Р. С.: Жоро, яким вітром Вас занесло у КВН, "Comedy Club"?
В. М.: У КВН занесло давно, це вже 12-й рік пішов. Почали вчитися в інституті, і на першому курсі була команда КВН. Сформували її настільки успішно, що стали дворазовим чемпіоном відкритої української ліги КВН на «1+1», а також два рази забирали зимовий кубок. Учасники вищої ліги КВН у Москві, учасники багатьох ліг нетелевізійних. Так ось потроху розвинулись до телевізійних масштабів. А потім був такий період (були деякі обставини), ми перестали грати в КВН: брали участь ще в концертах, робили якісь мінімальні проекти, займались кожен своєю справою. Хтось – бізнесом, у когось – робота, наука. І ось минулого року навесні з’явився проект «Comedy Club Ukraine». Максим Бахматов, генеральний продюсер, вирішив організувати це на Україні під московським брендом і запросив нас взяти участь, оскільки ми були «безхозні», нікому не належали.
Р. С.: Жоро, а чому в «Comedy Club Україна» так мало людей, які розмовляють українською? Тому що це московський бренд?
В. М.: Ні. У нас гумор був російською мовою. Можна жартувати і українською. У нас є представник українського гумору – це Сергій Притула (Тернопільський Сірий). Всі жарти, всі монологи у нього – українською. Ще – ведучий обов’язково, оскільки проект створений на Україні і 50% – українською. Іншим – простіше жартувати російською, бо так було започатковано. Деякі жарти тяжко зробити українською.
Р. С.: А де в Україні найкраще розвинене почуття гумору?
В. М.: Почуття гумору – це справа індивідуальна. У кожного свій рівень розвитку, це залежить від людей, які проживають у конкретному регіоні. Можна говорити, що регіон загалом не розуміє гумору, але так неправильно. Кожен по-різному реагує на конкретну репризу.
Є регіони, люди різні, але є і гумор різний. Є гумор КВН, "Comedy Club", є гумор «Аншлаг», Петросяна. Є гумор на різні прошарки населення, на різну глядацьку аудиторію. Тут тяжко вивести якусь одну центральну лінію, тому що є різний гумор і він розрахований на різних людей. Доречна фраза сюди: «на колір і смак – кожен товариш інак».
Р. С.: Жоро, а Вас коли-небудь розігрували на 1 квітня?
В. М.: Два роки поспіль мене розігрують мої друзі, ті ж самі. І я два рази ловлюся на цей гачок. Того року я взагалі забув, що вже 1 квітня: гуляю, ні про що не думаючи, і дзвонить мобільний. Голос (я ж його не впізнаю) каже: «Добрий день, ми вас хотіли б запросити на корпоратив у Донецьк. Будуть найвищі особи держави: Янукович, Ахметов з донецького регіону. У нас день народження». Я кажу: «При всьому бажанні ми не встигнемо туди добратися до вечора». – «Це не проблема, ми вишлемо за вами літак. Гонорар можете помножити на 5». Тут я замислився: «Може, дійсно?». Ну, і потім, як завжди, добрий голос каже: «Що, повірив?».
Р. С.: Жоро, скільки років плануєте прожити, зважаючи на ту порцію гумору, яку щодня отримуєте?
В. М.: По-моєму, ми уже Дункани Маклауди. Ми стільки гумору видаємо щодня, що нам, по-моєму, вже добрий запас на кілька сотень років.
В. М.: У КВН занесло давно, це вже 12-й рік пішов. Почали вчитися в інституті, і на першому курсі була команда КВН. Сформували її настільки успішно, що стали дворазовим чемпіоном відкритої української ліги КВН на «1+1», а також два рази забирали зимовий кубок. Учасники вищої ліги КВН у Москві, учасники багатьох ліг нетелевізійних. Так ось потроху розвинулись до телевізійних масштабів. А потім був такий період (були деякі обставини), ми перестали грати в КВН: брали участь ще в концертах, робили якісь мінімальні проекти, займались кожен своєю справою. Хтось – бізнесом, у когось – робота, наука. І ось минулого року навесні з’явився проект «Comedy Club Ukraine». Максим Бахматов, генеральний продюсер, вирішив організувати це на Україні під московським брендом і запросив нас взяти участь, оскільки ми були «безхозні», нікому не належали.
Р. С.: Жоро, а чому в «Comedy Club Україна» так мало людей, які розмовляють українською? Тому що це московський бренд?
В. М.: Ні. У нас гумор був російською мовою. Можна жартувати і українською. У нас є представник українського гумору – це Сергій Притула (Тернопільський Сірий). Всі жарти, всі монологи у нього – українською. Ще – ведучий обов’язково, оскільки проект створений на Україні і 50% – українською. Іншим – простіше жартувати російською, бо так було започатковано. Деякі жарти тяжко зробити українською.
Р. С.: А де в Україні найкраще розвинене почуття гумору?
В. М.: Почуття гумору – це справа індивідуальна. У кожного свій рівень розвитку, це залежить від людей, які проживають у конкретному регіоні. Можна говорити, що регіон загалом не розуміє гумору, але так неправильно. Кожен по-різному реагує на конкретну репризу.
Є регіони, люди різні, але є і гумор різний. Є гумор КВН, "Comedy Club", є гумор «Аншлаг», Петросяна. Є гумор на різні прошарки населення, на різну глядацьку аудиторію. Тут тяжко вивести якусь одну центральну лінію, тому що є різний гумор і він розрахований на різних людей. Доречна фраза сюди: «на колір і смак – кожен товариш інак».
Р. С.: Жоро, а Вас коли-небудь розігрували на 1 квітня?
В. М.: Два роки поспіль мене розігрують мої друзі, ті ж самі. І я два рази ловлюся на цей гачок. Того року я взагалі забув, що вже 1 квітня: гуляю, ні про що не думаючи, і дзвонить мобільний. Голос (я ж його не впізнаю) каже: «Добрий день, ми вас хотіли б запросити на корпоратив у Донецьк. Будуть найвищі особи держави: Янукович, Ахметов з донецького регіону. У нас день народження». Я кажу: «При всьому бажанні ми не встигнемо туди добратися до вечора». – «Це не проблема, ми вишлемо за вами літак. Гонорар можете помножити на 5». Тут я замислився: «Може, дійсно?». Ну, і потім, як завжди, добрий голос каже: «Що, повірив?».
Р. С.: Жоро, скільки років плануєте прожити, зважаючи на ту порцію гумору, яку щодня отримуєте?
В. М.: По-моєму, ми уже Дункани Маклауди. Ми стільки гумору видаємо щодня, що нам, по-моєму, вже добрий запас на кілька сотень років.