Традиція відзначати Шевченківські дні бере початок від урочистого поховання поета на Смоленському цвинтарі у Петербурзі і наступного перепоховання його праху на Чернечій горі біля Канева 22 травня 1861 року.
Письменник Валерій Шевчук з цього приводу зазначає: «Шевченківські свята утворилися через отой збіг дня народження і дня смерті його. Фактично культ Шевченка як такий почався з надзвичайно урочистих похоронів в Петербурзі, а потім під час перенесення його праху до України. Його авторитет, який був дуже потужний вже і перед смертю, набув уже таких особливих рис пієтетних, можна сказати».
У Російській імперії українським громадам доводилося відзначати дні пам’яті Тараса Шевченка нелегально. 1914 року російська влада навіть заборонила святкувати соту річницю від народження поета. Публічне відзначення Шевченківських днів стало можливим тільки після розпаду Російської імперії, а 6 березня 1918 року уряд Української Народної Республіки надав їм статус національного свята.
Попри репресії, люди збиралися біля пам’ятника Шевченку
Більшовики перетворили Шевченківські свята на ідеологічні заходи, натомість у Києві на початку 60-их років зародилася традиція неформального вшанування пам’яті поета. Попри репресії влади, люди щороку збиралися біля пам’ятника Шевченку у сквері Київського університету 9 і 10 березня та 22 травня. Переслідування учасників тих зібрань припинилися тільки наприкінці 80-их. Проте 9 березня 2001 року люди, які всупереч забороні прийшли до пам’ятника Шевченку, зазнали нападу з боку підрозділів міліції та внутрішніх військ.
Філософ Євген Сверстюк наголошує: «Поет є вождем поневоленої нації, і саме тому його бояться, і саме тому переслідують його прихильників. І війна проти Шевченка велася в царській Росії, велася в інших формах в більшовицькій Росії і не затихає і зараз. І це є закономірне явище: поет повинен бути воїном, і навколо нього повинне бути воїнство».
Письменник Валерій Шевчук з цього приводу зазначає: «Шевченківські свята утворилися через отой збіг дня народження і дня смерті його. Фактично культ Шевченка як такий почався з надзвичайно урочистих похоронів в Петербурзі, а потім під час перенесення його праху до України. Його авторитет, який був дуже потужний вже і перед смертю, набув уже таких особливих рис пієтетних, можна сказати».
У Російській імперії українським громадам доводилося відзначати дні пам’яті Тараса Шевченка нелегально. 1914 року російська влада навіть заборонила святкувати соту річницю від народження поета. Публічне відзначення Шевченківських днів стало можливим тільки після розпаду Російської імперії, а 6 березня 1918 року уряд Української Народної Республіки надав їм статус національного свята.
Попри репресії, люди збиралися біля пам’ятника Шевченку
Більшовики перетворили Шевченківські свята на ідеологічні заходи, натомість у Києві на початку 60-их років зародилася традиція неформального вшанування пам’яті поета. Попри репресії влади, люди щороку збиралися біля пам’ятника Шевченку у сквері Київського університету 9 і 10 березня та 22 травня. Переслідування учасників тих зібрань припинилися тільки наприкінці 80-их. Проте 9 березня 2001 року люди, які всупереч забороні прийшли до пам’ятника Шевченку, зазнали нападу з боку підрозділів міліції та внутрішніх військ.
Філософ Євген Сверстюк наголошує: «Поет є вождем поневоленої нації, і саме тому його бояться, і саме тому переслідують його прихильників. І війна проти Шевченка велася в царській Росії, велася в інших формах в більшовицькій Росії і не затихає і зараз. І це є закономірне явище: поет повинен бути воїном, і навколо нього повинне бути воїнство».