| ГЛАС НАРОДУ: |
 Чому гірники змушені вдаватися до таких форм протесту, як страйкування під землею і чи дає це результат? |
 Наталка, домогосподарка:- Комусь надають по шапці — гроші десь знайдуть і людям віддадуть. |
 Юрій Петрович, пенсіонер:- Гірникам теж треба жити на щось! Дітей годувати, родину. |
 Катерина, студентка із Ніжина:- Зараз тільки те й роблять, що бастують, але на це мало хто дивиться. Уряд треба піднімати! |
 Павло Гаврилович, пенсіонер:- Раз їм обіцяли виплатити борги, значить, вони домоглися свого. |
 Ганна Іванівна, пенсіонерка:- Треба поменше приватних шахт і побільше державних — тоді все стане на свої місця. |
25 ДНІВ ПІД ЗЕМЛЕЮ – ЗА СВОЇ “КРОВНІ”
“Головний конфлікт, я вважаю, максимум до другої половини дня розв’язаний зі врахуванням тих заходів, які ми запропонували колективу копальні “Карат” та з урахуванням сум, що будуть виплачені в погашення боргу із зарплати”.
Заборгованість працівникам “Карату” пов’язують із повною зупинкою видобутку вугілля, який не ведуть уже понад рік через затоплення виробничих пластів.
Ситуація на “Краснопіллівській” загострилася два місяці тому, коли півтора десятка шахтарів саме зажадали повернення своїх “кровних” грошей (у грудні минулого року борги із зарплати становили тут 1,8 мільйона гривень. До речі, торік прокуратура Луганщини за невиплату зарплати та зловживання службовим становищем порушила кримінальну справу проти директора товариства “Карат”).
Врешті-решт завдяки інвесторові частину боргів вуглекопам погасили. Але до повної виплати не дійшло. Як наслідок – 2 лютого гірняки вирішили протестувати прямо на робочих місцях, безпосередньо у копальні. Так стартувало це 25-денне сидіння під землею, до якого люди змушені були вдатися не від хорошого життя. Коли страйк почався, у забій спустилися 12 гірників. До сьогоднішнього дня під землею протрималися дев’ятеро з них. Троє змушені були припинити акцію за станом здоров’я. Причому один зі страйкарів потрапив у тяжкому стані, з гіпертонічним кризом, до лікарні Брянки. Як констатує луганський кореспондент Радіо Свобода Ярослав Гребенюк, коли почався “підземний протест”, він привернув увагу – передусім не до боргу, а до екологічного стану копальні. Адже шахту підтоплює. І її власникам доводилося вирішувати відразу два питання: добувати вугілля та лагодити старі насоси. Така дилема, вважають власники, поставила “Карат” на межу банкрутства.
Чого тільки не було за ці 25 днів страйку: торги зі владою, приїзди численних комісій, солідарність дружин гірняків, котрі пробивалися крізь міліцейські кордони та приєднувалися у вибої до чоловіків. Тепер влада заявляє, що компроміс знайшли. Але самі “підземні страйкарі” попереджають, що конфлікт дійсно стане вичерпаним лише тоді, коли їхню невиплачену 10-місячну зарплату переведуть до каси копальні.
Акція гірників “Краснопіллівської” — лише маленька ланка у довгому ланцюгу проблем вугільних підприємств України.
До страйку вдавалися і близько шести тисяч гірників держуправління "Донбас". Акціями протесту погрожують і працівники шахти імені Баракова на тій же Луганщині. Причина — маленька зарплата і завеликий план, розповідає гірник Дмитро Калитвинцев, котрий підтримує вимоги:
“У нас зараз уже, на нашій шахті, збирають підписи, все йде до того, що от-от щось почнеться. Чуєте – люди шумлять, це бригада прохідників. Хоча прохідники у шахті отримують одну з найбільших зарплат, а це до двох тисяч. Підвищувати ніхто не обіцяє. Наша вимога – знизити план! Бо нам дали план у півтора раза вище, ніж було”.
ВУГІЛЛЯ ВИГРІБАЮТЬ, А ГРОШІ У РОЗВИТОК НЕ ВКЛАДАЮТЬ
Нині в Україні працює понад 160 шахт, а також 3 розрізи, що здійснюють видобуток відкритим способом. Державні дотації у вугільній галузі сягали останнім часом більше двох мільярдів гривень щороку. Число приватних шахт можна порахувати на пальцях двох рук, хоча в сумі вони видобувають понад 35% українського вугілля.
Особливість “Краснопіллівської” в тому, що це якраз приватна шахта. Товариство “Карат” отримало на неї права п’ять років тому.
Михайло Волинець:"Що залишається гірникові? Або вмерти, або бомжувати, або спробувати боротися".“Це не перший випадок, коли шахту віддають у приватні руки. Вугілля вигрібають, а гроші на розвиток не вкладають. І далі копальня знищується, а люди залишаються без зарплат і взагалі роботи. У цій ситуації немає державного контролю та відповідальності. Контролюючи органи бездіють. Що залишається гірникові? Або вмерти, або бомжувати або спробувати боротися”.
Для того, щоб ситуація на “Краснопіллівській” шахті не повторилася, слід ухвалити закон про особливості приватизації вугільних підприємств, вважає перший заступник міністра вугільної промисловості Юрій Зюков. І при цьому зробити важливий акцент на соціальному захисті робітників приватизованих шахт:
“Треба перевіряти, чи здатна та або інша організація брати в оренду чи виступати інвестором, чи купувати. Чи мають вони таку можливість, щоб конкретне підприємство розвивалося? А на “Краснопіллівській” ми одержали ось що: просто-напросто вони відпрацювали напрацьоване ще до них, а самі не змогли вкласти у розвиток шахти. І ми маємо те, що маємо, на сьогодні”.
Незважаючи на всі складнощі роботи приватизованих шахт, в останні роки збільшення видобутку вугілля у них на 5% вище, ніж на державних, зростання зарплати вищі на 7%, капітальних вкладень — на 50%. При цьому темпи зростання собівартості товарного вугілля залишалися приблизно однаковими, таку статистику наводила авторка часопису “Дзеркало тижня” Людмила Анастасьєва. Мінвуглепром визначив 18 підприємств, які заплановані на продаж цього року, серед них 11 державних копалень.
ДАЄШ КРАЇНІ ВУГІЛЛЯ!
Торік в Україні загалом видобули 80,3 мільйона тонн вугілля, що на понад 2 мільйони більше, ніж у 2005-му, рапортував Мінвуглепром. Але такі цифри значно менші, ніж у радянські часи. В останній рік існування СРСР в українських шахтах видобули понад 135 мільйонів тонн “чорного золота”.
Кількість видобутого вугілля в Україні
| Рік | млн. тонн |
| 2006 | 80,3 |
| 2005 | 78 |
| 2004 | 80,2 |
| 1994 | 94,4 |
| 1991 | 135,6 |
Чи можна вважати приватизацію шахт панацеєю як для видобутку вугілля, так і для вирішення соціальних проблем гірників? Самі вуглекопи часто висловлюють скепсис і навіть побоювання щодо приватизації своїх підприємств. Зі свого боку, економіст Олександр Рябченко вважає, що не варто боятися приватних інвесторів. Хоча держава при цьому має суворо контролювати, як вони виконують зобов’язання. Олександр Рябченко:
“Збереження переважної більшості шахт у державній власності є тупиком, з якого виходу немає. Адже такі копальні потребують величезних інвестицій. І через це держава просто буде зобов’язана (якщо вона прагне зберегти робочі місця на шахтах і працюючі підприємства) відкривати шахти приватним інвестиціям. Іншого виходу немає”.
Яка б увага не приділялася соціальним гарантіям гірників, розвитку вугільної галузі, ні в якому разі не можна забувати про безпеку українських шахтарів. Адже на вітчизняних шахтах щотижня гинуть у середньому по 2 гірники. Про це заявив міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб, повідомляє “РБК-Україна”. Щодоби різних травм зазнають 13 шахтарів. З кожної тисячі робітників підприємств Мінвуглепрому 19 людей оформили лікарняний, прохворівши по місяцю.
Аудіозапис програми. Перший випуск: Аудіозапис програми. Другий випуск:
