Через три години після підписання Президентом Указу про розпуск Верховної Ради, в наметовому містечку у Маріїнському парку було тихо. Прихильники Партії регіонів, Соціалістичної та Комуністичної партій не поділяли ентузіазму обранців не спати всю ніч. У всьому таборі вдалося нарахувати чи не більше п’яти сотень осіб – більшість хлопці та дівчата. Хоча вранці під Верховною Радою зібралося близько 10 тисяч. Настрій бойовий. Один з учасників: Ми вважаємо за честь зібратися тут, тому що у нас є така чудова людина, яка за народ – Янукович! І нам набридло, коли нами править людина — якась Юля. Вона не дивиться ні на що, вона тільки дивиться, як набити свої кишені.
Запал спадав із плином часу. Зголоднілі та втомлені прихильники по обіді потягнулися до штабів. Там кожному, хто розписався під певним папірцем, видавався пайок – макарони та дві сосиски.
Ввечері в Маріїнському парку спілкуватися люди не хотіли:
Хлопці, що ви думаєте стосовно того, що сталося?
Та нічого, чуєш, тільки не знімай!
Ні, я не знімаю, в мене камери немає.
Ну, ми раді!
Чи довго Ви тут збираєтесь стояти?
Ну, звичайно, тільки, щоб воно було добре, зрозумів?
Таким чином були налаштовані не всі мешканці наметового містечка:
Ми всіх підтримуємо.
Ви довго збираєтесь іще бути?
Скільки треба, стільки й будемо.
А ви зараз збираєтесь кудись іти?
Так.
А куди?
Куди всі підуть, туди і ми підемо.
Настрій наш… дуже поганий. Чекаємо, як вирішить керівництво, як вирішать депутати наші. Ну, особисто ми готові стояти до кінця. Принаймні, я думаю, я впевнений, що повторення 2004 року ми просто не допустимо. Треба буде завтра, тут, у Києві, — буде весь південний схід України. Дочки, дружини наші, сини, брати — всі будуть тут.
О першій годині ночі стомлені, не зовсім тверезі люди намагалися зібратися на мітинг знову. Однак куди саме треба йти, ніхто не знав.
Запал спадав із плином часу. Зголоднілі та втомлені прихильники по обіді потягнулися до штабів. Там кожному, хто розписався під певним папірцем, видавався пайок – макарони та дві сосиски.
Ввечері в Маріїнському парку спілкуватися люди не хотіли:
Хлопці, що ви думаєте стосовно того, що сталося?
Та нічого, чуєш, тільки не знімай!
Ні, я не знімаю, в мене камери немає.
Ну, ми раді!
Чи довго Ви тут збираєтесь стояти?
Ну, звичайно, тільки, щоб воно було добре, зрозумів?
Таким чином були налаштовані не всі мешканці наметового містечка:
Ми всіх підтримуємо.
Ви довго збираєтесь іще бути?
Скільки треба, стільки й будемо.
А ви зараз збираєтесь кудись іти?
Так.
А куди?
Куди всі підуть, туди і ми підемо.
Настрій наш… дуже поганий. Чекаємо, як вирішить керівництво, як вирішать депутати наші. Ну, особисто ми готові стояти до кінця. Принаймні, я думаю, я впевнений, що повторення 2004 року ми просто не допустимо. Треба буде завтра, тут, у Києві, — буде весь південний схід України. Дочки, дружини наші, сини, брати — всі будуть тут.
О першій годині ночі стомлені, не зовсім тверезі люди намагалися зібратися на мітинг знову. Однак куди саме треба йти, ніхто не знав.