Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:17

СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ


Віктор Єленський Слухати:

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

Страсний тиждень – це час високої скорботи і передчуття тріумфу, час, який знесилює будь-які порівняння, час, перед космічністю якого тьмяніють, здаються заяложеними і анемічними найсильніші художні образи. Захват зустрічі, осанна і зрада. Смерть і поховання Бога, падіння і злет, ницість і велич, небуття і вічність.

Через усе це мусимо ми пройти, аби відчути тріумф Великодня. Християнство, бо це не лише релігія Воскресіння, але й релігія хреста, на якому вмирає змучений, по-людські немічний і сьогодні такий вразливий Бог. Той самий, Який нині став людиною, аби людина наблизилася до Бога.

Той, Хто розіп’яв Небеса, розп’ятий Сам, Хто ствердив усе суще, Сам стверджений на хресті Зірки ховають очі, щоби не бачити Його зраненого і без одягу, День потьмянів, щоби приховати не Його, а очі людей, котрі розглядають Розіп’ятого. Владика принижений. Бог вбитий.

Так відчували страсні дні святі отці нерозділеної ще Церкви. Напевно, чи не найбільш точне відчуття атмосфери Страсних днів знаходимо у старозавітного пророка Ісайї. Задовго до Гефсиманської події він одним, лише одним рядком вражаюче глибоко передає напругу тих весняних днів місяця Нісан за іудейським календарем. “Стороже, стороже скільки ночі? І сторож відповідає: Наближається світанок. Але ще – ніч.”

Так, іще ніч. І жінки не знають, що Його немає, просто не може бути серед мертвих. І охорона стоїть біля запечатаної гробниці...

Напружене очікування і передчуття сліпучого Великоднього світла. Грядущий тріумф, але сьогодні смолоскипи варти, карбована латина вояків, хрест, на якому страчують розбійників і гробниця, завалена надважким каменем.

Парадоксально, але урочиста суворість Страсного тижня перевиповнена оптимізмом, вона просто струменить енергією буття, якоюсь невимовною, але нестримною життєдайністю.

Те, що Страсний тиждень – це не час для веселощів і забавок, означає зовсім не тьмяне згасання людських сил наприкінці Великого посту, а навпаки – їхню справдішність. Зречення простих людських радощів засвідчує, що вони дійсно існують. Устремління до горнього маніфестує реальність земного і граничну відповідальність за справедливе його, земного, впорядкування.

Люди живуть тут і зараз. Але так само, як літак, котрий вміє їхати бетонкою, стає літаком, лише відірвавшись від землі, так і людина, стає людиною, коли співвідносить себе з чимось Вищим, ніж земне існування.

Страсний тиждень – це час, коли людина не може не замислитися над вічністю.

Вербна неділя і Страсний тиждень в Галичині. Репортаж зі Львова кореспондентки Радіо Свобода Галини Терещук.

Галина Терещук: “Не я тебе б’ю, верба тебе б’є - за тиждень Великдень”. Такими словами вітали один одного християни у Вербну неділю, бажаючи дочекатися світлих свят і провести їх по-християнськи.

І з православних, і з католицьких храмів виходило чимало людей з освяченими вербовими гілками. Багатолюдно було і в Уневі, у Свято-Успенській лаврі. Ще довший час після богослужіння у храмі тривала сповідь, а хтось приїхав просто помолитися чи віднайти духовний спокій, поспілкуватися з братами чи посидіти на Чернечій горі біля могил монахів.

Тут були запалені свічки, зокрема, на могилі отця Платона Мартинюка. Відвідати брата баби приїхав відомий львівський художник Василь Бажай разом з дружиною.

Лише 5 років тому вдалося їм довідатися, де саме похований дід, і що в 1954 році загинув тоді монах Василіан, в роки підпілля УГКЦ.

Подружжя досить часто буває в Уневі, тому що відновлює тут свій душевний спокій. Особливо це потрібно у переддень Страсного тижня і у Великдень. Для родини це особливі дні.

Василь Бажай: Це є відродження, якщо до цього підходити так, як велить нам християнська душа. Але це більше залежить від нас особисто.

Дружина: Всі могили обійшли. Зараз останнього діда обійшли на Чернечій горі. Будемо постити, будемо освячуватися, будемо любити одне одного.

Я сьогодні просила внука або внучку після служби Божої. Я прошу завжди, щоб всі були здорові. Переживання? Щоб вмерти гідно. Такі переживання кожен рік.

Галина Терещук: Своїми думками поділилися й інші люди, які приїхали в Унівську лавру у переддень Страсного тижня.

Жінка: Тут якась аура особлива, спокійно. Буду старатися не ображати нікого, молитися, паску буду пекти, хату треба привести в порядок.

Чоловік: Я навчаюся в семінарії. В нас за уставом тут буде відбуватися дуже багато богослужінь. Найперші часи, у четвер – Велика Вечірня з літургією Василія Великого, винесення Плащаниці в п’ятницю. В часі тих богослужінь буде переживатися містерія Страстей Христових.

Галина Терещук: Зазвичай в Галичині Страсний тиждень проходить в особливій молитві і в домашніх клопотах. До Чистого четверга господині наводять лад у своїх домівках. Паску печуть або ж у четвер, або ж з самісінького ранку в суботу, а в п’ятницю біля кожного храму будуть тягнутися людські вервечки до Плащаниці, щоб вклонитися Христові і пережити усі ті страждання, які переживав Ісус заради спасіння людей.

Віктор Єленський: Шлях на Голгофу пролягає через царський в’їзд до Єрусалиму. Спаситель знає, що чекає його попереду, Він їде на осляті, покірна, під’яремна худобина везе Його на муки, поки що через захоплене ревіння юрби по пальмовому гіллю.

Людина намагалася простежити цю путь, але їй завжди щось заважає бути по-справжньому уважною: то великі відкриття, то великій зиск, то великі війни…

Між тим, Голгофські страждання Ісуса – це те, що треба пережити від першої зупинки Хресного шляху до приголомшуючої буденності ночі, в якій римські вояки кидають жереб за Його хітоном. Без Розп’яття немає Воскресіння. Але саме Розп’яття, знаряддя вбивства Бога, яке мільйони Його послідовників носять на своїх грудях, промовляє, ні, радше кричить до християн: вічність не здобувається понад зусиллями, що перевищують людське розуміння.

Голгофа водночас - це ще й випробування людини свободою. Господь пропонує вибір безжальний і виснажливий, доконечний вибір: з Ісусом чи проти Нього, з правдою чи гріхом, з життям або тліном. І те, що людина приголомшливо часто обирає тлін, свідчить про трагічну неочевидність цього вибору.

Папа Бенедикт ХVI казав про це Вербної неділі так:

Бенедикт XVI: Це про фундаментальне рішення не думати більше про вигоди і прибуток, про кар’єру і успіх, як про доконечну ціль життя, але радше усвідомити, як справжній критерій, правду і любов.

Віктор Єленський: Ця Вербна неділя, яку на Заході звуть Пальмовою, стала особливою для Рима. Папа Бенедикт XVI очолив службу з нагоди Всесвітнього дня молоді, а у перший день Страсного тижня Ватикан згадував другі роковини від смерті Івана Павла ІІ і завершував першу стадію піднесення його до ліку блаженних.

Страсний тиждень у Вічному місті урочисто-піднесений, але є в ньому місце для просто життя. Заклопотаного і безтурботного водночас.

З Вічного Міста кореспондентка Радіо Свобода Наталка Кудрик.

Наталка Кудрик: Церковні співи від самого ранку чуються то тут, то там. Не обов’язково виходити на вулицю, щоб відчути особливу атмосферу релігійного свята, Пальмової неділі.

Римські квартали з вузькими вулицями і провулками створюють гарну акустику, тому релігійні співи з сусіднього храму долинають в оселі досить голосно.

Неквапливо наближаючись до церкви, цей спів чую голосніше, але його вже перекривають голоси прочан, які юрмляться біля входу, щоб придбати обов’язковий атрибут празника, пальмові чи оливкові гілки різних розмірів аж до півтораметрових.

Євангелія оповідають, коли Ісус в’їжджав до Єрусалима на віслюку, захоплений натовп вітав його, встеляючи дорогу пальмовим гіллям. Посвячені гілки прочани тримають під час усієї служби, а потім несуть їх додому. Як у Києві свячена верба, так у Римі благословенна пальма вважається оберегом оселі.

Знайома синьйора розповідає, що намагається посвятити якомога більше гілок, щоб потім роздати родичам і просто добрим людям.

Синьйора: Усією родиною ми ходили в неділю до церкви на месу, щоб святити пальмові та оливкові гілки. Я принесла їх додому і вже розклала у спальнях.

Це така релігійна традиція, яку щороку я не пропускаю. Це єдиний раз у рік, коли йдемо родиною усі четверо до церкви на службу, бо гарна церемонія посвячення гілок.

Наталка Кудрик: Упродовж Страсного тижня на пані чекає ретельне прибирання помешкання та приготування до Страсної суботи, а згодом і Великодньої трапези.

Пасок місцеві господарки не печуть і крашанок не роблять. Зазвичай до святкового столу у Великодню неділю купують солодкий пасхальний кекс у формі голуба, який символізує мир.

Замість варених крашанок в Італії популярні великодні шоколадні яйця, якими нині заповнені полиці магазинів.

Кажуть, що у суботу перед Великоднем усі починання будуть успішними, тому деякі забобонні і кмітливі матусі заходяться навчати дітей робити перші кроки саме у Страсну суботу.

Напередодні Воскресіння Христового найбільше паломників з усього світу лине до площі Святого Петра у Римі. Цього року їх особливо багато з огляду на збіг святкування у католиків, православних і багатьох протестантських спільнот.

Минулої Пальмової неділі біля собору Святого Петра зібралося 50 тисяч осіб. Серед них багато юнаків і дівчат, бо у Ватикані одночасно відзначали Всесвітній день молоді.

Це свято у день Пальмової неділі понад 20 років тому започаткував покійний Папа Іван Павдо Другий. Особливий день, коли молоді люди усього світу йдуть назустріч Христу.

Наприкінці березня 2005 року Кароль Войтила через хворобу вперше за 26 років понтифікату пропустив богослужіння з нагоди Пальмової неділі.

Сьогодні особистий секретар покійного Папи, архієпископ Краківський кардинал Станіслав Дзивіш так згадує тодішні переживання Івана Павла Другого:

Станіслав Дзивіш: Він (Іван Павло II) дуже страждав від того, що не міг спуститися на площу до людей. Думаю, що це моральне страждання було набагато важчим, ніж фізичний біль, неможливість бути разом з молоддю у Пальмову неділю і після Паски. Але це страждання стало настільки показовим...

Він завжди проповідував, говорив багато про страждання хворих, як треба , як треба... В кінці він показав, як це робиться, як варто переносити біль і страждання.

Наталка Кудрик: Цього року із молоддю вдруге спілкувався Бенедикт XVI під час святої літургії з нагоди Пальмової неділі Страстей Господніх. Він закликав юнаків та дівчат не гнатися за матеріальними статками і кар’єрними досягненнями, а прямувати дорогою правди і любові. Сягнути справжніх вершин здатні ті, хто цікавиться Богом. Так пояснив Папа римський

Бенедикт XVI: Люди, які вивчають світ довкола себе, щоб знайти Бога, щоб віднайти його Образ. Любі друзі, представники молодого покоління, наскільки є важливим сьогодні саме це: не пливти за течією у житті туди чи сюди, не задовольнятися тим, що думають, кажуть і роблять інші. Слід вивчати Бога, шукати Бога!

Наталка Кудрик: “Замість того, щоб жити лише для себе, - наголосив Святіший отець, - можна пожертвувати життям заради великих речей”. Для цього треба хотіти знайти Бога і мати „невинні руки та чисте серце”: руки, не заплямовані насильством і корупцією, а серце, не осквернене брехнею.

Віктор Єленський: Християнство пропонує людині лише Верховну істину, лишаючи її один на один зі своєю совістю у вирішенні земних питань. Людині належить самій вирішити, з ким вона в кожній конкретній суспільній і політичній ситуації. Тому християнство – це релігія не лише свободи, а й творчості – ту найвищу істину, що її дано в Христі, можна розкрити і розвинути лише на шляху праці власної душі і свого розуму. Така праця неминуче веде до множинності рішень щодо розв’язання дуже конкретних громадсько-політичних проблем. І сама ця множинність відкидає тоталітаризми і вимагає демократії.

Чи можна вважати роздуми над цим суєтністю перед викликом вічності, що несе у собі самий Страсний тиждень?

Сьогодні ми згадуємо, про те, що є незабутнім, бо змінило людську історію. Ісус вмирає, щоби вирвати в смерті жало, щоби кожний, хто повірив у Нього, мав життя вічне, щоби подолати одвічний людській страх перед невідворотнім і повідомити світові направду благу вість: “Небуття немає!”

Темрява і землетрус, роздерта надвоє завіса у храмі, зляканий сотник, повідкривані домовини – все волає про наближення нового світу, світу, який має надію на визволення від тліну й небуття.

Світе, ти будеш спасенний, ти безпорадний і мізерний у дрібноті своїх щоденних спонук, але ти творіння Господнє, а отже, і не загинеш.

Не треба думати, як писав один грецький богослов, нібито Церква і світ - це дві абсолютно різні за своєю природою сутності, нібито одну створено зі священної речовини, а другу зі злої субстанції. Ні, у них один Творець, Який запрошує до спасіння все своє Творіння. Церква – це та його частина, яка вже прийняла запрошення.

Змучений, скривавлений Ісус на хресті, який зовсім по-людські вигукує: “Мій Боже, мій Боже, навіщо ти мене полишив?” – очевидна слабкість християнства, його поразка, але водночас і нездоланна сила, непоборне торжество. Він не караюча машина, цей знесилений мужчина, Він спасає тим, що поневіряється разом із нами. Він такий, як ми. І якщо Він воскресне, піде в Галілею, дозволить Фомі невіруючому вкласти пальці у рани Свої розцвяшені, то й наше визволення з крижаних обіймів безвісті є неминучим.

З Голгофської перспективи важко виправдовувати конфесійні поділи та юрисдикційні суперечки, недолугими видаються спроби учнів Ісуса монополізувати Його спадщину і відмовити іншим зватися Його послідовниками через речі, про які Він сам і гадки не мав. Звідти не дуже зрозумілими є баталії навколо мови богослужіння.

Святий Кирило, просвітитель слов’ян, кинув колись спересердя тим, хто вважав священними лише латину, давньоєврейську та грецьку через те, що цими мовами було написано ім’я Ісуса на Голгофському хресті: Ви – учні Пілата!

З Голгофи важко усвідомити, чому точаться суперечки стосовно дати пасхалії, адже якщо Христос Воскрес, то це назавжди і не залежить від календарного стилю.

Але добре, дуже добре усвідомлюється на цьому найвідомішому з-поміж світових пагорбів, що християнство – це релігія любові, тому що Христос так любив цей світ, що забув про себе. Коли любиш когось сильно, без останку, на себе не вистачає сил.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG