Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 07:34

Ранковий Гість – Наталія Колесниченко-Братунь, донька поета і громадського діяча Ростислава Братуня.


Ірина Перешило Київ, 23 люте 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Наталія Колесниченко-Братунь розповідає про батька- Ростислава Братуня, поета і громадського діяча.

Р.С.: Пані Наталя, одна з моїх найулюбленіших пісень “Ноктюрн осіннього міста” на слова Ростислава Братуня і музику Володимира Івасюка. А скільки загалом пісень народилося в такому авторстві?

Н.Б.: Понад 20-ть.

Р.С.: Впродовж якого часу тривала ця співпраця?

Н.Б.: Це більше ніж співпраця, це була просто дружба. Незважаючи на велику різницю у віці - більше 20-ти років, вона не відчувалася, до батька завжди тягнулася молодь.

Р.С.: Коли Володимир Івасюк трагічно загинув, ваш батько один з дуже небагатьох, хто зважився виступити на похованні композитора. Скажіть який період в житті почався після того?

Н.Б.: Батько знав, на що він іде. Він був єдиним представником державних структур - головою спілки письменників - на тому похованні. Дідусь його попереджав, що він залишиться без роботи. Батько сказав, що він повинен іти, бо Івасюк був його другом. Він ішов хоронити друга. Він знав, що залишиться без роботи, але це був не перший його подібний вчинок. До того був журнал “Жовтень”, де вперше було надруковано заборонених авторів - наприклад, Богдана-Ігора Антонича. Після того було безробіття і та сам ситуація, як і після смерті Володі, коли багато хто боявся подавати руку, а найгірше була заборона на друк, на інтерв’ю.

Р.С.: Як ваш батько на це реагував – розчаруванням, злом, образою?

Н.Б.: Для мене в цьому плані батько - моральний урок. Наведу такий приклад. Це стосується взагалі його образу. Вже після проголошення незалежності, коли батько після операції на серці, він вже давно не був депутатом, лишився українським пенсіонером, пенсія у нього була 70 рублів. Прийшли тоді ваші колеги зі “Свободи” і запитували, як батько живе, як почувається. Я була присутня при цій розмові. Батько відповів, що у нього все гаразд. І потім мені зізнався, що йому було соромно їм казати, про те, яка у нього пенсія - це був розмір пенсії тодішнього двірника. Для мене це був урок, що не варто ніколи сміття з хати виносити, в нашому українському домі це часто буває і по-друге, не принижуватися, і не жалітися, бо жалість людська – це не найкраще, тут момент самоповаги втрачається.

Р.С.: Пані Наталя, розкажіть історію, коли Ростислава Братуня обрали першим демократичним депутатом від Західної України на з’їзд народних депутатів СРСР. І та знаменита його фраза Горбачову про те, що Україна все-одно буде вільною.

Н.Б.: Більше згадують виступ, коли він сказав Горбачову після путчу про те, що ми підтримали Єльцина, що ви ставитесь до України не так, як це потрібно і що незалежна Україна буде, і що наше рішення незворотне. Але до того був виступ ще сильніший, і якщо говорити про хоробрість батька – я цим пишаюсь, це був виступ, у Палаці з’їздів, коли як сказав Сахаров: “Вперше прозвучав голос незалежної України”. Батько тоді прорвався до мікрофону, а перед цим виступала Валентина Шевченко і назвала жовто-блакитну символіку бандитським шматтям. Батько після цього виступив і сказав, що це наша історична символіка, наша історична пам’ять. Це було відстоювання історичної символіки, як символу ідентичності нашої нації. І це був надзвичайно сміливий прорив. Після цього Сахаров встав, а за ним вся регіональна група, вони всі піднялися і аплодували виступу батька.
XS
SM
MD
LG