Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:03

Українська діаспора в Італії неминуча.


Наталка Кудрик Рим, 27 лютого 2007, (RadioSvoboda.Ua) – Життя українських заробітчан в Італії важко уявити без опіки Української греко-католицької церкви. По всій країні існує близько сотні духовних парафій, 70 із них організував священик Василь Поточняк. Нещодавно за активну участь у житті української спільноти він отримав державну нагороду України орден „За заслуги” III ступеня. Радіо Свобода поцікавилося в отця Поточняка, як, загалом, живеться заробітчанам на Апеннінах.

Василь Поточняк, координатор українських греко-католиків в Італії.
Масовий виїзд українців на заробітки до Італії почався років 10 тому, а їхнє активне громадське життя триває з 2003 року, коли відбувся перший форум українців, почали створюватися товариства і недільні школи.

Нинішню хвилю еміграції називають економічною і тимчасовою, водночас отець Василь Поточняк вважає, що чимало людей таки залишаться жити тут постійно: „Вже є дуже багато випадків, коли наші жінки 45-50 років викликають сюди чоловіка, потім дітей і залишаються тут також. Тому про діаспору вже треба говорити, бо вона буде і неминуча. Як посол сказав, за рік приблизно 3 тисячі українських дітей народжується в Італії – це знак, що люди тут приживаються”.

Хто працює – має право на зарплату

З одного боку, вихідцям із України нелегко звикати до чужої культури, а з іншого – через недосконале функціонування місцевого законодавства, українці в Італії почуваються вільніше, ніж в іншій країні, майже як дома. Хоча є важливі нюанси, зазначає священик: „Наша людина, котра тут працює і не має жодних документів, а відпрацювала один робочий день, може йти спокійно до адвоката і виб’є гроші, що їй належать. Така унікальна річ тут є: хто працює – має право на зарплату”.

Стосовно того, як часто заробітчани стають жертвами насильства чи трудового рабства, координатор українських греко-католиків говорить: „Про подібні випадки я чув, але мені здається, що з кожним роком їх все менше і менше. Жертвами стають люди частково зі власної вини: самі можуть пхатися, куди не слід, а потім потерпають. Але насильно, шляхом обману – такі випадки досить рідкі в Італії”.

„Є багато сімей італійських з імперським мисленням...”

Разом із українськими священиками заробітчанам дуже допомагає італійська церква, гасло якої: у церкві ніхто не є чужоземцем. Італійське суспільство загалом також прихильно ставиться до українців, і одна з причин – поліпшення демографічної ситуації в країні. На побутовому рівні помітна і протилежна сторона місцевої гостинності, зазначає Василь Поточняк, котрий за 7 років чув різні історії: „Є багато сімей італійських з імперським мисленням, тобто ми – синьйори, ми вам платимо, а ви мусите робити те, що нам хочеться. Це вже від українки залежить, наскільки вона дозволить собі принижуватися на рівні рабині, чи вона залишить ту роботу і відстоюватиме свої права. Адже італійські закони на стороні не тільки роботодавця, а й робітника”.

Не хлібом єдиним живуть іммігранти в Італії, особливо у тих містах, де організовані громади. Чимдалі активніше люди долучаються до культурних зустрічей, їздять з екскурсіями до історичних місць і пізнають цю європейську країну. А найбільші клопоти і радості українців в Італії, за словами отця Василя Поточняка, є: „Проблема з документами: хочуть викликати чоловіка, а воно не вдається, довго чекають на документи – це перша проблема для наших людей. Найбільш успішні моменти, мені здається, спільні зустрічі. Люди збираються разом, як заспівають нашу „Ой у лузі червона калина” і плачуть, і обіймають один одного... чи Святі вечори: кутя для нас тут на вагу золота – зразу пригадуєш рідну хату”.
XS
SM
MD
LG