Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 00:09

Дещо про Балто-Чорноморський нафтогазовий колектор.


Віталій Пономарьов Брюссель, 7 березня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – У другій половині лютого політики країн між Балтійським і Чорним морями знову заговорили про «Велике князівство Литовське». Таку назву отримав проект «перпендикулярного», тобто незалежного від Росії, постачання нафти та газу до України і Білорусі з Норвегії, Латвії та Литви. Про перспективи цього нафтогазового колектора – в інтерв’ю з шеф-редактором білоруського незалежного тижневика «Наша Ніва» Андрієм Диньком.

Андрій Динько
Р.С.: Пане Андрію, якої Ви думки про ідею незалежного постачання енерґоресурсів, яку вже встигли назвати «Велике князівство Литовське», тобто спільне постачання Білорусі, Литви та України?

А.Д.: У Білорусі ця ідея викликає велику зацікавленість, причому, може, вперше за довгий час до неї приглядаються як у незалежному суспільстві, в опозиції, так і в ланках влади. У Білорусі зараз очікують на візит Лукашенка до Києва, на його зустріч з Ющенком, і багато хто в Мінську очікує від цієї зустрічі проривних ідей у білорусько-українській співпраці. Також багато білоруська преса писала про останні заяви президента Литви Валдаса Адамкуса, що він їх зробив після свого візиту до США. Бо Білорусь на початку цього року виявилася дуже вразливою до російського енерґетичного шантажу – набагато вразливішою, ніж Україна рік тому, бо залежність Білорусі від російських енерґоносіїв вища, ніж залежність України. Тож Білорусь зацікавлена в розвитку спільних проектів у галузі електроенерґетики як з Литвою, так і з Україною, а також і в побудові того, що в Білорусі звикли називати «нафтовим колектором» та «газовим колектором». Це означає – у сполученні нафтопроводу українського, який іде з Одеси на Броди, з білоруським нафтопроводом, в додаткових сполученнях, які б давали можливість помпувати нафту в різних напрямках, а також у побудові нових сполучень на півночі Білорусі між Білоруссю та Литвою і Латвією. Зокрема, вже на урядовому рівні в Білорусі обговорювалося питання транспортування нафти з портів Вентспілс та Клайпеда до білоруських нафтоперегонних заводів.

Р.С.: Цей проект будується тільки на енерґетичних зацікавленостях чи фундаментом цього є якась спільність геополітичних інтересів?

А.Д.: У цьому проекті, який може з’єднати Білорусь, Україну, Литву, Латвію, а також, мабуть, Польщу, яка натурально долучається до цього проекту, ми можемо бачити відновлення простору, який колись на століття був злучений у складі Великого князівства і Речі Посполитої. Як і тоді, ці країни єднає не суто культурний інтерес, скажімо так, чи якийсь там ідеологічний інтерес, як це бувало в нашій історії, але єднають також якісь спільні політично-економічні інтереси. Я думаю, що це важлива база, яка буде визначати розвиток цього проекту.

Р.С.: Чи може цей проект відбутися, якщо одна з країн-учасниць відмовиться від нього?

А.Д.: Ви маєте на увазі Білорусь? Ну так, Білорусь – це така слабка ланка в цьому проекті, бо в середині 90-х вже було так, що Білорусь фактично випала з балто-чорноморського ланцюга. Я думаю, що цей проект не приречений у разі випадання Білорусі, бо ніщо не заважало б реалізувати його в якихось інших формах у складі України, Польщі, Литви, Латвії. З іншого боку, ніколи Білорусь не була так зацікавлена в реалізації такого проекту. Попросту вичерпався ресурс розвитку Білорусі з опорою виключно на російські дотації. І тепер не тільки вже опозиційні еліти, не тільки те підпільне, підземне суспільство, яке є в Білорусі, це розуміє, але після шоку, якого Білорусь зазнала на початку цього року, це, здається, зрозуміли також лукашенківські еліти.
XS
SM
MD
LG