Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 13:07

Промивка мізків чи добровільний вибір. Як приєднуються до новітніх релігій.


Віктор Єленський

Слухати:

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

Сьогодні ми говоритимемо про дражливу і дуже контроверсійну тему. Йтиметься про техніки, спеціальні психологічні прийоми, за допомогою яких людей примушують приєднатися до тієї чи іншої релігійної спільноти.

Це далеко не академічна тема. Десятки, якщо не сотні батьків стукають у двері різних установ і благають: поверніть мою дитину, яка стала членом якоїсь незвичайної релігійної групи або пішла в монастир. Батьки впевнені: їхніх дітей зомбували, їм змінили свідомість, промили мізки.

Поведінка особи, яка приєднується до релігійних груп, що їх зазвичай звуть сектами, або в разі її рішення полишити світ і спасати свою душу в монастирі, змінюється радикально.

Настільки радикально, що близьким і рідним важко уявити, що це могло статися без якогось дуже потужного стороннього впливу на психіку людини. Причому впливу, який зробив новонаверненого цілковито безпорадним перед прищеплюваними йому ідеями й цінностями.

За цих умов теорії “промивання мізків”, маніпулювання свідомістю пропонують струнку схему пояснення направду складного соціально-психологічного процесу і стають своєрідним „подарунком” і для батьків, які нездатні пояснити зміни в поведінці своїх дітей, і часом навіть для правоохоронних органів.

Володимир Хміль — голова громадського Інституту досліджень тоталітарних релігій у Львові. У бесіді з журналістом Радіо Свобода Богданою Костюк він говорить про своє ставлення до самого терміну “промивка мізків”.

Володимир Хміль: Якщо брати в ракурсі деструктивності, то такий термін підходить.

Богдана Костюк: Чим є, на Вашу думку, маніпуляція свідомістю у релігійних практиках? Чи різниться вплив на свідомість у так званих історичних церквах і в церквах новітніх?

Володимир Хміль: Сама маніпуляція “промивки мізків” може бути в монастирях, у новітніх релігіях також можуть бути такі моменти.

Богдана Костюк: Чи відомі Вам приклади, хто використовує цю практику, виходячи з українського досвіду?

Володимир Хміль: Таку практику використовувало Біле братство. З сучасних релігійних організацій теж є такі впливи. Це можна побачити в багатьох речах. Наприклад, перше – це контроль поведінки, контроль інформації, контроль мислення і контроль емоцій.

Такі речі практично проходять у новітніх релігійних рухах. Не всіх. Деякі моменти цієї поведінки ми можемо побачити в організаціях, наприклад, Свідки Ієгови і в деяких харизматичних церквах.

Віктор Єленський: Пан Хміль представляє досить поширений підхід, який багато академічних науковців критикують як такий, що не має достатнього обґрунтування.

Цікаво, що навіть у випадку зі згаданим Білим братством, яке згадують не інакше, як із визначенням “сумнозвісне” , все було не так уже й однозначно.

У розпалі істерії з приводу “зомбованих” братчиків головний психіатр Києва Олег Насінник неодноразово змушений був заявляти, що сучасна психіатрія такими категоріями як “зомбування”, “промивання мізків” тощо не оперує.

Через 13,5 років після своєї зустрічі з членами Великого Білого Братства психіатр Олег Насінник застерігає проти спрощеного ставлення до виявів релігійної свідомості.

Олег Насінник: Чи там була “промивка мізків”, чи примус, то важко сказати. Членами Братства люди ставали добровільно, але, можливо, їх втягнули туди без їхнього відома і розуміння. Власне, так працюють і подібні до Братства організації.

Важких психічним розладів, які вимагали б від нас, лікарів, надання кваліфікованої допомоги без їхньої згоди, у цих людей не було. Були психічні розлади, притаманні для таких ситуацій: астенізація, фанатизм тощо. Але наголошую: таких розладів, які вимагали б від лікарів ізоляції цих людей без їхньої згоди, то такого не було.

Взагалі, історія з Білим Братством показала, що суспільство повинно вміти захищати своїх членів від впливу подібних організацій. Справа ж лідерів цих організацій – це втягати у них якнайбільше людей. Врешті-решт, Братство було офіційно зареєстроване.

Та і зараз, мабуть, подібних сект вистачає, і ми потім за голову хапаємось. Взагалі, до релігії має бути більш серйозне ставлення.

Віктор Єленський: Професорка Лондонської школи економіки Айлін Баркер — одна з найвідоміших дослідниць новітніх релігійних рухів. Свого часу вона отримала наукову премію за дослідження Церкви Уніфікації Муна. Вона збирає і систематизує інформацію про механізми приєднання людей до релігійних спільнот взагалі і до так званих непопулярних релігійних громад зокрема.

От що вона говорить про теорію “промивання мізків”:

Айлін Баркер: “Промивання мізків” – це метафора. Адже насправді ніхто ніколи не здійснює трепанацію чийогось черепа, не дістає звідти мозок, не миє його милом і потім не закриває.

Кажуть, що це науковий концепт. Але насправді це не так. Мається на увазі, що існує якийсь невідворотній процес, з яким людина нічого не може вдіяти, вона повністю підконтрольна суспільному довкіллю чи культу.

У 1970-ті роки, коли цей концепт використовували для опису діяльності релігійних культів на Заході, тих методів, якими вони рекрутували нових членів, то це було чи не єдине пояснення того, як вони залучали індивідів у свої громади.

Тоді і засоби масової інформації, і батьки, чиї діти кинули звичне життя і пішли у ці культи чи то секти, і критики діяльності цих культів – усі казали, що своїм членам лідери сект “промивають мізки”. Іншим чином важко було пояснити залежність прихильників культу чи секти до своєї нової віри і своїх лідерів.

Але от я досліджувала членів Церкви Уніфікації Муна, так званих мунітів. Вони є і в Україні, їх теж називають жертвами “промивки мізків”.

І от що з’ясувалося: з тисячі осіб, які вступають до якихось сект, чи сповідують якісь культи, більшість (до 90%) вже за пару років повертається до звичного життя, до традиційної у тій країні чи регіоні релігійної конфесії. Близько 1% “новонавернених” залишають групу одразу ж, і зовсім мало з них залишаються у секті назавжди.

І от що ще я віднайшла: переважна більшість другого покоління членів сект і культів полишає їх за своєю волею. І я б була дуже і дуже здивована, якби дізналася, що Біле братство має якісь невідпірні техніки.

Не хочу сказати, що вони не здійснювали тиск на людей, щоб ті приєдналися до Братства, але вони також апелювали до персональних потреб людини. Тобто, йдеться не про промивку мізків, а про пропозицію. Інша справа, чи чесну, чи нечесну, правдиву чи фальшиву людині, яка перебуває у стані пошуку. І група пропонує те, чого не пропонує суспільство і що молода людина у цьому випадку шукає.

Віктор Єленський: Сама ідея, що особа кардинально змінюється внаслідок маніпуляції її свідомістю, і застосування до неї якихось спеціальних заходів, з’явилася після Корейської війни, коли стало відомо про антиамериканські заяви, зроблені деякими американськими військовополоненими.

Дехто з них навіть відмовився повернутися додому в США після укладення перемир’я. Тоді американський журналіст Едвард Хантер заявив, що військовополонених піддавали особливому різновиду індоктринації.

Однак дослідження психіатрів і психологів, які вирушили в Корею відразу по припиненні вогню, не підтвердили це припущення. Виявилося, що особа здатна пристосувати свою поведінку для отримання певних вигод: теплого одягу чи додаткового харчування, сигарети, але не прийняти проти своєї волі якісь ідеї.

Та припущення Хантера було все- таки сприйняте громадською думкою і набуло популярності.

Наступним випадком, який набув широкої відомості, стала справа Петті Херст, нащадка знаменитого медіа магната. 1975 року її було викрадено з помешкання в Каліфорнії, а через деякий час в газетах з’явилося фото: Петті з гвинтівкою бере участь у пограбуванні банку.

Херст, яка приєдналася до лівацького парамілітарного угруповання, зрештою заарештували. Її адвокати побудували захист на тому, що їхню клієнтку було піддано процедурі промивання мізків, вона втратила волю і не може відповідати за власні вчинки.

Після цього з проблеми було видруковано величезну кількість літератури, з’явилася ціла низка судових прецедентів, але міфи, визнані “псевдонауковими”, досі не вийшли з обігу остаточно.

Стисло аргументи проти “промивання мізків” або “розумової дестабілізації” виглядають таким чином. По-перше, спроби “перетворення мислення”, які здійснювалися в “ таборах перевиховання” Китаю та Північної Кореї, а також за деякими відомостями, спецслужбами на Заході і на Сході, в більшості своїй все-таки зазнали цілковитої невдачі.

Важко припустити, що фахівцям, які діяли в сприятливих для своїх експериментів умовах, не вдалося досягти результатів, котрі нібито легко досягають релігійні лідери – непрофесіонали.

По-друге, питома вага тих, хто приєднався до новітніх рухів і полишив їх впродовж перших же років, дуже велика. Це не могло б статися в разі встановлення надійної залежності неофітів від лідерів.

Далі. Соціологи, які вивчали контроверсійні релігійні групи, не знайшли там якихось особливих механізмів переконання, котрі відрізняли б їх від багатьох інших груп, скажімо, від добре відомих українцям представників начебто канадських торгових фірм, які, тобто представники, намагаються в будь-який спосіб нав’язати вам на вулиці свій нехитрий і не завжди добрий крам.

Хоча, як стверджував колишній президент Американської психологічної асоціації Ф.Зимбардо, впливи багатьох новітніх релігійних рухів, не відрізняючись за змістом, є більш інтенсивними, глибокими і масштабними.

Зрештою (і це слід визнати головним) соціологи і психологи пропонують насправді обґрунтовані моделі навернення і приєднання до релігійних спільнот.

Теорії "промивання мізків" зміни свідомості тощо виходять також з відмови людині у відповідальному виборі і свободі. Тому багато хто з релігійних лідерів вважають їх не лише антинауковими, але й антихристиянським.

Теорія промивання мізків стала ґрунтом для зворотної процедури, так званого “депрограмування”. Тобто, членів сект їхні близькі намагалися ізолювати від одновірців і вселити в них відразу до релігійної групи. Часом це призводило до дуже травматичних наслідків.

Однак, як справедливо відзначають фахівці з проблеми, руйнування таких міфів не повинно супроводжуватися конструюванням міфів навиворіт. Адже, як пише відомий італійський дослідник, директор Центру з вивчення новітніх релігій (Cesnur) Массімо Інтровіньє, хоча розумової дестабілізації не існує, нечесні засоби, введення в оману, психологічний тиск таки мають місце.

Теорії, за якими людина приєднується до релігійної спільноти внаслідок маніпулювання свідомістю, мали і мають своє правозастосування.

За випадковим, найімовірніше, збігом обставин, восени 2005 року італійський Сенат виключив з порядку денного законопроект про маніпулювання свідомістю, а через два тижні у Верховній Раді України був зареєстрований проект закону „Про внесення змін та доповнень до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, підготовлений народним депутатом Володимиром Співачуком (Соціалістична партія України).

Відкладення італійського законопроекту пояснювалося сильною критикою з боку наукового співтовариства. Внесення закону до українського парламенту “окремими маніпуляціями з емоційно-вольовою сферою людини та схильністю багатьох людей до навіювання, тобто схильності підпадати під психологічний вплив іншої людини”.

Важко сперечатися — одні люди дійсно більш навіювані, ніж інші. Неможливо заперечити й те, скажімо, що на навіюваність особи може впливати емоційне та психологічне перенавантаження, тривалість стресів, втрата соціальних орієнтирів або цінностей, зниження власної самооцінки, тимчасові розлади психічної діяльності.

Розробники законопроекту виокремлюють у загальній масі релігійних організацій України ті з них, які використовують у своїх цілях навіюваність, називають такі організації тоталітарними і вимагають їх законодавчо заборонити.

Тоталітарну релігійну секту законотворці визначають як “релігійну організацію, діяльність якої спрямована на порушення прав і свобод громадян шляхом використання заходів небезпечного психологічного впливу”.

У свою чергу під „небезпечним психологічним впливом” у законопроекті пропонують розуміти “психологічний вплив та інші маніпуляції з емоційно-вольовою сферою людини, з використанням емоційних та психологічних перенавантажень, стресів, індивідуальної схильності до навіюваності, безвілля, недостатнього розумового розвитку і незрілості емоційно-вольової сфери особи”.

Нащо, спитаєте, така розлога цитата? Для того, щоб усвідомити: відтак, будь-яку, причому дуже респектабельну Церкву, можна затаврувати як “тоталітарну”. Нічні чування, екзорцизм, які практикуються і в Православній, і Католицькій церквах, — це психологічний вплив, який веде до психологічного перевантаження.

Або, якщо священики повторюють вірним упродовж ось уже вісімдесяти поколінь, що „Христос при дверях”, то чи не звинуватять когось із них у маніпуляціях і використанні легковірності недостатньо зрілих осіб на тій підставі, що Ісус досі ще не прийшов?

Насправді такий законопроект не дає жодних об’єктивних критеріїв для визначення шкідливості чи нешкідливості психологічного впливу і може легко стати джерелом зловживань.

Зрештою, проблема неорелігій – це перш за все серйозна суспільна і психологічна проблема. Тому ставлення до неї як до продукту діяльності спецслужб, якихось психотехнічних операцій чи кримінальних елементів, сексуальних маніяків, шахраїв тощо суттєво дезорієнтує громадські прагнення в цій царині.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG