Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 11:12

ВЕРБНА НЕДІЛЯ


В останню неділю Великого Посту Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим. А в суботу велике чудо сотворив Господь у Віфанії — воскресив Лазаря. Більшість людей знали і вірували в чудо й чекали приходу Господа в Єрусалим до свята Пасхи. У Вербну неділю освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям. Вона має вельми магічну силу.


В останню неділю Великого Посту Церква святкує урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим. А напередодні, в суботу, велике чудо сотворив Господь у Віфанії — воскресив Лазаря, який уже чотири дні лежав у гробу. Більшість людей знали і вірували в чудо й чекали приходу Його в Єрусалим до свята Пасхи.

Начальники іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості й заздрості, вирішили вбити Ісуса Христа. Вони дали розпорядження повідомити, коли Він прибуде в Єрусалим.

Відаючи, яка участь чекає на Нього в Єрусалимі, Господь повідомив учням своїм, що скоро почнуться Його страждання, проте разом з ними вирушив до Єрусалима. Наблизившись до міста, де на нього чекала смерть, Господь сказав своїм учням: "Ідіть у село, яке перед вами; знайдете прив''язане осля, що на нього ніколи ніхто з людей не сідав. Відв''яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто спитає: "Нащо відв''язуєте?", відкажіть йому так: "Господь потребує його" (Лук. XIX, 30, 31).

Вони виконали Його прохання і, пославши свій одяг на осля, посадили на нього Ісуса.

Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим віттям вийшли до Нього й вітали: "Осанна! Благословенний, хто йде в ім''я Господнє! Цар Ізраїлів!"

Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни вирушали на конях, а осел є символом миру, бо він придатний лише для роботи у мирні часи. Іудеї чекали царя-завойовника, але вся проповідь Ісуса Христа була про царство миру на землі.

У день славного входу Ісуса до Єрусалима ми святкуємо Цвітну або Вербну неділю, в яку освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям. Вона має вельми магічну силу.

Вперше навесні худобу виганяють на пасовисько освяченою вербою, "щоб нечисть не чіплялась до тварин. Освячену вербу разом з цілющими травами використовують у народній медицині для лікування від головного болю, пропасниці, ревматизму, гарячки. Від того, очевидно, вкраїнські села завжди потопали у вербах. Перед тим, як посадити, казали:

— Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на виситок!

А ось що пише Олекса Воропай у "Звичаях нашого народу":

У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі - старі й малі, - бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька "котиків" - "щоб горло не боліло". Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в "Ізборнику" (1073 рік) згадується "Праздьникь вьрбьньї". Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і там бачив "древіе много по брегу Іорданову превьісоко, яко вербіе єсть й подобно". То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське "вербіє".

Як уже згадувалося, був колись на Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Це робилося не тільки в суботу, а і в неділю. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "колегіюму". А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або - якщо було близько - то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б''ю - верба б''є, За тиждень Великдень, Недалечке червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б''ючись, примовляли:

Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б''є - не я б''ю, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою - "щоб нечисть не чіплялася до тварин". Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду - "щоб град зупинився". Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим'' варивом хвору людину чи тварину - у повній надії, що "поможе". Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку.

Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п''ють проти шлункових захворувань. Верба має неабияке значення і в науковій медицині Ось як пише про це Юрій Липа в книзі "Ліки під ногами": "Кора верби в легких напарах прдається в ревматичних хворобах суглобів і болях м''язів. Найліпше пити її в мішанці, і то впродовж багатьох тижнів. Відвари з кори давати треба в гарячкових станах і пропасниці, зв''язаних з побільшеною нервовістю. Головний складень світової слави ліку на нерви "Пасифльорин", побіч пасифльори - це кора білої верби".

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна леґенда про козячу вербу - один з видів верби. Леґенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп''яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів''я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається на Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG