Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:11

Великий Піст – це відчуження від злого.


Віктор Єленський

Слухати:

Віктор Єленський: «Відкрийте глибини душ ваших і прийміть слова про піст. Хай збиткуються погани, дивлячись, з якою радістю сприймаємо ми Великопосне свято. Хай називають святом розпусту і пиятику, Церква ж свята проголошує празником і торжеством утримання і доброчинність».

Так розпочав своє слово на наближення святої чотирьохдесятниці Іван Золотоустий. І продовжував: «Хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той найбільше зневажає його. Ти постуєш? Доведи це справами своїми... Що за користь, коли ми утримуємося від птахів і риб, а братів своїх гриземо?»

Відтоді минули століття, друге тисячоліття від Різдва Христового прийшло на зміну першому і поступилося третьому. Великий піст давно вже не впроваджується державними санкціями, але питання, яке ставили святі отці (“Чи приймаєш ти, людино і християнин, Великий піст серйозно, чи впускаєш його до себе в душу, а чи ти ставишся до нього з холодною пошаною і відчуженим номіналізмом?”), лунатиме на цій землі завжди.

Великий піст не хоче бути майданчиком для заяложеного моралізаторства і надто для вправ на тему про здорову, нешкідливу і душекорисну їжу. І хоча недавно спочилий владика Антоній Блум зауважив колись, що, відмовляючись Великим постом від м’яса, людина підноситься над своїм власним хижацтвом, це стримання – лише зовнішнє оформлення глибокої внутрішньої праці. І починається Великий піст у східному християнстві з тремтливої, тривожної, піднесеної і вражаючої ноти.

Ми, можливо, ще не знаємо, що таке Великий піст, і які випробуавння він готує християнинові, але чуємо, усім тілом відчуваємо Великопостний канон святого Андрія Критського. Це плач каяття, це відчайдушне звернення до глибини людської природи, це спроба примусити її зазирнути у безодню, де причаївся сам гріх, що здатний згубити і цілу землю, і саму людину. Це не просто старозаповітні герої, події і образи, а це моя власна історія, це моя особиста трагедія і моя персональна надія.

«Звідкіля почну оплакувати ницість дій життя мого, як покладу я початок своєму плаканню, о Христе?» Спалах душевної спокути, вигук спраглої души, початок Великого посту… Спокути відкрий мені двері Життєдавче...

Свого часу митрополит Андрей Шептицький перед початком Великого посту закликав більше уваги звертати на очищення власних душ, аніж на те, яка їжа в цей час споживається. Його великопісні послання - це глибокі роздуми над вірою, соціальним і політичним становищем у краї, над звичайними, а тому одвічними проблемами людини.

Кореспондент Радіо Свобода Галина Терещук далі.

Галина Терещук: «У затримці належної зарплати є не тільки нелюдяність, але й крайня невдячність і кривдження у Бога, тим то може з подвійного титулу такий гріх кличе у пімсту до неба».

Це слова з послання митрополита Шептицького на Великий піст 1939 року. І чи не найбільш актуальні для сучасників, коли одна частина людей ледь животіє на пенсію чи зарплату, а інша, котра при владі, жирує.

Чи не є сьогодні Україна у смертельному гріхові, коли люди чесною працею не можуть заробити на гідне життя для себе і дітей, коли безгрошів’я породжує чимало проблем і конфліктів у родинах?

Послання Слуги Божого Шептицького закликають вірних і духовенство у піст дбати про чистоту власних душ і позбутись гріхів. Так зауважила в інтерв’ю шептицьконавець Оксана Гайова.

Оксана Гайова: У цих посланнях митрополит Андрей Шептицький наголошував, що важливо підтримувати фізичний стан, обмежувати себе у харчуванні. Але найважливіше у піст не так думати про фізичне очищення, що важливо, але ми повинні думати про очищення душі, навчитись у цей період, щоб нас Господь простив, щоб ми навчились прощати іншим.

Галина Терещук: Власне, ці слова митрополитових послань і актуальні сьогодні, як каже пані Оксана. Люди мають зрозуміти, що скривдити можна навіть словом. Власне, замислитись над своїми вчинками, піти до сповіді, виправитись – це важливо для християнина у 40-денний піст.

Оксана Гайова: Якщо ти маєш чогось більше, будь ласка, віднеси гроші у сиротинець або ж будинок для поважних людей. Найважливіше – це стримувати слово. Чи варто ображати людину, коли у тобі запанує гнів, як тобі було тоді, коли тебе несправедливо образили. Можливо, завтра ти пошкодуєш про те, що сказав, а цієї людин уже не буде. І ти не зможеш кривду направити.

Піст – це той період, як казав Шептицький, який полягає на духові прощення один одному. Проси прощення у тих людей, яких свідомо чи несвідомо образив, бо, можливо, буде пізно. Віктор Єленський: Сучасні нам священнослужителі, природно, також наголошують на безумовному пріоритеті душевного стримання над фізичним.

Архімандрит Української православної церкви Київський патріархат Євстратій (Зоря) ще й ще раз наголошує: піст – це не дієта.

З ним розмовляє кореспондент Радіо Свобода Ірина Перешило.

Ірина Перешило: Отче Євстратію, розпочався Великий піст. Зазвичай, в розмовах про особливості цього періоду акцентують найбільшу увагу на гастрономічних обмеженнях. Ви погоджуєтесь з цим?

Євстратій Зоря: Я би міг з цим погодитися, якби ми говорили про якийсь вид лікувального голодування чи дієту. Ми говоримо про піст. А піст, окрім цієї складової, має і духовну складову.

Ірина Перешило: В чому полягає ця духовна складова обмежень під час посту?

Євстратій Зоря: Давайте замислимося над тим, скільчи часу впродовж дня ми витрачаємо на те, щоб задовольнити потреби свого тіла. Тобто, щоби поїсти, відпочити, зодягнутися. Практично на це йде 24 години на добу.

А от щоби знайти час на молитву, на спілкування з Богом, на те, щоби замислитися над метою свого життя, ми не знаходимо і 15-ти хвилин зранку і ввечері. А потім скаржимося, що камінь на душі, що нібито зовнішньо нічого не сталося, а душа обтяжена.

А чому душа обтяжена? Тому, що ті гріхи, які чинить кожна людина щоденно словом, ділом, думкою, вони всі осідають, як пил. І якщо цей пил не прибирати, то він з часом накопичується і дає душі оцю важкість.

І час посту - це час, коли ми маємо можливість навести лад у своїй душі.

Ірина Перешило: Скажіть, як особисто міняється ваш уклад життя в цей період?

Євстратій Зоря: Чернечий спосіб життя взагалі передбачає суворіший спосіб життя, ніж у священиків. Це певний постовий спосіб життя впродовж всього року. Але у Великий піст збільшується кількість і тривалість богослужінь, зміни відбуваються і в трапезі.

Ірина Перешило: Що зараз у монастирі пропонують на сніданок, на обід? Які страви переважають?

Євстратій Зоря: В піст сніданок скасовується взагалі, на обід пісний суп, печена картопля і всілякі квашені овочі.

Ірина Перешило: А як в цей період обирають теми проповідей, вони особливі чи немає різниці?

Євстратій Зоря: Так само, як саме богослужіння, пов’язане в ці дні з постом, то і проповіді з цим пов’язані, як потрібно проводити піст, яких гріхів уникати в першу чергу.

Ірина Перешило: А яких гріхів треба уникати в першу чергу?

Євстратій Зоря: В першу чергу треба уникати тих гріхів, які самі по собі стають породженням інших гріхів. Наприклад, гордість. А від гордості виникають інші гріхи: осуд, гнів, зверхність, властолюбство.

Ірина Перешило: Ви особисто, вочевидь, теж стикалися в житті з такою проблемою?

Євстратій Зоря: Недаремно святі отці однією з найбільших чеснот називають розсудливість. Розсудливість полягає в тому, щоби вміти побачити, де є добро, а де є зло. Добро прийняти, а зло відкинути. Бо зло дуже часто, практично завжди, маскується під добро. Воно не приходить явно і не показує себе, що воно є зло. Воно намагається показати себе добром, що так треба робити, бо всі так роблять, і таким чином змусити людину чинити зло.

Віктор Єленський: Між тим сучасна людина має досить приблизне уявлення про піст. Для когось це таке собі розвантаження після непомірного переїдання впродовж новорічно-різдвяних свят, для інших – це щось дуже зовнішнє, до себе самих незастосовне.

Кореспондент Радіо Свобода Микола Закалюжний розпитує пересічних перехожих про їхнє розуміння і їхнє ставлення до посту.

Респондент: Вік такий, що треба утримуватися. Я три дні так, а потім скільки витримаю, а потім знову перед постом три дні. 70 років маю і поки що ще ходжу, дякуючи Богу.

Респондент: За станом здоров’я я не можу постувати. Раніше, то так, а зараз я не можу. Зараз нам уряд зробив піст. Якби ті “януковичі” те й постували, та й оті всі “мордовороти”, то воно б було краще.

Респондент: Те, що ми за рік накопичили, то треба організму дати відпочинок. Недарма ж наші предки були розумніші за нас.

Респондент: Для здоров’я корисно. Я не вірую, в церкву не ходжу, а тільки так, щоб покращити своє здоров’я.

Респондент: Ні, ніколи не задумувався. Напевне, не було потреби... Бажання не було.

Респондент: Піст – це їсти пісні страви.

Респондент: У нас прийнято, бо ми ж християни. І мати, і батько – всі постують. Матюки? Не можна. Трішки до Паски. А потім можна знову їсти і матюкатися. Ліпше себе відчуваєш із-за цієї дієти.

Респондент: Повний піст. Це ж найкращий час для того, щоб зробити очищення організму. Водночас очищається і духовна сутність людини.

Віктор Єленський: Можна було б говорити про духовну нечутливість сучасної людини, нерозуміння нею величі Великого посту.

Але от, до прикладу, архімандрит Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом Олександр Драбинко вважає, що, так, якісь зовнішні атрибути можуть змінюватися. Колись в Україні на піст їли квашеного огірка, а зараз хтось їсть креветки. Але сутність посту, сутність його сприйняття чи змінюються?

Отець Олександр: Я не сказав би, що якась відмінність існує між ставленням сучасної людини і ставленням селянина 19 століття. Церква, яка була, такою і зберігається впродовж століть.

Відмінність хіба що в деякому підході до посту. Якщо раніше в селянина життя регламентувалося, згідно церковного календаря, то сьогодні, можливо, комусь якісь незручності. Наскільки міняються люди, настільки міняються і проблеми, які виникають. Хоча духовне значення посту абсолютно не відрізняється сьогодні. І той вплив, який має піст на душу людини сьогодні, від того, який мав на селянську душу 150 років тому.

Піст – це утримання від того звичного способу життя, яке ми ведемо щоденно, це наша жертва Богу, те, що ми може віддати від самого себе, це та десятина, яку людина повинна віддавати своїх почуттів, своїх бажань.

Віктор Єленський: Великий піст – це довга і кожного разу знов несходима путь, це важкий скелястий шлях, котрий щоразу перевертає душу і оновлює серця.

Великий піст – це приготування до Христового Воскресіння, яке не дається поза стражданнями, до Празника Празників, який не приходить поза стражданням.

Великий піст – це хрест, який і знаряддя страти, і символ перемоги над смертю. Це вкарбоване людський шлях, в прапам’ять і природу, принаймні, частини роду людського пригадування й пророцтво виповнення грандіозного космічного циклу.

Сучасні класики соціології релігії стверджують, що людина глобального світу зберігає, зберігає попри власне прагматичне бажання, священне тремтіння, хоча і стремить обернути його на суцільне свято. Вона, ця людина, охоче вірить у рай і значно рідше у пекло, сподівається на обов’язковість потойбічної винагороди і відвертається, коли йдеться про невідворотність страждання.

Великий піст, його маленькі і, як часом здається, геть зникаючі у розфарбованому божевіллі світу острівці, - це спокійне й незламне свідчення про правду людського існування, про виповненість і цілісність його.

Повнота життя – це прорив крізь випробування, це боротьба зі смертю, це, зрештою, і досвід самої смерті, поза змаганням з якою життя втрачає остаточний сенс. Час і простір лишаються однаково непідвладними людині.

Усвідомлення того, що за добу із чимось, плигаючи з літака в літак і слухняно надаючи черевики аеропортівській секюріті, можна облетіти Земну кулю, не скасовує жаху перед нескінченністю універсуму і своєю власною скінченністю. Навпаки, зручні й кляті водночас блага цивілізації остаточно обеззброюють людину і позбавляють її пихи, залишають її простим прочанином-одинаком, що розгублено озираються у пошуках втраченого шляху.

Великий піст – це між іншим і є проща, півторамісячне паломництво, вигнання й повернення. Глибокий символізм однієї з підготовчих неділь посту, неділі, коли згадують в храмах того самого заблукалого, нерозумного, але таки спасенного сина, виповнений щемливої туги. Це туга вигнання, але й надія на повернення й віднову, дуже ще далекий, але невідворотній блиск сліпучої радості. І тричі співають Великим постом 136-ий псалом, псалом вигнання й невідворотного тріумфу повернення, псалом відчаю і до моторошності урочистої присяги. Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, хай забуде мене правиця моя!

І земна путь Спасителя – це теж проща. В її останній тиждень Він входить до Єрусалиму, віслюк, смиренна і непоказна худобина, везе Ісуса. Навколо людський натовп і захоплені вигуки, пальмове гілля і несамовитість захвату, але Великий прочанин зосереджений у своєму передвідчутті, і Господь бачить сльози на його очах.

Наближається час Сина Людського виконати свою земну місію і виповнити собою світ. Наближається кульмінація прощі, якою може бути тільки офіра. Позаду шлях, а попереду Подвиг, за єрусалимською брамою залишилися визнання і захват, а попереду камінь Голгофи...

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG