каноністів про відсутність у бажаного патріархату території.

Сліпий волів говорити про територію людських душ і не вагався ані прийняти не визнаний Римом титул патріарха, ані уневажнити Львівський псевдособор 1946 року.

Відійшли у вічність папи Іван ХХІІІ, Павло VI, загинув Кеннеді, змістили Хрущова, а кардинал Сліпий подорожував світом, створював навчальні заклади, підносив богословську освіту і дух світового українства...

Тодішні соратники Кир Йосифа згадують, як перешіптувалися: владика здитинів, він вимагає купувати для семінарської бібліотеки по два примірники будь-якої, навіть дуже і дуже вже вузькоспеціальної книги.

Нащо? “Один примірник залишиться тут, - суворо відказував Сліпий, - а інший вирушить в Україну”. Боже, в яку Україну? Туди Євангеліє не можна ввести! Коли ж ці книжки знадобляться? “Скоро, - гримав кардинал, - рушайте купувати!”

У своєму заповіті, будучи, як сам писав, вже на санях, Кир Йосиф просив перенести своє тіло з Риму і покласти його в крипті собору святого Юра біля слуги Божого Андрея Шептицького.

Те, що було абсолютною фантастикою 1984 року, стало реальністю через якихось вісім років. Але поховати Йосиф Сліпий заповідав себе не у Львові, а в Києві в підземеллях гробниці оновленого собору Святої Софії Київської.

Він був великим мрійником, митрополит і кардинал Кир Йосиф Сліпий. І на гербі своєму кардинальському написав: “Через терни до зірок”.

Сергій Грабовський: Ким був Йосиф Сліпий для відданих вірі християн попри їхню конфесійну належність?

Говорить директор інституту історії церкви Українського католицького університету у Львові Олег Турій.

Олег Турій: Найважливіше значення цієї людини для Церкви полягало у його служінні як предстоятеля, як ієрарха цієї Церкви.

Я наголошую на слові “служіння”, тому що йому випала нелегка доля очолити Українську греко-католицьку церкву тоді, коли вже було зрозуміло, що радянська влада її збирається зліквідувати.

Це служіння полягало, власне, в тому ранньохристиянському значенні: бути тим, який пильнує за тим, щоби не пропала віра, щоби не зникла Церква.

Навіть знаходячись на засланні в далеких красноярських краях, він тим не менше знаходив можливості, щоби підтримувати стосунки із тими, які залишилися непокірними, непідвладними новому режимові, він знаходив способи, щоб представити перед владою необхідність легалізації цієї Церкви.

Тобто, це була людина, яка з повною свідомістю впродовж тих нелегких часів переслідувань, але також і впродовж того періоду, коли він опинився на вимушеній еміграції у Римі, він залишався тим, ким він став, тобто ієрархом, пастирем своєї Церкви.

Він був свідченням того, яким має бути єпископ у різних обставинах. Незалежно від того, як би вони не складалися.

Сергій Грабовський: І на закінчення несподіваний ракурс особистості Йосифа Сліпого.

Перед мікрофоном культуролог Вадим Скуратівський.

Вадим Скуратівський: В березні 1958 року мого старшого брата, київського студента, як то кажуть, “замели” за “український буржуазний націоналізм”.

Процес. 3 роки. А колеги його отримали ще трохи більше. І вслід за тим він потрапив у табір, що в ньому, виявляється, сидів якийсь Сліпий.

Олег потім мені розповідав. Каже: “Дуже зацікавився Сліпий новим поколінням. Що ж це, сказати б, за опоненти радянської влади? І мене запросили до Сліпого, але запросили під знаком того, чи справді ти читаєш німецькою і польською мовами.

Ми поговорили німецькою і польською, і він мене запитав про мої погляди... А мене така дика суміш комунізму, націоналізму, Миколи Хвильового, XX з’їзду і так далі, що Сліпий засміявся і після того дуже багато зі мною розмовляв німецькою і польською для моєї практики, але більше не цікавився моїми політичними поглядами”.

А потім, десь під кінець 1970-их років, я написав статтю для журналу “Всесвіт” “Шевченко у контексті світової літератури” (березень 1978 року)...

І раптом кардинал Сліпий сказав щось добре про цю саму статтю десь там дуже далеко. Я був трохи навіть розніжений: от аж кардинал, мені маловідомий, але кардинал відгукнувся на мою статтю!

А потім я раптом зрозумів, що кардинал сидів з Олегом Скуратівським, а потім побачив статтю Вадима Скуратівського, але, очевидно, він трохи переплутав імена і вирішив, що це стаття того самого київського студентика, який сів в радянський табір відлигової епохи саме за “український буржуазний націоналізм”. Тобто, це був ніби привіт моєму брату.

Відтак у мене особливе ставлення до кардинала Сліпого, який так добре поставився і до мого брата, і вслід за тим до моєї малості.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG