Доступність посилання

ТОП новини

Про «Український кіноклуб» у Парижі


Тарас Марусик Київ, 9 березня 2007 (RadioSvoboda.Ua) - Тепер у Парижі можна дивитися українське кіно. 29 січня розпочав свою роботу «Український кіноклуб», започаткований українським кінознавцем і фахівцем з українського кіно Любомиром Госейком. Покази, яким передують його розповіді, відбуваються раз на місяць. Перші два засідання кіноклубу були присвячені народженню і становленню українського кінематографа. В кінці березня буде продемонстрований вже третій український фільм з циклу німих стрічок. Далі парижани ознайомляться з фільмами Довженка, українського «поетичного кіно» і багатьох невідомих сторінок українського кінематографа. Любомир Госейко — автор першої «Історії українського кіно» французькою мовою. Щойно він завершив другу книжку про українського режисера Євгена Слабченка-Деслава, який увійшов в історію французького кінематографа, на матеріалі відкритих ним архівів. Презентація книжки і найбільша досі ретроспектива його фільмів відбудеться восени цього року в південному місті Ніцці. Про це й інше телефоном з Парижа Любомир Госейко розповів кореспондентові Радіо Свобода.


Т. М.: До Києва дійшли чутки, що в Парижі створений «Український кіноклуб». Попрошу Вас розповісти детальніше про це.

Л. Г.: Кіноклуб – це, само собою зрозуміло, місце зустрічі людей, які люблять український кінематограф. Такі люди є у Франції, тим більше в Парижі. Вони хотіли б дивитися українські фільми. А думка ця виникла кілька років тому, і нарешті тепер мрія створити такий кіноклуб здійснилася – при Посольстві України у Франції, при так званому Українському культурно-інформаційному центрі.

У Франції українські фільми є віддавна, оскільки французи купували українські фільми з готовими французькими субтитрами і показували їх у комерційному прокаті. Але ми хочемо зробити такий кіноклуб, як росіяни чи вірмени при своїх посольствах. У цьому нас підтримує Київ, Центр Довженка, а також мої товариші, які будуть приїжджати до Парижа. Ми запрошуватимемо не лише французьких спеціалістів, але й українських режисерів, акторів, кінознавців, які говоритимуть про стан українського кінематографа.

Т. М.: Чи кінофільми, які Ви показуєте в рамках «Українського кіноклубу», дубльовані французькою мовою?



Л. Г.: Лише деякі дубльовані, але це дуже славні фільми – наприклад, фільми Іллєнка. Більшість субтитровані, французи люблять оригінальну мову з французькими субтитрами. А ті фільми, які не мають субтитрів, ми показуємо з синхронним перекладом. Це дуже важливо, бо наша публіка – не тільки з української діаспори, але й французькі кінолюбителі, які хочуть дивитися українські фільми.

Т. М.: А які фільми Ви вже показали?

Л. Г.: Ми показали фільми, зняті режисерами Альмаром та Людмилою Серебрениковими. Дуже цікаве є те, що ми показуємо інкунабельні фільми, які навіть в Україні невідомі. Минулого тижня ми віднайшли старий український фільм Арнольда Кольдзюма. Шукання українських кінематографічних слідів у Франції, яка започаткувала зв’язки з Україною ще в 1925-26 роках, є, між іншим, однією з наших перспектив. Наприклад, коли приїхав Довженко до Парижа в 1930 році, його зустрічав Євген Деслав, і завдяки йому показали перші фільми Довженка «Звенигору», «Землю» й «Арсенал» не тільки в кінозалах комерційного прокату, але й у славній Сорбоні, в залі Декарта. А в 1928 році Євген Деслав заснував кіноклуб «Les amis du cinema ukrainien» («Приятелі українського кіно»), одним з фундаторів якого був навіть Микола Скрипник. Він тоді приїхав до Франції налаштовувати культурні зв’язки. Пізніше він згадував, що відтоді українські фільми почали напливати з України до Франції і були визнані саме українськими.
XS
SM
MD
LG