Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 12:21

“Країна Інкогніта”: чотири роки по тому.


Сергій Грабовський

Слухати:

Сергій Грабовський: Чотири роки тому наш радіожурнал з‘явився в ефірі.

Максим Стріха: Але ми не будемо тішитися цим, а краще скористаємося нагодою, щоб обговорити наші спільні з вами проблеми.

Сергій Грабовський: Проблеми з історичною самосвідомістю українців, яких, себто проблем, не стало набагато менше за ці роки.

“Украдене сонце зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарами хмари, за димом пожарищ — високо зоріє на пустку давно збайдужіле божа. Стенаються в герці скажені сини України, той з ордами бродить, а той накликає Москву. Заллялися кров''ю всі очі пророчі. З руїни підводиться мати — в годину свою грозову”.

Сергій Грабовський: Всеукраїнське соціологічне опитування, проведене на замовлення Інституту політики Українським демократичним колом та фірмою Ukrainian sociology service (на чолі цих структур стоять знані у вченій спільноті доктори соціології Сергій Макєєв та Олександр Вишняк), засвідчило: станом на кінець 2006 року пишаються тим, що вони є громадянами України, 65% опитаних, тоді як 2002 року таких було тільки 49%.

У всіх регіонах, навіть на сході, південному сході і півдні України цей показник перевищує половину респондентів - відповідно 60%, 66%, 58%.

Одночасно помітно скоротилася за чотири роки кількість тих, хто ідентифікує себе радше з СРСР, ніж з Україною - з 39% до 34%.

Максим Стріха: Отже, маємо позитивну тенденцію, хоч і, звичайно ж, не можемо претендувати на те, що зумовлена вона лишень нашою радіопередачею.

Але, подивімося, з якою Україною ідентифікують себе українські громадяни? Погляньмо на панораму історичних діячів, котрим симпатизують (чи, навпаки, яких негативно оцінюють) респонденти, названих вже вище соціологічних опитувань.

Сергій Грабовський: Отже, до Петра І позитивно ставиться 60% опитаних, негативно 17%. Ще більш прихильне ставлення до Богдана Хмельницького: позитивне у 70% респондентів, негативне у 9%. Петрового опонента Івана Мазепу поціновують невисоко: позитивно 36%, негативно 26% (не знає 9%, не може сказати нічого певного аж 29%).

До Леоніда Брежнєва позитивно ставиться 52% опитаних, негативно 27%. Микиту Хрущова позитивно оцінює 44% анкетованих, негативно 29%. Отже, загалом „плюс”.

Володимира Леніна позитивно - 38%, негативно - 40%. Загалом практично „нуль”. А от Сталін і Горбачов – це одні із рекордсменів негації: „за” Сталіна 23%, „проти” 59%, „за” Горбачова 29%, „проти” 53%.

Максим Стріха: Спиняємося так докладно на цих цифрах тому, що для кожної нації її ідентичність спирається, зокрема, і на витворену впродовж десятиліть, а інколи і віків національну міфологію, сказати б. Уживаємо це слово у науковому, в жодному разі не в публіцистичному чи, тим більше, не в образливому значенні цього слова.

В основі системи національної ідентичності стоять, зокрема, й історичні герої, символи, історичні міфи, тобто певні способи оцінювання певних історичних подій.

Історична міфологія розвинених націй з давньою демократичною традицією є, принаймні, несуперечливою. Скажімо, і поляки, і англійці, і французи, і німці загалом сприймають позитивно те, що сприяло демократії, добробуту, розвитку їхніх країн, і, навпаки, негативно сприймають все те, що цьому перешкоджало.

Україна тут є винятком, бо ж вона позитивно сприймає Леніна, котрий ні дня не був на історичній землі, і сприймає його як діяча української історії. Вона позитивно сприймає Петра І, з яким пов’язано одну з найбільших національних катастроф. Тарас Шевченко не дарма писав про кобзарів, що вони про все співали б, а про те, “що діялося по Шведчині, то й вони злякались” говорити відверто про ті криваві лиха.

Та й загалом оцінка українців, на диво, кореспондується багато в чому з уявленнями, які, скажімо, існують з сьогоднішньої Росії. Можемо тішитися хіба що тим, що росіяни й Сталіна оцінюють дуже позитивно, а ми, на щастя, ні.

”Найшли, налетіли, зом''яли, спалили, побрали з собою в чужину весь тонкоголосий ясир. Бодай ви пропали, синочки, бодай ви пропали, бо так не карав нас і лях-бусурмен-бузувір. І Тясмину тісно од трупу козацького й крові, і Буг почорнілий загачено трупом людським, бодай ви пропали, синочки, були б ви здорові, у пеклі запеклім, у райському раї страшнім.”

Сергій Грабовський: Тепер про оцінку, власне, українських діячів ХХ століття.

Михайло Грушевський. Позитивно його оцінило 49%, негативно 11% (при тому, що не знає такого взагалі 15% опитаних, що навряд чи є нормальним, адже це перший глава модерної незалежної Української держави!).

В‘ячеслав Чорновіл. Позитивно оцінили 47%, негативно 17%. Але от цікаво, скільки у Донбасі відсотків дали Чорноволу Тарасу В‘ячеславовичу, сплутавши великого батька з “регіональним” сином?

Степан Бандера далі. Позитивно висловилися 24%, негативно 44% (не знає його 8%, не може визначитися аж 24%).

І, нарешті, двоє опонентів у боротьбі за владу у 1918 році, двоє опонентів, котрі вщент розхитали недобудовану українську державність із добре відомим наслідком, але, поза тим, двоє визначних політиків: Павло Скоропадський (позитивно до нього ставиться 29% опитаних, негативно 15%, не знає 25%, а не може визначитися аж 31% опитаних - це рекордний показник) та Симон Петлюра (позитивно оцінили 16%, негативно 42%, не знає 10%, не визначилися 27%).

Максим Стріха: Отже, виникає логічне питання, а якою є країна, де більшість громадян позитивно ставиться водночас і до творця Козацької держави Богдана Хмельницького і до її кривавого душителя Петра І, і до першого лідера модерної України, визначного українського історика Грушевського, і до Брежнєва, який придушив навіть автономістські, уособлюванні Петром Шелестом тоді, а не те, що незалежницькі ідей?

Сергій Грабовський: І ще кілька промовистих цифр. Жовтневу революцію 1917 року позитивно оцінює 42%, негативно 33% опитаних. 63% позитивно оцінює перебування України у складі Радянського Союзу (це, очевидно, разом із розкуркулюванням, Голодомором, 1937 роком і т.д.?) і тільки 20% негативно. Нарешті, 28% позитивно оцінили розпад Радянського Союзу, а от 54% негативно. І нагадаю, що 65% опитаних пишається тим, що вони громадяни України.

Отже, чимала кількість опитаних одночасно вважає, що бути українськими громадянами – це добре, а от втрата радянського громадянства – це погано.

Максим Стріха: Ці цифри в сукупності є, сказати б, свідченням шизофренічної свідомості сьогоднішньої України, яка виявляється скрізь: і в політиці, бо 60% українців прихильно ставляться до ідеї інтеграції в ЄС, і водночас 60% таки прихильно ставляться до ідеї інтеграції в ЄЕП; 60% українців більше довіряють Європарламенту, ніж власній ВР, і 60% таки більше довіряють Володимиру Путіну, аніж власному Президентові.

Зафіксовано цю роздвоєність, власне, на рівні топоніміки. Щодня от в Києві людина, переїздячи з вулиці Грушевського на вулицю Січневого повстання, навіть вже не замислюється над тим, що жодним абсурдистам: Бекетові чи Йонеску може й не спала б на думку така от ідея поєднання цих двох абсолютно взаємо суперечливих понять на карті столиці ось тут поруч.

Сергій Грабовський: Ось що думають про таку своєрідну історичну самосвідомість українських громадян знані інтелектуали.

Микола Рябчук, Київ: Результати чергового опитування мене не надто дивують самі по собі.

Мене більше дивують висновки, які роблять з цих результатів начебто фахові дослідники. Зокрема, вони стверджують, що з цих результатів нібито випливає доконаний факт сформованості української нації.

Якщо це справді так, то мені, щиро кажучи, хотілося б виписатися із такої нації, тому що це за всіма параметрами нація совків, при чому таких совків досить твердолобих. Тобто, це скоріше сумний факт. Це формування совєцької чи постсовєцької української нації, приблизно такої ж самої, як формується в Білорусі, теж не так білоруська, як, радше, совєцька.

Результати показують те саме, що ми бачили і на початку 1990-их років, тобто те, що дуже ввічливо і фахово соціологи називали тоді суспільною амбівалентністю, а публіцисти різкіше окреслювали це як постсовєцьку шизофренію. Тобто, роздвоєність постсовєцького громадянина чи, радше, обивателя між суперечливими, несумісними цінностями: хочеться трошки капіталізму, трошки соціалізму; хочеться української історії і одночасно совєцької, яка ту українську історію всіляко заперечувала і нищила.

Це шизофренія, на превеликий жаль, збереглася. Це, власне, видно із тих результатів.

Чому вона збереглася? Це, власне, питання, над яким мусили б поміркувати організатори, замовники дослідження, ну і його коментатори, а не тішитися з начебто сформованості української нації.

Так от, збереження цієї шизофренії, на мій погляд, великою мірою спричинене тривкістю совєцьких стереотипів, зокрема, на превеликий жаль, незначними, недостатніми змінами у шкільних програмах, в шкільних підручниках, де й далі дітям ”вбивають” в голови ці всі нісенітниці, ці сталінські формули про Велику Вітчизняну війну, яка насправді не була для українців ніякою вітчизняною, вона була совєцькою, вона була загарбницькою з обох боків.

Зрештою, мас-медіа підтримують всі ці стереотипи, навіть в таких безневинних формулах, на які ми навіть вже перестали звертати увагу, хоча б мусили криком кричати, що роблять наші журналісти. Вони постійно вживають, скажімо, без жодних лапок брежнєвські формули, на зразок, “воїни-інтернаціоналісти” щодо, скажімо, совєцьких солдатів, які воювали в Афганістані. Хоча який це інтернаціоналізм? Я думаю, не треба коментувати.

Вони й досі вживають, власне, вже згадану формулу “Вітчизняна війна”. При чому застосовують її навіть іноді до поляків, до французів і так далі.

Ну от недавно питала одна журналістка Анджея Вайду, чому він “вирішив взятися за тему Великої Вітчизняної війни”, вона мала на увазі його фільм “Канал”. Перепрошую, це вже якийсь круглий ідіотизм. Але, на жаль, цей ідіотизм домінує в українській совєцькій чи постсовєцькій журналістиці.

Тобто, ми, я маю на увазі в широкому значенні цього слова: журналісти, інтелектуали, інтелігенція несемо відповідальність за те, що наше суспільство, на превеликий жаль, і далі хворе, воно і далі перебуває в стані цієї шизофренії, коли їм хочеться любити і Петра І, який розпинав Україну, і Шевченка, який, власне, ненавидів цього Петра І; хочеться любити Сталіна, який будував імперію, і Горбачова, який розвалив цю імперію, чи, навпаки, не любити і Сталіна, і Горбачова і так далі.

Тобто, суспільство хворе, і ми нічого не робимо або робимо занадто мало, щоб його лікувати.

Тарас Возняк, Львів: Якщо говорити про ту різницю в преференціях, яку демонструють наші громадяни по всій території України, то мені здається, що ми трішечки помиляємося. Треба подивитися, як люди реагують за регіонами. В цьому контексті ситуація виглядатиме трішечки все-таки інакше. А то ми всіх скидаємо в одну посудину, а після того кажемо, що от у нас є роздвоєння. Ні, у нас є просто, мені здається, все ж таки різниця в поглядах. Воно значною мірою корелює і різницю у виборчих преференціях.

Я боюся, щоб ми з часом не розбудували б два суспільства чи дві політичні нації, котрі будуть будувати... Одні будуть будувати державу Україна, другі будуть будувати “гасударство Україна”.

“Паси з вас наріжуть, натешуть на гузна вам палі і крові наточать — упийтесь пекельним вином. А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі. Шляхи проростають дрімучим терпким полином. Украдене сонце зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений, що чує під серцем метал. Куріє руїна, кривавим збігає потоком, і сонце татарське стожальне разить наповал”.

Максим Стріха: Там, де відбувалося впродовж минулих років хоч якесь просвітництво, старі стереотипи змінилися. Можна змінювати схеми, накинуті радянською пропагандою, але заради цього треба працювати. Працювати на державному рівні, бо не перебільшуймо все ж таки значення таких от культурологічних передач на радіо чи телебачення. Але врешті і ці цифри показують, що, очевидно, те, що робимо ми в нашій передачі, намагаючись поглянути по-новому на знайомі імена і події української історії або ж розповісти про імена незнайомі і події незнані, теж має своє і, очевидно, не мале значення.

Сергій Грабовський: Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Сергій Грабовський і Максим Стріха. Свою пісню на слова Василя Стуса співав Кирило Булкін.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG