Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:38

113 років від народження письменника та поета Ярослава Івашкевича.


Віталій Пономарьов Київ, 20 лютого 2007 року (RadioSvoboda.Ua) – Цього дня 113 років тому народився польський поет, письменник та мистецтвознавець Ярослав Івашкевич. Він був пов’язаний з Україною своїм народженням, вихованням, навчанням і творчістю.

Ярослав Івашкевич
Ярослав Івашкевич народився 20 лютого 1894 року у містечку Кальнику на сході Поділля. Він навчався у гімназіях в Єлисаветграді та Києві, у київській консерваторії та на юридичному факультеті університету святого Володимира. Під час канікул студент Івашкевич працював домашнім вчителем у маєтках на Полтавщині, Київщині та Одещині.

Свій перший вірш Ярослав написав дев’яти років. Під час навчання в університеті він уперше опублікував свій вірш «Ліліт» у київському тижневику «П’єро», написав свою першу поему «Молодість пана Твардовського» та першу повість «Втеча до Багдада». Коли поет завершував навчання, Київ захопили більшовики.

«Чорна ніч стояла над Києвом, горіли будинки, але це не розвіювало темряви. Артилерія все ще била, і снаряди падали неподалік... Ми пішли на Хрещатик. Пройшли Київ із кінця в кінець, не розуміючи, як небезпека нам загрожує. Тільки потім дізналися, що перехожих, які у цей час з’являлися на вулицях, розстрілювали на місці. Вулиці лежали пусткою. Вибиті вікна чорніли в порожніх будинках».

Того ж року письменник переїхав до Варшави. Він входив до літературного гурту «Під пікадором» і був співзасновником об’єднання «Скамандр», працював дипломатом у Копенгагені, а під час Другої світової війни брав участь у польському русі Опору.

По війні Івашкевич редагував літературні часописи і очолював Спілку письменників. Він написав 6 романів, 7 повістей та 4 п’єси, видав 12 книг віршів та 10 збірок оповідань, перекладав Шекспіра, Шевченка, Рильського і Бажана. Повість Івашкевича «Панночки з Вілька» екранізував Анджей Вайда, а повість «Мати Йоанна від ангелів» – Єжі Кавалерович. Ярослав Івашкевич помер 2 березня 1980 року у селищі Стависько неподалік Варшави.

«Відчинилися брами, мов далінь коло серця. (Хоч усміхнений кожен, та ніхто не сміється.)

Калачеві між коси вклали кетяг калини. (Всі печальні, та жоден не гине.)

Це сівба – міх насіння, поле темне й безкрає. (Завжди всі тільки люблять, та ніхто не кохає.)

Де ж ті гості веселі, днів щасливих начало? (Повно в світі шукання, але мудрості мало.)».
XS
SM
MD
LG