Сергій Васін від народження мав дуже поганий зір, а згодом і зовсім його втратив. Проте на долю ніколи не нарікав. Зараз він кандидат економічних наук, вправно працює з комп’ютером і не обмежується лише звуками з вікна власного помешкання. Але навряд чи це було можливо, коли б у його незрячому житті не було аудіокниги: “Починаючи з 14-ти років у мене з’явився магнітофон, і я міг ці бобіни прослуховувати. Художню літературу, в першу чергу, потім навчальну літературу. Особливо, коли вчився в університеті. Тому я, практично, сформувався навчаючись в університеті саме з озвученою книгою”.
Без державного фінансування
Проте нині аудіокнига майже не доступна для незрячих. Купувати її для бібліотек в Українського товариства сліпих немає коштів, а держава не вважає за потрібне витрачатись на це, каже завідувачка однієї з бібліотек Товариства Валентина Іванівна: “Дуже рідко ми поповнюємося, тому що немає коштів у нас. Беремо пересувну бібліотеку в Центральній бібліотеці ім. Островського. А з 1997 року ми не поповнюємося звуковою літературою. Тільки один рік, у 2005-му, ми знайшли спонсорів і поповнилися. І все”.
Боронили письменників, уразили незрячих
Ще одна проблема. Згідно з Постановою Кабміну, аудіокниги для людей з вадами зору можна випускати виключно на магнітних носіях. Такі обмеження запровадили з міркувань захисту авторських прав письменників. Відтак незрячі змушені використовувати для прослуховування аудіокниг морально застарілу техніку, яка може відтворювати виключно текст, але нездатна в звуковій формі передавати зображення.
Така опіка держави авторськими правами “зворушує” самих авторів. Серед них і письменник Сергій Жадан: “Кожного разу, коли стикаєшся з нашою державою, сильно дивуєшся, тому що не потрібно робити для нас за нас. Мене дуже якось напружує, коли держава починає боротися за мої авторські права. Насправді, думаю, що це можна дуже легко вирішити, якщо звертатись безпосередньо до українських видавництв, до сучасних українських авторів – не думаю, що хтось буде проти співпраці”.
Нині аудіокнига стала доступнішою для тих, хто бачить, аніж для незрячих, кажуть в Українському товаристві сліпих. Хоча ще кількадесят років тому ситуація була зовсім іншою.
Без державного фінансування
Проте нині аудіокнига майже не доступна для незрячих. Купувати її для бібліотек в Українського товариства сліпих немає коштів, а держава не вважає за потрібне витрачатись на це, каже завідувачка однієї з бібліотек Товариства Валентина Іванівна: “Дуже рідко ми поповнюємося, тому що немає коштів у нас. Беремо пересувну бібліотеку в Центральній бібліотеці ім. Островського. А з 1997 року ми не поповнюємося звуковою літературою. Тільки один рік, у 2005-му, ми знайшли спонсорів і поповнилися. І все”.
Боронили письменників, уразили незрячих
Ще одна проблема. Згідно з Постановою Кабміну, аудіокниги для людей з вадами зору можна випускати виключно на магнітних носіях. Такі обмеження запровадили з міркувань захисту авторських прав письменників. Відтак незрячі змушені використовувати для прослуховування аудіокниг морально застарілу техніку, яка може відтворювати виключно текст, але нездатна в звуковій формі передавати зображення.
Така опіка держави авторськими правами “зворушує” самих авторів. Серед них і письменник Сергій Жадан: “Кожного разу, коли стикаєшся з нашою державою, сильно дивуєшся, тому що не потрібно робити для нас за нас. Мене дуже якось напружує, коли держава починає боротися за мої авторські права. Насправді, думаю, що це можна дуже легко вирішити, якщо звертатись безпосередньо до українських видавництв, до сучасних українських авторів – не думаю, що хтось буде проти співпраці”.
Нині аудіокнига стала доступнішою для тих, хто бачить, аніж для незрячих, кажуть в Українському товаристві сліпих. Хоча ще кількадесят років тому ситуація була зовсім іншою.