Губернатор Гагаузії Міхаїл Формузал розповів Радіо Свобода про перспективи його краю, проблеми, і те, що, на його думку є найважливішим уроком для інших суперечливих територій?
М.Ф.: У середині 90-их років Гагаузію і Молдову наводили цілому світові як приклад, як взірець для наслідування іншим державам, де існували аналогічні проблеми. Тоді мудрість гагаузького і молдовського народу довела, що можна досягти значно більших результатів, озброївшись не автоматами, а тверезим розумом і політичною волею. Це для багатьох тоді стало важливим уроком. Керівники багатьох бунтівних територій переконались, що повести діалог за столом переговорів – це не позиція програшу, а попросту інший, найчастіше більше ефективний, спосіб захисту своїх інтересів.
Р.С.: Дехто стверджує, що Гагаузія має недостатньо реальної автономії від Кишинева. Чи це справді так? Як розділена влада між вашим центром Комратом і Кишиневом?
М.Ф.: Насправді у нас є вся необхідна законодавча база для існування і функціонування нашої автономії. І те, що автономія не здійснюється в повному обсязі – я мушу сказати, що це передусім наша провина, і тільки потім це провина Кишинева. Кишинів дійсно час від часу створює нам зайві проблеми, і це зрозуміло. Дія центральної влади диктується тим самим нав’язливим страхом втратити південний регіон. Але те, що ми, гагаузи, – дозволяємо притискати наші автономні права, які, нагадаю, закріплені законом, жодних виправдань чи пояснень не може мати. Ми самі не в повній мірі реалізували ті можливості, які дає нам наш закон.
Р.С.: Як Ви можете схарактеризувати ваші відносини з Росією?
М.Ф.: У Гагаузії з Росією завжди були дружні і теплі відносини. У нашого народу були складні історичні перипетії, доля нас зводила з різними народами. Але з російським народом нас пов’язує все найкраще. Передусім ми вдячні Росії за ті землі, на яких ми досі живемо; за освіту, яку отримала більшість нашого народу. Інтерес, увагу і підтримку з боку Росії ми відчуваємо і сьогодні
Р.С.: А який ефект на Гагаузію мало зростання напруги між Росією та Молдовою? Як вплинула на вашу область заборона Росії на винний імпорт із Молдови?
М.Ф.: Загострення молдовсько-російських відносин відбилося на нас найнегативнішим способом. Наша економіка (й без того слабо розвинута) після винного бойкоту взагалі стала практично паралізованою. Наш регіон в основному живе за рахунок вирощування винограду, тютюну та садів. Тобто – це регіон, який сьогодні переважно сільськогосподарський. А я нагадаю, що слідом за забороною на ввезення винної продукції, надійшли аналогічні заборони для фруктів та тютюну. Важко собі уявити, що відчула на собі Гагаузія... Усі ці галузі перебувають у вкрай складному становищі. Однак, гадаю, що найближчим часом все ж таки ми зможемо вирішити ці питання.
Р.С.: Який вплив має на людей Гагаузії збільшення цін на природній газ?
М.Ф.: Зрозуміло, дуже важкий. В якомусь сенсі порятунком для багатьох громадян стала несподівано тепла зима. Вона дозволила зекономити на використанні газу населенням. Але навіть не дивлячись на це, більшість населення не може оплачувати нові газові тарифи. І багато наших стариків змушені замерзати у своїх неопалюваних будинках. Якби ріст заробітної платні та пенсії мав якимось чином випереджувальні темпи над підвищенням цін на енергоресурси, тоді населення не так би хворобливо це сприймало. А на жаль, зростання цін на послуги – воно випереджує темпи підвищення зарплатні та пенсії.
Р.С.: Якою є кінцева перспектива для Гагаузії? Ви вважаєте, що ситуація покращиться, чи погіршиться?
М.Ф.: Я не тільки вірю, але й знаю, що стане краще. У нас є все для цього, що необхідне: у нас є родюча земля, у нас працьовитий народ, професійна керівна команда, чітко розроблені плани дій, і, напевно, найголовніше – це величезна воля до праці і бажання домогтися змін на краще.
М.Ф.: У середині 90-их років Гагаузію і Молдову наводили цілому світові як приклад, як взірець для наслідування іншим державам, де існували аналогічні проблеми. Тоді мудрість гагаузького і молдовського народу довела, що можна досягти значно більших результатів, озброївшись не автоматами, а тверезим розумом і політичною волею. Це для багатьох тоді стало важливим уроком. Керівники багатьох бунтівних територій переконались, що повести діалог за столом переговорів – це не позиція програшу, а попросту інший, найчастіше більше ефективний, спосіб захисту своїх інтересів.
Р.С.: Дехто стверджує, що Гагаузія має недостатньо реальної автономії від Кишинева. Чи це справді так? Як розділена влада між вашим центром Комратом і Кишиневом?
М.Ф.: Насправді у нас є вся необхідна законодавча база для існування і функціонування нашої автономії. І те, що автономія не здійснюється в повному обсязі – я мушу сказати, що це передусім наша провина, і тільки потім це провина Кишинева. Кишинів дійсно час від часу створює нам зайві проблеми, і це зрозуміло. Дія центральної влади диктується тим самим нав’язливим страхом втратити південний регіон. Але те, що ми, гагаузи, – дозволяємо притискати наші автономні права, які, нагадаю, закріплені законом, жодних виправдань чи пояснень не може мати. Ми самі не в повній мірі реалізували ті можливості, які дає нам наш закон.
Р.С.: Як Ви можете схарактеризувати ваші відносини з Росією?
М.Ф.: У Гагаузії з Росією завжди були дружні і теплі відносини. У нашого народу були складні історичні перипетії, доля нас зводила з різними народами. Але з російським народом нас пов’язує все найкраще. Передусім ми вдячні Росії за ті землі, на яких ми досі живемо; за освіту, яку отримала більшість нашого народу. Інтерес, увагу і підтримку з боку Росії ми відчуваємо і сьогодні
Р.С.: А який ефект на Гагаузію мало зростання напруги між Росією та Молдовою? Як вплинула на вашу область заборона Росії на винний імпорт із Молдови?
М.Ф.: Загострення молдовсько-російських відносин відбилося на нас найнегативнішим способом. Наша економіка (й без того слабо розвинута) після винного бойкоту взагалі стала практично паралізованою. Наш регіон в основному живе за рахунок вирощування винограду, тютюну та садів. Тобто – це регіон, який сьогодні переважно сільськогосподарський. А я нагадаю, що слідом за забороною на ввезення винної продукції, надійшли аналогічні заборони для фруктів та тютюну. Важко собі уявити, що відчула на собі Гагаузія... Усі ці галузі перебувають у вкрай складному становищі. Однак, гадаю, що найближчим часом все ж таки ми зможемо вирішити ці питання.
Р.С.: Який вплив має на людей Гагаузії збільшення цін на природній газ?
М.Ф.: Зрозуміло, дуже важкий. В якомусь сенсі порятунком для багатьох громадян стала несподівано тепла зима. Вона дозволила зекономити на використанні газу населенням. Але навіть не дивлячись на це, більшість населення не може оплачувати нові газові тарифи. І багато наших стариків змушені замерзати у своїх неопалюваних будинках. Якби ріст заробітної платні та пенсії мав якимось чином випереджувальні темпи над підвищенням цін на енергоресурси, тоді населення не так би хворобливо це сприймало. А на жаль, зростання цін на послуги – воно випереджує темпи підвищення зарплатні та пенсії.
Р.С.: Якою є кінцева перспектива для Гагаузії? Ви вважаєте, що ситуація покращиться, чи погіршиться?
М.Ф.: Я не тільки вірю, але й знаю, що стане краще. У нас є все для цього, що необхідне: у нас є родюча земля, у нас працьовитий народ, професійна керівна команда, чітко розроблені плани дій, і, напевно, найголовніше – це величезна воля до праці і бажання домогтися змін на краще.