Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:10

Мілена Рудницька


Сергій Грабовський Слухати:

Сергій Грабовський: Багатьом українським діячам минулого століття йшлося про свободу у широкому значенні: від національного визволення до емансипації жінок.

Мілена Рудницька
Сьогодні ми говоритимемо саме про таку людину – журналістку, політика і лідера українського жіночого руху Мілену Рудницьку.

«Цілий культурний пласт минулих тисячоліть можна без перебільшення назвати не людським, а чоловічим. Інша половина людства, заперта при “домашньому вогнищі” та відсунута від громадського життя, не була учасником цієї культурної роботи».

Максим Стріха: Слова, які щойно прозвучали, написані понад 70 років тому і належать перу журналістки та політика Мілени Рудницької, людини, яка, на жаль, все ще залишається не дуже відомою в Україні.

Сергій Грабовський: Вона походила з родини, яка вся заслуговує на нашу увагу.

Старший брат Мілени Рудницької – поет, перекладач, письменник та літературознавець Михайло Рудницький. Двоє молодших братів – політик, видавець і журналіст Іван Кедрин-Рудницький та композитор, піаніст і диригент Антін Рудницький.

Максим Стріха: А сином Мілени Рудницької був історик, політолог та педагог Іван Лисяк-Рудницький, праці якого справили значний вплив на розвиток сучасної української гуманітаристики, де він, висловлюючись сучасною мовою, був одним із зачинателів українського ліберального дискурсу.

Сергій Грабовський: Натомість діяльність самої Мілени Рудницької пов’язана насамперед із становленням українського жіночого руху в Галичині. І не тільки в Галичині.

Про суспільну атмосферу, в якій він розвивався, розповідає письменниця Надія Степула.

Надія Степула: Повісті Ірини Вільде «Метелики на шпильках», «Б’є восьма» і «Повнолітні діти» були свого часу не тільки примітним літературним явищем, а й своєрідним «маніфестом» нової жіночності.

Олена Теліга звернула увагу якось на твори Ірини Вільде, написавши, що навіть «талановита» Вільде, «яка легко володіє діялогом і має спостерегавчість і гумор, не хоче боротися з дрібними «химерними настроями», а, навпаки, розріджує в них свій талант».

Зауваження висловлене в статті під назвою «Сліпа вулиця (Огляд жіночої преси)», яка була опублікована 1938 року в «Вістнику» (кн. 4), написане з приводу тодішнього 50-ліття з’яви (у 1887 році) жіночого альманаху «Перший вінок».

Альманах був «великою сміливістю з боку його ініціяторок і великою подією в житті тисяч українок», – стверджувала Олена Теліга.

Можна вважати «Сліпу вулицю» теж своєрідним маніфестом «жіночості», написаним у формі чи то «огляду преси», чи полемічної статті. Змалювавши «високий мур», який ділив до кінця ХІХ століття «тісне подвір’я жіночого життя від широкого світу», доступного тоді лише чоловікам, «кілька сміливих жінок пробили вікна» в тій огорожі, – пише Теліга. – Щоб не тільки крізь ті вікна дивитися, а й долучитися своїми життями до нього.

Аналізуючи сучасну їй жіночу пресу, Олена Теліга полемізує і з одним виданням, редагованим тоді Міленою Рудницькою, двотижневиком «Жінка».

Мілена Рудницька, давно визнана однією з виразних українських феміністок, народилася у Зборові (тепер це Тернопільщина) 28 липня 1892 року, через кілька літ після з’яви «Першого вінка».

У світі фемінізм був уже присутнім. Навіть у російсько-імперському Києві у 1880 році з’явився один із перших феміністських гуртків.

На час, який збігся з приходом у світ Мілени Рудницької, уже існували в літературі твори Лесі Українки, Уляни Кравченко, Олени Пчілки, Дніпрової Чайки, Ганни Барвінок і багатьох інших, не так знаних письменниць, котрі поділяли ідею «пробивання муру», яким були відгороджені українські жінки від широкого світу.

Відповідні за тематикою твори згаданих письменниць були опубліковані у тому ж альманасі «Перший вінок». Мало того, там же була вміщена і стаття Наталі Кобринської, вже тоді основоположниці «жіночого руху» на українських теренах.

У статті йшлося про потребу рівності жінки «в усіх справах життя», що можливе за умови, коли «буде знищена сліпа, вузька вулиця так званого жіночого світу».

Максим Стріха: Мілена Рудницька долучилася до жіночого руху в 1919 році. Тоді вже було чинним конституційне законодавство Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, яке проголошувало рівноправність жінок та чоловіків. На той час лише кілька європейських держав запровадили цю правову норму.

Адже, згадаймо, що ультрадемократична Швейцарія виборчі права для своїх жінок, скажімо, встановила лишень якихось 36 років тому.

Сергій Грабовський: Але відстань між задекларованим і фактичним рівноправ’ям жінок та чоловіків остаточно не подолана і досі як у суспільній свідомості загалом, так і у свідомості самого жіноцтва. Тож чимало думок Мілени Рудницької і сьогодні звучать напрочуд актуально.

Ось як про це говорить фахівець із ґендерних питань Олена Суслова:

Олена Суслова: Завжди дуже непросто робити оцінки. Ми могли би сказати, що оцінка ця, звичайно, виставлена часом. З іншого боку, як не прикро говорити, але свого часу Мілена Рудницька була виключена зі СФУЖу і “Союзу українок”. Тому оцінка того, що вона зробила, має відбуватися в самих різних іпостасях.

Безумовно, якщо говорити в цілому, Мілена Рудницька дуже багато зробила для нас, сучасниць. Через те, коли ми читаємо те, що вона написала тоді, воно абсолютно ніскільки не втратило ані свої актуальності, ані тої потреби, яку ми маємо.

От, припустимо, її слова: «Жінка наділена іншим мозком і серцем, з іншими вимогами та бажаннями, чим мущина, і вона внесе до культури зовсім нові, свіжі цінності, поглибить її та поширить. Відмінна психічна і інтелектуальна конструкція жінки мусить необхідно потягнути за собою повну перебудову державного та суспільного ладу і перетворення всієї культури».

Практично сьогодні, коли ми говоримо про ґендерне інтегрування, тобто впровадження принципу рівних прав і можливостей в усі царини нашого життя, ми згадуємо саме ці слова. Ми їх трошки інакше оформлюємо, але ми говоримо про те, що важливо зберегти в сучасності і погляд жінки, і погляд чоловіка, і ті цінності, так звані «жіночі» і так звані «чоловічі», які вони несуть в світ, паритетно представляти в цьому світі. А слова, які я наводжу, вони були сказані десь близько 70 років тому.

Сергій Грабовський: Свою розповідь про Мілену Рудницьку продовжує письменниця Надія Степула.

Надія Степула: 18-літня Мілена Рудницька вступила на філософський факультет Львівського університету, потім вчилася у Відні. Ще згодом здобула докторський ступінь, була викладачем на вищих педагогічних курсах.

Залишивши одного прекрасного дня викладання, Мілена Рудницька поринула у роботу громадську.

Ще з 1919 року вона входила до Національної Ради українських жінок, у 1930 роки у Львові очолювала “Союз українок” та організацію менш знану – «Дружину княгині Ольги».

Вся діяльність Мілени Рудницької впродовж 1920–1930 років розгорталася в руслі того, що одним словом називається фемінізмом. І вже в ті роки її визнавали як одну з ідеологів українського жіночого руху на Західній Україні.

Пізнішими роками Мілена Рудницька вже репрезентувала українське жіноцтво на міжнародних жіночих зібраннях.

Біографія її наповнювалася цікавим і оригінальним, як на ті часи, змістом, стаючи унікальною біографією громадсько-політичної діячки, письменниці, публіцистки, патріотки і, зрештою, емігрантки, яка ввійшла в історію України як правдива українка.

Хоч, до слова, мати Мілени Рудницької була єврейкою. Та, як підкреслювала в одному зі своїх інтерв’ю Марта Богачевська-Хом’як, «те, що мати її єврейка, посилювало українськість Мілени Рудницької, вона ніколи не мала проблем із самоідентифікацією і бачила Україну як політичну, а не етнічну одиницю».

Серед усього, чим займалася Мілена Рудницька, було і редагування часописів. Наприклад, вона була головним редактором згаданої «Жінки» (видання “Союзу українок”) впродовж 1935–1939 років, а з 1950 року по 1960 рік співпрацювала з радіостанцією «Свобода» у Нью-Йорку та Мюнхені.

Найпримітніші праці Мілени Рудницької – це «Двадцять років польської самоволі в Західній Україні», «Західна Україна під большевиками», «Дон Боско. Людина, педагог, святий» та інші. Видавалися вони і в США, і в Італії, і в Німеччині.

Про неї згадують, що була вродливою та елегантною, зі смаком одягалася, демонструвала ораторський талант, непоступливість і логіку в критичних та інших публікаціях.

Жила вона в різних містах Європи: Львові, Відні, Кракові, Женеві, а також у США.

Померла у Мюнхені 29 березня 1976 року. Але в 1994 році її перепоховали на знаменитому Личаківському цвинтарі у Львові. Напевно, найріднішому і найдорожчому її душі місту.

Максим Стріха: У середині 1920-х років громадська діяльність врешті-решт привела Мілену Рудницьку в політику. Разом зі своїм чоловіком Павлом Лисяком та братом Іваном Кедриним-Рудницьким вона стала співзасновницею і членом Центрального комітету Українського національно-демократичного об’єднання або ж УНДО.

Саме від цієї провідної легальної української партії міжвоєнної Галичини Мілена Рудницька двічі була обрана послом до польського Сейму і відтак від 1928 року до 1935 року була однією з перших українських жінок-парламентаріїв.

Сергій Грабовський: Серед виборців Мілени Рудницької переважали ті, хто 1921 року саботував проведений польським урядом перепис населення, а 1922 року – парламентські вибори, хто бойкотував державну монополію на горілку та тютюн.

Тодішні виборці українських послів до сейму витворили альтернативне до польської держави суспільство зі своїми підприємствами, видавництвами, бібліотеками, Церквою, школами, гімназіями і навіть таємним університетом у Львові, професором якого був брат Мілени Рудницької Михайло.

Максим Стріха: У Сеймі Мілена Рудницька працювала в освітній комісії та в комісії в закордонних справах. Вона використовувала статус депутата парламенту, зокрема, для протидії тодішній польській урядовій політиці «пацифікації» українців, руйнування українських шкіл, церков, громадських інституцій.

Сергій Грабовський: А свої зв’язки у міжнародних жіночих організаціях Мілена Рудницька використала для того, щоб передусім привернути увагу світу до влаштованого більшовиками голоду в радянській Україні.

Вона говорила про Голодомор у своїх виступах на сесіях Конгресу європейських національностей, у Королівському інституті закордонних справ у Лондоні, у Палаті громад парламенту Великобританії та на міжнародній конференції у Відні з організації допомоги Україні.

Максим Стріха: Саме завдяки діяльності Мілени Рудницької та інших українських діячів вдалося примусити світову громадськість заговорити не лишень про Голодомор в Україні, а й про відповідальність західних урядів, які з політичних та економічних мотивів ігнорували планомірне винищення мільйонів українців.

Особистою заслугою Мілени Рудницької є те, що 29 вересня 1933 року Рада Ліги Націй (тодішньої попередниці Організації Об’єднаних Націй) розглянула справу голоду в Україні.

Рудницька, яка тоді була репрезентантом від парламентської української групи в польському сеймі до Ліги Націй, стала співзасновником Громадського комітету рятунку України у Львові, який ініціював створення комітетів порятунку України у Румунії, Чехії, Польщі, Франції, Бельгії, США та Канаді.

Отже, Мілена Рудницька заслуговує на нашу пам’ять не тільки як відомий політик, а і як талановитий публіцист, і автор історичних досліджень. Вона цікава для нас не лишень як організатор і лідер українського жіночого руху, а як представниця, сказати б, інтелектуальної течії в українському фемінізмі, яка обґрунтовувала ідею природної рівноправності жінки та чоловіка посиланнями на праці Платона.

Такої ж пам’яті варта і вся сім’я Рудницьких, про яких знаємо ми до прикрого мало. І про блискучого публіциста Івана Кедрина-Рудницького. І про композитора Антіна Рудницького, чия опера “Анна Ярославна” була поставлена в нашій Національній опері років з 12 тому, але в часах тодішньої руїни швидко зійшла. І про вченого, перекладача, публіциста Михайла Рудницького. І про Івана Лисяка-Рудницького, чиї видані “Основами” при початку 1990-х років два томи давно стали бібліографічною рідкістю. Адже такі родини творили інтелектуальну модерну українську Україну, далеку від комплексу загумінковості, який накидали нам ближчі й дальші “доброзичливці”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG