Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:26

Організований Кремлем голод 1946-47 років.


Сергій Грабовський

Слухати:

Сергій Грабовський: У ХХ століття Україна тричі пройшла через масовий голод. І всі три рази тоді, коли при владі перебувала партія більшовиків. Більше того, цей голод усі три рази був наслідком і складовою партійної політики.

Йосиф Сталін (переклад): Мова йде вже про те, що радянський суспільний лад виявився більш життєздатним і стійкішим, ніж нерадянський суспільний лад, що радянська спільнота є ліпшою формою організації суспільства, ціль будь-якого нерадянського суспільства.

«Незважаючи на неодноразові вказівки щодо посилення заготівель продовольчих культур, Ви цьому найважливішому заходу не приділяєте достатньої уваги.

Станом на 20 жовтня по Вашій республіці надійшло 120 мільйонів 783 тисяч пудів жита і пшениці, залишається до здачі 111 мільйонів 97 тисяч пудів.

Наказую дати райуповмінзагам вказівку здійснити за особовими рахунками колгоспів, радгоспів перевірку здачі усієї належної кількості продкультур, пред’явити жорсткі вимоги першочергової здачі їх державі у найкоротший строк.

Винних у навмисній затримці здачі продкультур притягуйте до суворої відповідальності. Про вжиті заходи Ви повинні доповісти».


Із телеграми міністра заготівель СССР Двинського голові Ради міністрів УРСР від 4 листопада 1946 року.

«У ряді колгоспів антидержавні елементи гальмують обмолот і очищення зерна. Заганяють багато зерна у так звані відходи, навмисно проводять неякісний обмолот, залишаючи велику кількість зерна у соломі, приховують необмолочений хліб у скирдах, незаконно засипають у насіннєвий фонд, а місцеві партійні та радянські організації, а також органи суду і прокуратури часто-густо проходять повз ці злочинні дії».

Із телеграми Сталіна та Жданова Хрущову та Коротченку від 26 листопада 1946 року.

Перед мікрофоном історик, професор Юрій Шаповал.

Юрій Шаповал: Насамперед слід згадати про те, що селянство після війни залишалося, як і перед тим, найбільш ущемленої верствою.

У повоєнний час було здійснено кілька важливих адміністративних кроків, спрямованих на ущемлення прав селянства.

Виснажене війною та феодальною системою управління українське село в другій половині 1946 року почало переживати голод. Йому передувала катастрофічна посуха. 29 серпня 1946-го було офіційно оголошено, що у зв’язку із посухою в ряді областей СРСР і зі скороченням державних запасів продовольства вирішено на рік відкласти відміну карткової системи.

Потім з’явилася постанова про економію та витрату хліба. Вона містила такі заходи, як зниження норм видачі хліба утриманцям (російською – “іждівєнцам”) і дітям, зняття з харчового постачання, тобто позбавлення пайка робітників, службовців.

Ну, і була катастрофічна ситуація з врожайністю. Наприклад, в Миколаївській області в 1946 році урожай зернових культур становив від майже 2 до 3 центнерів з гектара.

За підсумками сільськогосподарського 1946 року, колгоспники Київської області на вироблені трудодні одержали не більше 150 грамів зерна на трудодень.

Одне слово, була ситуація дуже і дуже серйозна. Наслідки посухи посилювалися діями центральних московських органів, які, не рахуючись з конкретними умовами і можливостями, здійснювали в цей період тиск на партійно-державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати обов’язкові плани хлібозаготівель. Збереглося надзвичайно багато документів, отаких вимог з центру, які надсилалися сюди.

Нагадаю, що в цей час на чолі партійної організації і на чолі Ради Народних Комісарів стояв Микита Хрущов. І Микита Хрущов, власне кажучи, опинився тоді в центрі такого тиску і в центрі критики з Москви.

Інформація про голод надходила до Києва, надходила до центральних органів. І багато-багато цієї інформації пересилалося до Москви.

Щоб уявити конкретну ситуацію, я процитую лише невеличкий лист. Це з таких рідкісних документів. Це проілюстрований лист, який було надіслано з України, адресовано до Канади в серпні 1946 року.

“Дорогий брате, жити дуже тяжко нам. Чекаємо на голодну смерть. Цього року неврожай, все згоріло, посуха страшна. Немає ні овочів, ні картоплі і недород хліба. Чекаємо на голодівку таку, яка була в 1933 році”.

І, дійсно, невдовзі почали повторюватися жахливі картини початку 1930-их років. Люди хворіли на дистрофію, часто зі смертельними випадками. Скажімо, на травень 1947 року було в Україні зареєстровано понад 900 тисяч хворих на дистрофію.

Батьки почали залишати своїх дітей, оскільки були не в змозі їх нагодувати, і траплялися випадки людожерства. Зокрема, в січні-червні 1947 року зареєстрували 130 випадків людожерства і 189 трупожерства.

В цілому в 16 східних, а також в Ізмаїльській і Чернівецькій областях у 1946 році померло 282 тисячі осіб, у 1947-му — понад 520 тисяч осіб. Це лише ті випадки смертей, які зареєстрували загси УРСР. Чимало людей загинуло за межами України, по дорозі в Закавказзя, Середню Азію і на Кубань.

Але що цікаво? От згадуючи ту ситуацію в мемуарах своїх (Хрущов про це досить відверто пише у своїх мемуарах), він наводить розповіді і простих людей, і наводить розповіді партійних керівників, які фіксували ту ситуацію, пов’язану насамперед з голодом.

Сергій Грабовський: Після Другої Світової війни сільське господарство України лежало в руїнах. Як більшовики, так і нацисти однаково використовували тактику “випаленої землі” при відступі.

У висліді були зруйновані і пограбовані близько 30 тисяч колгоспів, радгоспів та МТС, практично не залишилося тракторів чи комбайнів, різко скоротилося поголів’я худоби. Коней залишилося 30% довоєнної кількості, великої рогатої худоби — 43%, овець і кіз — 26%, свиней — 11%.

“Засуха, вона, як і хвороба: коли з’являється, то найбільше приковує до ліжка людей з кволим організмом, вони швидше захворюють, легше піддаються хворобі...”

Із виступу Микити Хрущова на нараді передовиків сільського господарства у січні 1946 року.

“Ти м’якотілий! Тебе обдурюють, вони грають на твоїй сентиментальності. Вони хочуть, щоб ми витратили наші державні запаси”.

Із розмови Сталіна з Хрущовим, січень 1947 року.

Професор Юрій Шаповал продовжує розповідь.

Юрій Шаповал: У той час голодувала не лише Україна. Молдавія, Правобережжя, нижня, середня Волга, Ростовська область, Центральна чорноземна зона. Але особливо тяжка ситуація була, звісно, в Україні. В цей час СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини.

Цікаво, що високу оцінку цій ситуації і своєрідний діагноз давали тодішні керівники. Зокрема, президент Чехословаччини Климент Готвальд, очевидно, що з метою виголосити якийсь комплімент керівникам СРСР, сказав: “Совєтський Союз врятував нас від голоду”.

У лютому 1946 року в Москві підписали польсько-радянську угоду про постачання у Польщу 200 тисяч тонн зерна для весняної сівби. Політичне підґрунтя такої допомоги країнам народної демократії, як їх називали, за рахунок власного народу було очевидним.

Одначе і цим все не обмежилося. В квітні 1946-го підписали угоду про поставку Франції 500 тисяч тонн зерна. В цілому експорт зернових з СРСР тільки в 1946 році становив 1,7 мільйона тонн або 10% всього заготовленого зерна того року.

Це поза сумнівом могло би стати суттєвою допомогою тим регіонам, які голодували. Одначе це зерно використали в інших цілях. При чому, поставки здійснювалися за цінами, що були нижчі від світових і переважно в кредит.

Всі ці реалії вкрай загострювали ситуацію в самій Україні. За перевіреними рецептами влада вбачала вихід насамперед у припиненні небажаних розмов, дій. Зокрема, в цей період почастішали арешти на селі і репресивні акції торкнулися тих, хто мав організовувати хлібозаготівлі.

Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Невипадково в 1950 році за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи, радгоспи України не досягли довоєнного рівня. Хоча він був перевищений за врожайністю жита, цукрових буряків, картоплі, за чисельністю поголів’я великої рогатої худоби.

Ну, і згодом підтвердилося ще інше. Тільки-но в Україні погіршувалася соціально-економічна ситуація, Сталін і його оточення вбачали один з найефективніших засобів виходу з неї, виходу з цієї ситуації, в посилені політико-ідеологічного тиску, пошуках “ворожої руки”, “шкідників”. Оцим всім і пояснювалася повоєнна політика, ідеологічна реакція, яка, власне кажучи, виростала з цієї кризової соціально-економічної ситуації.

Сергій Грабовський: Деякі статистичні дані. Середня врожайність зернових у колгоспах знизилася до 3,8 центнерів з гектару. У південних областях вона була ще нижчою. Валовий збір усіх зернових по Україні становив 531 мільйони пудів або втричі зменшився порівняно з 1940 роком і був меншим навіть, ніж у голодному 1921 році. Чимало колгоспників узагалі нічого чи майже нічого не одержали на трудодні. А тим часом 43% колгоспників не мали корів, 20% узагалі ніякої худоби.

"Намітили додатково вивезти за межі України 267 тисяч тонн зерна, які у порядку переміщення держрезерву 208 тисяч тонн, що оформлюються Міністерством продрезервів.

Таким чином, загальний вивіз зерна за межі України у вересні доводиться до одного мільйона тонн".


З телеграми міністра заготівель СССР Двинського секретарю ЦК КП(б)У Кагановичу від 5 вересня 1947 року.

І знову статистика. Партійно-державними постановами з 1 жовтня 1946 року з централізованого постачання за хлібними картками було знято понад 3,5 мільйони осіб, з них близько 2 мільйонів 900 тисяч сільських жителів, полишених з голодом сам на сам.

У містах пайкового хліба позбавили багатьох утриманців і дітей, найбільше у Сталінській, Ворошиловградській (ці дві області – це Донбас), Дніпропетровській, Одеській та Харківській областях.

Партійно-совєтська еліта постачалася через систему закритих розподільників.

І ще один факт. У розпал голоду Україна була головним постачальником зерна для Ленінграду та ряду областей Російської Федерації, овочів для Москви.

Внаслідок недоїдання серед населення УРСР узимку 1946-1947 років поширилася дистрофія. У цей час у міських і сільських лікарнях перебувало 125 тисяч таких хворих. Близько 100 тисяч перебували у тяжкому стані, але не могли бути госпіталізованими, бо не вистачало лікарняних ліжок. До літа 1947 року в Україні було зареєстровано понад мільйон хворих на цю недугу.

Водночас за 1946-1947 роки в країни Центральної та Західної Європи: Польщу, Чехословаччину, Болгарію, Німеччину, Францію і так далі з СССР було експортовано 2,5 мільйонів тонн зерна.

«Успішне виконання плану хлібозаготівель є результатом Вашої особисто, товариш Сталін, батьківської турботи про колгоспи і колгоспників України, великої допомоги, наданої партією і радянським урядом Україні».

З листа Кагановича та Хрущова Сталіну від 10 жовтня 1947 року з нагоди виконання колгоспами, радгоспами і селянськими господарствами УРСР плану здачі хліба державі на 101,3%.

На загал, за період голоду 1946-1947 років у 18 областях УРСР померли понад 800 тисяч осіб. Деякі дослідники ведуть мову про більш, ніж мільйон жертв цього голоду, третього з числа організованих партією більшовиків.

Але до жертв голоду, очевидно, слід віднести не тільки сотні тисяч померлих, а і десятки, якщо не знов-таки сотні тисяч репресованих і їхніх дітей.

Скажіть-но, у яку графу зарахувати жительку села Нові Млини на Чернігівщині Марію Хомчук, яка за взятих з поля п’ять малесеньких снопів проса, бо ж удома голодували діти, отримала п’ять років ув’язнення і три роки висилки на Колиму? А куди включити її дітей? І всіх таких, як вони?

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG