Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 20:18

Чи можна дійти згоди з минулим? Розмова з одним із організаторів люстрації в колишній НДР Йоахімом Ґауком


Василь Зілгалов Прага, 27 березня 2007 (RadioSvoboda.Ua) – Йоахім Ґаук був одним із керівників федерального агентства Німеччини з розкриття східнонімецьких архівів секретних служб (Штазі). Цей лютеранський пастор, котрий доклав чи не найбільше зусиль для розкриття файлів Штазі, побував нещодавно в Тбілісі. У Грузії нині гаряче дискутують з приводу люстрації та ухвалення відповідного закону. Чи готова Грузія, де були знищені і вивезені до Росії більшість архівів, до ухвалення закону про люстрацію? Це було одне з питань, з яким до пастора Йоахіма Ґаука звернулося Радіо Свобода.

Йоахім Ґаук
Й.Ґ.: Це мої перші відвідини цієї країни. І я вже пережив тут два незабутніх зіткнення з минулим. Перше було в архіві, де зберігаються залишки файлів КГБ у формі записів справ. Для мене було цікаво, що могло зберегтися, а що було знищене. Моє перше враження – 80 відсотків архівів знищені. Друга моя зустріч з минулим – у Музеї Радянської окупації, в якому намагаються показати молодшим поколінням, скільки горя принесла республіці радянська влада. Я сам з колишньої НДР і вважаю, що такий Музей важливий.

Р.С.: Відкриття архівів Штазі продемонструвало сильну подібність між секретними службами нацистів і НДР. Чи бачите Ви підстави для таких порівнянь?

Й.Ґ.: У Німеччині ми переконалися, що порівняння цих двох тоталітарних систем не адекватне, даремне. В Німеччині ми маємо всі підстави називати націонал-соціалізм найгіршим злом. Але якби я був інтелектуалом із Москви чи Томська, чи ще з якогось регіону колишнього СРСР, то я б більше переймався несправедливістю радянської системи. Це мільйони смертей, мільйони людей вбитих, висланих, нехтування їхніми правами. Окрім того, є відчуття, що в колишньому СРСР чимало колишніх злочинців нині посідають високе становище. Це дає мені підстави стверджувати, що кожна країна має сама розплачуватися за власні злочини. У цьому плані в посткомуністичних країнах роботи — непочатий край.

Р.С.: Ви вважаєте, що злочинці радянських часів мають бути покарані так само, як і нацисти?

Й.Ґ.: Проблема не просто у засуджені комунізму за багатомільйонні жертви і злочини. У цій радянській імперії (Росії) колесо нещодавньої історії було повернуте назад. Всі цінності, які демократичний рух демонструє в ліберальних країнах – права людини, громадянські права, свобода, незалежність судочинства – всі були ліквідовані тут. Так на посткомуністичних теренах ми спостерігаємо вже десятиріччя політичного безсилля, зверхність влади і послідовну відмову визнати обрання уряду на основі вільних і чесних виборів. Це породжує почуття безсилля, коли громадяни тут сьогодні кажуть: «Ні, ми нічого не можемо зробити». Житель цієї держави – він не громадянин, він в’язень держави. І цей важкий тягар витворив менталітет людей. Я думаю, що окрім виявлення злочинів, це є ще однією тяжкою проблемою.

Р.С.: У Грузії церква також має сильний вплив на громадську думку. Частина інтелігенції, вірогідно, співпрацювала з КДБ. Які наслідки може мати закон про люстрацію для громадян? Чи не призведе розкриття правди про цих шановних людей до змін у сприйнятті цінностей суспільства?

Й.Ґ.: У Східній Німеччині, Польщі, і більшості інших посткомуністичних країн засоби впливу були посилені і неофіційні співробітники чи агенти були завербовані. Та й спеціальні методи для цього були знайдені. Зазвичай, неофіційний співробітник підписував угоду, що «я погоджуюсь бути таємним інформатором». У 70-ті роки керівники Штазі дійшли висновку, що «церковні люди не будуть підписувати нічого, бо це зашкодить їхній репутації. Ми будемо з ними співпрацювати більш делікатно, так само, як і з деякими художниками та професорами, які не мають бажання підписуватися». Але ці люди мусять запитати себе сьогодні: можливо, вони й не зрадники, але ж вони давали інформацію, котру використовували спецслужби.
XS
SM
MD
LG