Р.С.: Пане Сергію, Ви видали книжку спогадів Сержа Лифаря. Чи ця книга відкрила якісь нові грані цієї постаті, які не були раніше відомі?
С.Ц.: Я вам скажу таку річ. Я – літературний редактор і, природно, читав цю книжку, її рукопис, найперший у нашому видавництві. І я відкрив не просто грані – відкрив для себе постать, широко не відому в нашій країні.
Р.С.: Які речі найбільш вразили Вас у цій постаті?
С.Ц.: Звичайно, я побачив, по-перше, ту історію, яка пройшла через його долю, через його поневіряння і разом з тим через його прекрасні творчі пошуки. І разом з тим я побачив те тло, яке було довкола нас, до якого ми, можливо, багато в чому звикли. Він, відштовхуючись від того, від чого він, буквально скажемо, втік, показав, ким може стати талановита людина.
Р.С.: Він відчував себе українцем?
С.Ц.: Безумовно. Скажу хоча б те, що він попросив на надгробку написати: «Серж Лифар із Києва».
Р.С.: Але книга була написана в оригіналі французькою мовою, так?
С.Ц.: Звичайно. По-перше, як людина високої культури, він, ще в гімназії навчаючись у Києві, вивчав, природно, французьку мову. Потім, більше 30 років живучи у Франції і будучи в колі освіченому, в колі високоінтелектуальному, мистецькому – звичайно, він володів прекрасно французькою мовою. І ці спогади, які він писав, до речі, в останні роки свого життя, теж, природно, написав французькою.
Р.С.: Пане Сергію, хто допомагав Вам здійснити цей проект – адже він, очевидно, недешевий: тут було і питання авторських прав, і питання оформлення… Як Вам вдалося це здійснити?
С.Ц.: Найперше – це прекрасна ініціатива французького посольства і французького культурного центру, яка впродовж уже не одного року стимулює, допомагає і підштовхує, скажімо так, українські видавництва до популяризації своєї літератури – і давньої, і сучасної. У нас, скажімо, в попередні роки вийшло кілька романів сучасних французьких письменників і вони були тими, хто найперше прийшли на допомогу, коли ми прийшли до думки, що треба видати книжку про Сержа Лифаря. Крім цього, можна назвати окремих людей і установи – скажімо, це і Національний Музей, де є окрема експозиція Лифаря, і Національна Опера України, та інші. Це Дмитро Малаков із музею міста Києва… Дуже багато добрих людей, і це справді нам допомогло: і збиранню матеріалів, і фінансово.
Р.С.: Чи означає ця допомога, що книга буде не такою дорогою, як могла би бути, і, значить, доступною?
С.Ц.: Вона коштує 30 гривень. Як для такого формату, як для того ілюстративного матеріалу, який в ній є, це досить демократична ціна.
Р.С.: І скільки читачів зможуть її прочитати чи придбати?
С.Ц.: Ми видали, як на сьогоднішні реалії, немалий тираж – 2000 примірників. І разом з тим ми вважаємо, звичайно, це не погамує голод і не принесе всім охочим інформацію, яку вони хотіли б дізнатися. Просто розраховуємо, що вона потрапить до бібліотек і всі зможуть з нею ознайомитися.
С.Ц.: Я вам скажу таку річ. Я – літературний редактор і, природно, читав цю книжку, її рукопис, найперший у нашому видавництві. І я відкрив не просто грані – відкрив для себе постать, широко не відому в нашій країні.
Р.С.: Які речі найбільш вразили Вас у цій постаті?
С.Ц.: Звичайно, я побачив, по-перше, ту історію, яка пройшла через його долю, через його поневіряння і разом з тим через його прекрасні творчі пошуки. І разом з тим я побачив те тло, яке було довкола нас, до якого ми, можливо, багато в чому звикли. Він, відштовхуючись від того, від чого він, буквально скажемо, втік, показав, ким може стати талановита людина.
Р.С.: Він відчував себе українцем?
С.Ц.: Безумовно. Скажу хоча б те, що він попросив на надгробку написати: «Серж Лифар із Києва».
Р.С.: Але книга була написана в оригіналі французькою мовою, так?
С.Ц.: Звичайно. По-перше, як людина високої культури, він, ще в гімназії навчаючись у Києві, вивчав, природно, французьку мову. Потім, більше 30 років живучи у Франції і будучи в колі освіченому, в колі високоінтелектуальному, мистецькому – звичайно, він володів прекрасно французькою мовою. І ці спогади, які він писав, до речі, в останні роки свого життя, теж, природно, написав французькою.
Р.С.: Пане Сергію, хто допомагав Вам здійснити цей проект – адже він, очевидно, недешевий: тут було і питання авторських прав, і питання оформлення… Як Вам вдалося це здійснити?
С.Ц.: Найперше – це прекрасна ініціатива французького посольства і французького культурного центру, яка впродовж уже не одного року стимулює, допомагає і підштовхує, скажімо так, українські видавництва до популяризації своєї літератури – і давньої, і сучасної. У нас, скажімо, в попередні роки вийшло кілька романів сучасних французьких письменників і вони були тими, хто найперше прийшли на допомогу, коли ми прийшли до думки, що треба видати книжку про Сержа Лифаря. Крім цього, можна назвати окремих людей і установи – скажімо, це і Національний Музей, де є окрема експозиція Лифаря, і Національна Опера України, та інші. Це Дмитро Малаков із музею міста Києва… Дуже багато добрих людей, і це справді нам допомогло: і збиранню матеріалів, і фінансово.
Р.С.: Чи означає ця допомога, що книга буде не такою дорогою, як могла би бути, і, значить, доступною?
С.Ц.: Вона коштує 30 гривень. Як для такого формату, як для того ілюстративного матеріалу, який в ній є, це досить демократична ціна.
Р.С.: І скільки читачів зможуть її прочитати чи придбати?
С.Ц.: Ми видали, як на сьогоднішні реалії, немалий тираж – 2000 примірників. І разом з тим ми вважаємо, звичайно, це не погамує голод і не принесе всім охочим інформацію, яку вони хотіли б дізнатися. Просто розраховуємо, що вона потрапить до бібліотек і всі зможуть з нею ознайомитися.