Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 02:45

Життя поета після 40-ка. Розмова із Володимиром Цибульком.


Павло Вольвач Київ, 5 березня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Володмир Цибулько заплутав громадськість здавна. З епатажного поета, “народного Цибулі”, він перетворився на респектабельного політика-депутата. Паралельно поринув у бізнес, в таїну політтехнологій. При цьому залишаючись все тим же “народним Цибулею”. Принаймні, іноді заходячи в недорогі богемні кав’ярні, де з ним і провело розмову Радіо Свобода.

Р.С.: Це тебе завжди підколюють: ти більше поет, чи депутат, чи бізнесмен, чи політик – хто ти?

В.Ц.: Був. Хай зараз занапастять парламентаризм. То потім, щоб його відмить, збудувати на нових умовах, то треба від цього відійти трохи.

Р.С.: Ну так хто ти, ти таки відійшов від запитання.

В.Ц.: Я займаюся політичним консультуванням і літературою. Це такий хліб, ближчий до творчості, ніж до безпосередньої депутатської діяльності. Коли треба було зранку до ночі то сидіть у комітетах, то їздити по областях і районах, писати всякі відозви-листи. Просто я вважаю себе молодою людиною, і мені треба за старою літературною звичкою час від часу сідати й читати хороші книжки.

Р.С.: Якщо вважаєш себе молодою людиною, чому не голишся? Бачу, вже сивина пробивається...

В.Ц.: Я не голюся вже років так 18. Так уже звик.

Р.С.: Сивину не приховуєш, не підфарбовуєш чорним олівцем?

В.Ц.: Ну, я ж не гомосексуаліст, щоб фарбуватися...

Р.С.: А скажи. Ось ти кажеш, їздиш по місту. Я тебе бачив, здається, перебрався поет Цибулько в гарну машину, здається, визирав ти зі сріблястого “мерседеса”?

В.Ц.: В мене джип-“лексус”. Хороший такий, порядний джип. Я дуже багато їжджу по Україні. Звичайно, що траса Київ-Львів — це моя, я на ній живу. Діти живуть у Львові, і я, тільки вільна хвилина в Києві випадає, вириваюсь туди.

Р.С.: Діти тебе пізнають? У тебе ж сини – Іван один...

В.Ц.: І другий Денис. Вони, коли не бачать мене пару раз протягом тижня в телевізорі, вже починають переживать, що тато, мовляв, не працює. “Тату, чому тебе не було в телевізорі?”

Р.С.: А коли їх питають – ким працює тато? Вони не відповідають, що тато “живе в телевізорі”?

В.Ц.: Так. Вони так і кажуть: «Тато наш в телевізорі щось робить...». Основне завдання тата...

Р.С.: А чому так – родина у Львові, а ти в Києві?

В.Ц.: Справа в тому, що я надто пізно зайнявся власним комфортом. Тобто, я вважав, що писати можна на якомусь приставному столі, спати на матраці – головне, аби тексти були. Потім виявилося, що ще маєш дожити до якоїсь маєстатичності, ну і таке інше.

Р.С.: До речі, на чому тепер пише вірші поет Цибулько? Виключно на ноут-буці?

В.Ц.: Так. На ноут-буці. Я от давно пишу “Політикон”. Це література, це не політологія. Там текст Ганді починається так: “Що робиш ти, Ганді, в цій гадні?!” Або текст далай-лами: “Ти переможеш, ламо, відомо, що проти лома нема прийома, але ти лама...” Таке... Продукт переосмислення політики, повернення до народництва грінченківського, коли чомусь літератори були більш політиками, ніж літераторами.

Р.С.: У “лами Цибулька” вийшла книжка? Чи виходить?

В.Ц.: Вийшла білінгва українсько-англійською мовою. Переклав всі тексти Юрій Тарнавський. По суті, англійською мовою якісно у нас одиниці авторів перекладені.

Р.С.: І все ж таки, народний Цибуля – це не лише фонтан ідей, а ще й якийсь гумор...

В.Ц.: На жаль, обкладений всілякими енциклопедіями, на формування всіляких побутових ідей часу не вистачає.

Р.С.: Але зовні на тобі це не позначається. Чим ти не займаєшся, ти зовні все такий же. Ти на дієту не сів, часом, як це зараз модно?

В.Ц.: Я живу так, щоб мати сили для діяльності, а не для того, щоб переживати, що на мені піджак не сходиться.
XS
SM
MD
LG