Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 01:03

Хто і як захистить жінку від насильства у сім’ї?


           Слухати:Щоб зберегти аудіо-файл на Ваш комп''ютер для подальшого прослуховування, слід натиснути правою кнопкою мишки на лінку "завантажити" та вибрати "Save Target As..." або "Зберегти Об''єкт Як..." та вказати місце для збереження файлу. Після завантаження відкрийте його, двічі клацнувши на ньому мишкою.

Ведучі: Галина Трохова, Юлія Жмакіна
Гості Свободи: Юрій Онишко - психолог-психіатр, завідувач центрального науково-методичного відділу МОЗ України з питань медико-соціальної допомоги жертвам насильства у сім’ї; Катерина Левченко - народний депутат, Президент міжнародного жіночого правозахисного Центру "Ла Страда Україна".

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

Юлія Жмакіна: “Б’є – значить любить”. Відповідно до цієї народної мудрості від 50% до 70% українських жінок стають жертвами насильства у родинах. За цими цифрами - життя, долі, біль і трагедії.

Що таке насильство у родині? Який вихід з безвиході? Хто допоможе жінці?

Чи унікальна Україна, якщо можна так сказати, у сенсі насильства над жінками у родині? Катерина Левченко: Україна неоригінальна в цьому. І проблема насильства у сім’ї є на сьогоднішній день світовою проблемою.

Ця ситуація визнана на рівні світових організацій, таких як ООН, яка ввела спеціального доповідача з питань насильства щодо жінок для того, щоб висвітлювати ситуацію в різних країнах, для того, щоб змінювати законодавство національне, для того, щоб впливати на уряди держав, щоб вони могли працювати.

Юлія Жмакіна: А яка наша позиція? Яка позиція України от в цій палітрі країн з цього питання?

Катерина Левченко: Немає таких всесвітніх досліджень, за якими можна було б аранжувати країни. Але можна сказати, що проблема насильства є дуже серйозною проблемою в Україні.

Галина Трохова: Пане Юрію, а які причини цього? Ви можете як психіатр назвати, чому? Це держава не захищає? Люди самі дозволяють насильство в родині? Чому ми взагалі говоримо у 21 столітті про цю проблему?

Юрій Онишко: Я, мабуть, скажу правду, що не буде часу нам навіть відповісти на одне це запитання. Якщо я зараз почну перераховувати всі чинники насильства, всі причини того, звідки воно... Це, дійсно, дуже велика, серйозна проблема.

Це традиції, це, будемо так казати, наслідки нашого минулого, це наше таке стале уявлення про сім’ю як патріархальну сім’ю, також, будемо казати, і 70 років радянської влади внесли сюди...

Юлія Жмакіна: А 21 століття і сучасні погляди на сім’ю, на жінку теж вже могли б якось внести свої корекції. Не вносять?

Юрій Онишко: Вносять. І ми маємо зараз таку ситуацію в Україні, що якраз нова хвиля підняла до вершин жінок, які в бізнесі вже досить чіпко укорінилися і в політиці також...

Юлія Жмакіна: Тобто, Ви свідчите про позитивну тенденцію?

Юрій Онишко: Так. Але вони ніби як увійшли в чоловічий круг, тому дуже багато жінок перейняли традиції правил боротьби чоловічих і набули саме цих рис. Вони не внесли жіночого якраз в бізнес або в політику.

Галина Трохова: Пане Юрію, стереотип “одружена – рабиня” в Україні є?

Юрій Онишко: Не можна сказати так, що це в кожній сім’ї. Але такі випадки можуть бути.

Будемо так говорити. Якщо людина має якісь певні свої стереотипи, які вона надбала у батьківській сім’ї, якщо там ставилися до жінки, до дітей, як до власності, то, звісно, є якби естафета насильства, яка переходить з покоління в покоління. Мовляв, нічого страшного, дід трохи бабусю городом ганяв, і батько так робив, і я так буду робити – в цьому нічого страшного немає.

Для того, щоб ці стереотипи дійсно зменшилися, то інформаційна кампанія щодо недопустимості насильницьких форм поведінки повинна бути безперервна, вона не може закінчитися, початися чи так, як от кожен рік 16 днів проти гендерного насильства в кінці року (є така акція). Крім цього, про це не говорять.

Я вам скажу, що якщо деякі насильники чоловічої статі, коли дізнавалися, що є закон, то вони відмовлялися від таких стереотипів поведінки.

Видатні агресологи Річардсон і Берон говорили, що агресія може бути двох типів: агресія, як засіб здійснення якоїсь мети і агресія, як мета завдання шкоди іншій людині.

Якщо це засіб здійснення досягнення своєї мети, то, звісно, можна тоді змінити настанови людини, дати йому інші, досить ефективні шляхи для досягнення своєї мети, але якщо це мета заподіяння шкоди іншій людині....

Юлія Жмакіна: А що найчастіше зустрічається в Україні?

Юрій Онишко: На наших прикладах... Люди не вміють спілкуватися. Якраз така агресивна поведінка – це є один з моментів спілкування. Якщо б їх навчити саме безконфліктного спілкування, обговоренню якихось важких моментів...

Галина Трохова: Це робота має бути психологів?

Юрій Онишко: Так.

Галина Трохова: З дитинства, зі школи...?

Юрій Онишко: Я думаю, що, мабуть, із дитячого садка.

Юлія Жмакіна: А до Вас часто жінки з такими випадками звертаються?

Юрій Онишко: Я якраз займаюся допомогою саме таким жінкам і чоловікам.

На жаль, чоловіків набагато менше. Бо, уявіть собі: як це чоловіку зізнатися, що він є жертвою насилля!

Або, навпаки, дуже часто буває така ситуація, що хотілося б і попрацювати з сім’єю в цілому: і з жінкою, і з чоловіком, але чоловік, який є агресором, відмовляється.

Галина Трохова: У нас є слухачка.

Добрий вечір!


Слухачка: Добрий вечір!

В мене два запитання.

Перше. Які служби допомагають жінкам? Тобто, ви зараз можете назвати телефон, куди можна подзвонити і де зможуть надати певну допомогу?

І друге запитання. Сьогодні все ж таки 8 Березня. Якщо повернутися до жіночого руху, до фемінізму, можливо, жінка в політиці, в громадському житті... Якщо з історії я пам’ятаю Клару Цеткін, Валентину Колонтай, Зою Космодем’янську, які віддали життя за справу... Сьогодні в Україні є такі жінки?

Катерина Левченко: Я хочу дати телефон безкоштовної гарячої лінії: 8-800-500-33-50. Вона працює з 9.00. до 8.00. Ви можете отримати консультації, в тому числі з питань попередження насильства в сім’ї.

Галина Трохова: Пане Юрію, Ви бачити приклади жінок, які зараз реально відстоюють свої права в Україні?

Юрій Онишко: Так. Мені відомо дуже багато таких жінок. У нас є дуже багато жіночих організацій. І якраз більшість з них з фемінізмом нічого не має спільного, тому що вже давно весь світ перейшов до позиції гендерної рівності.

Ми різні, але немає кращих: чоловіки краще чи жінки краще, а просто різні. Це треба розуміти.

Я таких жінок знаю і дуже поважаю.

Сьогодні, користуючись нагодою, хочу привітати всіх зі святом, яке не тільки видумали якісь там прокомуністичні пані. Між іншим цей день в ООН зареєстровано як День захисту жінок.

Галина Трохова: А які шляхи виходу з цієї ситуації?

Юрій Онишко: Треба повірити в те, що я можу. Коли ти віриш в те, що я можу, то ти робиш перший крок. А будь-яка, навіть дуже далека дорога починається з нього, з самого першого кроку.

Катерина Левченко: Хотіла сказати теж саме: повірите в себе – це головне. В себе, в свої сили, в те, що я зможу це зробити.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG