Часом і справді буває, що на людину постійно сипляться неприємності. І хоч жодна з них не носить катастрофічного характеру, але їх так багато, що починає здаватися, що в житті взагалі немає нічого хорошого. Як наслідок, людина вже і братися ні за що не хоче, адже все одно не поталанить. У неї формується так званий синдром невдахи.
Все починається з дитинства
Найчастіше від нього страждають люди, які легко піддаються навіюванням. Нерідко синдром невдахи формується ще в дитинстві. Якщо батьки будуть постійно твердити дитині, що вона ні на що не здатна, то цей комплекс їй гарантований. Ставши дорослою, вона все життя буде себе переконувати, що у неї нічого не вийде, тож і намагатися не варто.
А ще переконані у власній "нещасливості" люди живуть у постійному очікуванні неприємностей. І, схоже, з ними вони справді трапляються частіше, ніж з іншими. Адже на тлі сильної емоційної напруги події дійсно частіше розвиваються несприятливо. І тоді вже "невдаха" на цілком законних підставах припиняє діяти активно і просто пливе за течією.
Найпростіше списати свої лінощі, помилки чи бездіяльність на примхи долі
І дехто починає почувати себе в статусі невдахи цілком комфортно. Бо ж, так приємно, щоб тобі поспівчували, пожаліли, а може, і допомогли. До того ж, синдром невдахи — чудовий спосіб уникати відповідальності: я, звичайно, спробую, але нічого не гарантую, адже мені завжди не щастить. Плекаючи синдром невдахи, легко паразитувати на "щасливішому" оточенні, анітрохи не замислюючись, яких зусиль і праці коштував їм успіх.
У нашому суспільстві в силу, очевидно, національного менталітету, невдах прийнято жаліти. Може, саме тому їх у нас так багато, і, схоже, далеко не всі з них бажають цей статус змінити, адже він приносить їм певні психологічні дивіденди. А от у благополучних країнах Заходу скаржитися на долю майже непристойно. Кожна людина — коваль свого щастя Втім, змінюється потроху і наша психологія. Якщо ми не хочемо бути невдахами, варто усвідомити: кожний одержує в житті те, на що він налаштовується і чого добивається. А тому головне, якщо людина дійсно хоче позбутися синдрома невдахи, потрібна активна життєва позиція. Психологи радять: не сприймайте будь-які неприємності як кінець світу. Натомість помічайте і відзначайте кожен свій успіх, все хороше, що відбувається у вашому житті. Не бійтеся можливих помилок. Важливо лишень навчитися не звинувачувати у них когось іншого, робити з них висновки і рухатися далі.
Хочу нагадати старе, але, як на мене, цілком актуальне прислів’я: кожна людина — коваль власного щастя. Хай щастить!
Все починається з дитинства
Найчастіше від нього страждають люди, які легко піддаються навіюванням. Нерідко синдром невдахи формується ще в дитинстві. Якщо батьки будуть постійно твердити дитині, що вона ні на що не здатна, то цей комплекс їй гарантований. Ставши дорослою, вона все життя буде себе переконувати, що у неї нічого не вийде, тож і намагатися не варто.
А ще переконані у власній "нещасливості" люди живуть у постійному очікуванні неприємностей. І, схоже, з ними вони справді трапляються частіше, ніж з іншими. Адже на тлі сильної емоційної напруги події дійсно частіше розвиваються несприятливо. І тоді вже "невдаха" на цілком законних підставах припиняє діяти активно і просто пливе за течією.
Найпростіше списати свої лінощі, помилки чи бездіяльність на примхи долі
І дехто починає почувати себе в статусі невдахи цілком комфортно. Бо ж, так приємно, щоб тобі поспівчували, пожаліли, а може, і допомогли. До того ж, синдром невдахи — чудовий спосіб уникати відповідальності: я, звичайно, спробую, але нічого не гарантую, адже мені завжди не щастить. Плекаючи синдром невдахи, легко паразитувати на "щасливішому" оточенні, анітрохи не замислюючись, яких зусиль і праці коштував їм успіх.
У нашому суспільстві в силу, очевидно, національного менталітету, невдах прийнято жаліти. Може, саме тому їх у нас так багато, і, схоже, далеко не всі з них бажають цей статус змінити, адже він приносить їм певні психологічні дивіденди. А от у благополучних країнах Заходу скаржитися на долю майже непристойно. Кожна людина — коваль свого щастя Втім, змінюється потроху і наша психологія. Якщо ми не хочемо бути невдахами, варто усвідомити: кожний одержує в житті те, на що він налаштовується і чого добивається. А тому головне, якщо людина дійсно хоче позбутися синдрома невдахи, потрібна активна життєва позиція. Психологи радять: не сприймайте будь-які неприємності як кінець світу. Натомість помічайте і відзначайте кожен свій успіх, все хороше, що відбувається у вашому житті. Не бійтеся можливих помилок. Важливо лишень навчитися не звинувачувати у них когось іншого, робити з них висновки і рухатися далі.
Хочу нагадати старе, але, як на мене, цілком актуальне прислів’я: кожна людина — коваль власного щастя. Хай щастить!