В Криму відзначають 70-літній ювілей Айше Сейтмуратової.

Вона, як відзначають дослідники, – справді легендарна жінка. Її постать, - пише місцева преса, може зрівнятися з такою не менш відомою і легендарною людиною, як Мустафа Джемілєв.

Айше-ханум народилася у лютому 1937 року неподалік Керчі. У 1944 році разом з родиною і всіма співвітчизниками була депортована з Криму. Мешкаючи в Узбекистані сповна зазнала злигоднів, поневірянь і переслідувань. Потім, уже в США писала: “Якби Тихий океан була чорнильницею, то і його б не вистачило, щоб описати трагедію нашого народу”.

Закінчивши Самаркандський університет, вона приєдналася до національного руху за повернення кримськотатарського народу на батьківщину. У жовтні 1966 року її вперше арештували і вона сім місяців відсиділа у Лефортовській в’язниці КДБ. Другий арешт у 1971 році вилився у 3 роки Мордовських таборів. Але й це не зупинило Айше, вона долучилася до широкого дисидентського руху, де познайомилася з тим же Мустафою Джемілєвим, Дмитром Сахаровим, Оленою Бонер, Петром Григоренком, іншими правозахисниками.

У 1979 році виїхала до США, де отримала політичний притулок. Займалася правозахисною діяльністю, виступала у Конгресі США і Білому Домі, де розповідала про долю кримських татар. У Нью-Йорку працювала на Радіо “Свобода”, вела програми для Російської, Татарської та Азербайджанської редакції. Її інформації звучали і в українських програмах “Свободи”.

У її книзі “Біля мікрофону Айше Сейтмуратова” представлені 49 репортажів на Радіо “Свобода”. Загалом з 1979 до 1992 року вона підготувала понад 130 програм про кримськотатарський національний рух, про культуру та історію кримських татар. До книги увійшли вибрані матеріали. Як розповіла її укладач історик Гульнара Бекирова, - в основу відбору був покладений принцип тематичної різноманітності, щоб показати весь спектр кримськотатарського питання.

До речі, про Айше Сейтмуратову уже писали книги. Зокрема, популярний американський письменник Едуард Тополь саме з неї списав Зеру Бешметову – головну героїню свого скандального роману “Жіночий час або Війна статей”.

У 1993 році Айше-ханум повернулася до Криму і на зароблені за кордоном гроші й американську пенсію почала будівництво будинку для літніх та одиноких ветеранів національного руху. У 2001 вона його збудувала на околиці Сімферополя, а тепер утримує на пожертви і на свою пенсію. Зараз там мешкає близько двох десятків літніх її співвітчизників.