С. П.: Та ні. Це нормальний процес, коли збільшується кількість виконавців, а кількість телеканалів і радіостанцій лишається приблизно однаковою, то зрозуміло, що когось одного стає трошки менше.
Р. С.: Чому саме «Тартака» і Положинського? Раніше, ну, здається, ввімкни праску — і почуєш голос Сашка Положинського. Зараз не так.
С. П.: Ну, не знаю. Можливо, колись мали якісь більш популярні пісні. Можливо, менша була кількість інших пісень, які можна було показати. І менша кількість людей, яких можна було показати. Тому показували тих, які є. Можливо, це частково можна якось пов’язати і з тими моїми ідейними позиціями, які я завжди не криючись демонструю. Можливо, там мої якісь висловлювання не всім подобаються. Принаймні приходиш на якусь телепрограму, тобі ставлять запитання, і ти відповідаєш на них, можливо, не так, як хотіли би ті, які питають, і потім уже запрошення на цей телеканал якось відміняється.
Р. С.: Олександре, можливо, це, умовно назвемо його, «помаранчевий відкат»? Тобто прихід політичних сил, які все більше набирають ваги і які є, скажімо так, антагоністами «помаранчевих» сил?
С. П.: На нашу популярність, я думаю, абсолютно не впливає те, що відбувається в політичному житті країни. Тому що ми відчуваємо: рівень нашої популярності зростає. Старих прихильників у нас менше не стає, а таких людей стає все більше й більше. Так само не можна ототожнювати «Тартак» із помаранчевими силами, тому що одразу після того, як Віктор Андрійович став Президентом України, я зняв із себе всі помаранчеві стрічки, прапори й так далі, і я сказав: «Все. Побули помаранчевими, тепер мусимо всі ставати жовто-блакитними».
Р. С.: Зараз ви працюєте над черговим кліпом чи, можливо, вже його зробили, так?
С. П.: 3—4 березня ми знімали новий кліп.
Р. С.: А як він називається?
С. П.: Це на пісню «Поп-корн», пісня з нашого останнього альбому «Сльози та соплі». Пісня весела і ідея кліпу така дуже проста — дали можливість людям проявити себе. Ми провели акцію «Засвіти обличчя», де люди, які вважають себе достатньо оригінальними, достатньо яскравими особистостями, могли просто-напросто прийти на наш відео-кастинг. Знялося там близько сорока людей, цікаві, яскраві люди, причому більшість із них не мають жодного стосунку ні до музики, ні до сцени. Це студенти, школярі, люди абсолютно неартистичних професій. Наприклад, лікарів було багато, працівників офісів, юристи навіть приходили на кастинг. Такий кліп ми відзняли. Крім того, працюємо над піснями…
Р. С.: А коли буде презентація, коли зможуть слухачі побачити, почути?
С. П.: Це залежить від того, коли закінчиться робота. До речі, такий цікавий факт: кліп знімає таке собі луцьке земляцтво. Я сам із Луцька, режисером кліпу є Олесь Санін із Луцька, оператором Сергій Михальчук, теж із Луцька. Монтуватиме кліп Андрій Санін, брат Олеся. Тому це питання слушно адресувати людям, які працюють безпосередньо над створенням кліпу. Я був як співрежисер, тобто була моя ідея, я допомагав підбирати людей, я підказував там на знімальному майданчику людям, що б я хотів від них побачити. Навіть мені дали можливість трошки там покричати «Камера!», «Фонограма!», «Стоп!» Ну, тобто, покерувати процесом в якісь там хвилини.
Р. С.: Все ж таки невдовзі, я так розумію, побачимо цей кліп?
С. П.: Ну, сподіваюсь, що до кінця місяця, березня, ми це зробимо.