Козацька рада на Запорозькій Січі.Наприкінці березня 1734 року запорожці заснували Нову Січ біля впадіння річки Підпільної у Дніпро. Влітку представники Січі підписали у Лубнах угоду з київським генерал-губернатором Йоганом Вейсбахом, згідно з якою січовики мали отримувати за військову службу 20 тисяч рублів на рік. Уряд визнав за Січчю землі у міжріччі Орелі, Кальміусу та Південного Бугу. Вони були поділені на 8 паланок, а центром був Кіш або власне Січ, яку козаки називали «мати-заступниця».
«Сильна і міцна дніпрова чернь своєю помічною потугою, і плідна наша мати козацька».
Частина з усіх двадцяти тисяч запорожців несла службу у січовій фортеці та на кордонах, інші мешкали на чотирьох тисячах хуторів і там на продаж вирощували збіжжя, худобу та тютюн і виробляли вовну, шкіру та мед. Місце запорожця-гультяя посів козак-господар, що володів тисячею овець та сотнею корів і коней.
Російська влада добре усвідомлювала, наскільки існування самоврядної Січі з вільним населенням та ринковою економікою несумісне з усім укладом імперії, і Катерина Друга навіть писала у своєму маніфесті: «Заводячи власне хліборобство, розламували вони ж тим саму основу залежності їхньої від престолу нашого. Вони задумали скласти із себе посеред Вітчизни область цілковито незалежну під власним своїм несамовитим правлінням. Ми визнали себе зобов’язаними перед Богом та імперією нашою і перед самим взагалі людством зруйнувати Січ Запорозьку та ім’я козаків, від неї перейняте».
5 червня 1775 року 66-тисячна російська армія зруйнувала Нову Січ. 5 тисяч запорожців на чайках спустилися Дніпром у володіння кримського хана і під протекцією султана заснували в дельті Дунаю Задунайську Січ.