Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:16

Прояви антисемітизму та ксенофобії в Україні: загрозлива тенденція чи спланована провокація?


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Ведучий: Кирило Булкін
Гості Свободи: Тетяна Хорунжа, прес-секретар Конгресу національних громад України та Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

Кирило Булкін: Прояви антисемітизму та ксенофобії в Україні. Звернутися до цієї теми нас змушує ціла низка останніх подій, що збіглися в часі випадково чи невипадково (про це теж говоритимемо сьогодні).

Ось перелік лише найрезонансніших подій. Нацистська свастика та антисемітські написи в Севастополі. Хтось таким чином розфарбував будинок Компартії. Написи були українською мовою, але (інформація для роздумів) з граматичними помилками. Мітинг проти іноземних торговців у Києві під гаслом “Україна для українців”. Понівечені могили на єврейському цвинтарі та сплюндровані знаки жертвам Голокосту в Одесі.

Що відбувається зараз, на вашу думку? Чому такі ганебні події відбуваються одна за одною? Це справді спалах національної нетерпимості чи штучне нагнітання напруження за допомогою провокацій? Євген Головаха: Я думаю, що треба розрізняти ці випадки. Скажімо, те, що робиться в Криму, дуже схоже на провокацію.

Щодо подій в Києві та Одесі, то тут є корені більш глибокі. Скажімо, ще минулого року в наших дослідженнях, які проводила відомий український соціолог Наталя Паніна, виявилася така досить загрозлива тенденція.

Хоча загальний рівень ксенофобії не зростав, але вперше ми побачили, що серед молоді рівень ксенофобії вищий, ніж серед літніх людей. А якщо виходити з побутової ксенофобії, то вона взагалі завжди була вища у людей більш похилого віку. Важко собі уявити, якщо людина середнього чи похилого віку буде розмальовувати щось свастикою чи ламати щось на цвинтарі. Це скоріше справа молоді.

Тут виникає серйозна проблема. Я думаю, що це проблема для тих, хто цим професійно займається.

Тетяна Хорунжа: Я думаю, що це не серйозні об’єктивні проблеми, але тут є елемент провокації безумовно.

Я хотіла б нагадати ще про один сюжет, який не можна розглядати в рамках антисемітизму, але який є також загрозливим, з моєї точки зору.

У Житомирі у єврейської громади Житомирський обласний архів вилучив Тори. Вилучив, беручи за основу те, що начебто там були порушені якісь норми зберігання. З тієї самої причини ці Тори мають бути вилучені ще з центральної синагоги міста Києва.

Це ініціатива голови Держархіву пані Гінзбург.

Як не розглядати це як провокацію влади? Я розглядаю саме так, тому що Тора є таким елементом, який не має історичної цінності, він використовується лише в службі, і сувої Тори є сакральними.

Для чого це робиться? Кому це вигідно? Ми повинні ставити ці запитання.

Кирило Булкін: Ми маємо перший дзвінок від пана Ростислава.

Добрий вечір!


Слухач: Добрий вечір!

Мені здається, перелік тих речей у прояві ксенофобії та антисемітизму, які ви запропонували, мені здається, не відображає реального стану речей в Україні. Це справді схоже на провокацію.

У мене питання таке. Чи можна вважати за прояви системні українофобії на державному рівні, скажімо, позицію віце-прем’єра Табачника, який оголошує цю меншину на своїй території, і функціонера Партії регіонів?

Мені здається, що останнім часом ці факти, що ви назвали, не перекривають відвертих державних фактів українофобії з боку влади і з боку “регіоналів”.

Євген Головаха: Я чому посміхаюся? Взагалі можна було б думати, що це досить дивно, якщо влада в Україні стає владою, яка виявляє українофобію.

Насправді тут є взагалі проблема. Це стосується не тільки влади.

Ми вивчали, як українці ставляться до людей інших національностей, то виявилося, що останніми роками трохи гірше. Тут є свої чинники соціальні. Але і до українців українці стали ставитися гірше, ніж це було. Самі до себе!

Був такий сплеск у часи Помаранчевої революції, що покращилася ситуація. Але от останніми роками, впродовж двох років, знов погіршилася. Взагалі, я думаю, що тут є серйозна проблема.

Кирило Булкін: Шановні гості, чи існують рецепти оптимального збалансування між збереженням власної ідентичності, що багатьох українців хвилює, і це зрозуміло, в теперішній ситуації, тобто прагнення не розчинитися серед націй інших, які мають потужніший демографічний поступ, можливо, і, з іншого боку, недопущенням ксенофобії?

Євген Головаха: Це проблема не тільки українців.

Я ще раз підкреслюю, що це загальносвітова проблема. В багатьох країнах ця проблема дуже гостро стоїть.

Деякі наші західні колеги вже виробили певні заходи для того. Це і специфічна пропаганда, це і уникання будь-яких проявів ксенофобії у ЗМІ, це і державні заходи, які пов’язані з законодавством. У сукупності оцих заходів... Це і розвиток національних громад, і пропаганда того, що вони зробили за цей час, і їх внесок у загальну культуру країни.

Тетяна Хорунжа: Я вважаю, що тут в основі має лежати виховання. Виховання дитини від початку. Виховання гідності, по-перше. Людина гідна не буде принижувати іншої людини. Людина, яка розуміє, що він українець, єврей, грек, ще хтось – він розуміє, хто він. Він знає іншого, він ставиться до нього з повагою.

Якщо ми почнемо виховувати толерантність не у 15 років, а почнемо це робити вдома, в сім’ї, з трьох років, то все буде в порядку.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG