Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 15:49

Перевибори. Чи на краще?


Ірина Біла Що принесуть із собою дострокові вибори? Як це вплине на життя “маленьких українців”? Чи хочуть вони їх? Слухати:

Ірина Біла: Політична та економічна нестабільність українцям не в диковинку. Вже загартовані. Тому й рішення Президента розпустити парламент їх не шокувало. Бо ж давно вже втомилися від споглядання, як гілки влади перетягують ковдру повноважень.


Чи не так вже й втомилися? Наскільки українці готові до активних акцій підтримки тих чи інших політичних сил? Що принесуть із собою нові вибори? І як вони вплинуть на життя “маленьких українців”?

18-річний Сашко познайомився зі своїм ровесником Ігорем на Майдані Незалежності. Обидва вийшли підтримати свою політичну силу. І хоча їхні симпатії не збігалися, це не завадило юнакам коректно висловлюватися на адресу опонентів і мирно дискутувати.

Більше настроями по обидва боки мітингувальників цікавилася київська кореспондентка Радіо Свобода Леся Штогрин.

Сашко: За єдність України. Так, я вважаю, що посягають. Ті, хто проти нас. Я підтримую Януковича, бо він народ не “кидає” так, як Ющенко.

Ігор: Так звана коаліція не виконує свої обіцянки і просто нічого не робить. Потрібно розпустити парламент. Я підтримую опозиційні партії, такі як БЮТ, “НУ”.

Леся Штогрин: Вони одного віку – їм по 18. Сашко приїхав із Житомира, а Ігор киянин. І хоча їхні політичні переконання відрізняються кардинально, відстоювати їх вони готові однаково до кінця.

Так само до перемоги налаштовані і їх старші однодумці. Руслану 45. Працює водієм. До Києва приїхав аж з Одеської області. А все для того, аби не допустити розпуску дієвого, на його думку парламенту.

Руслан: Ні в що не ставлять ні ВР, ні Партію регіонів. Так при владі, але ж їй не дають владу. Якщо будуть вибори, то це не буде підвищення зарплати, нічого попереду не чекає.

Леся Штогрин: Майже однолітка Руслана киянка Надія працює медсестрою. Говорить, що розпуск ВР необхідний, а ті, хто виступають проти цього і живуть в наметовому містечку коаліції національної єдності, просто куплені.

Надія: Зараз говорять, що “регіоналів” багато... То все за гроші куплені, бо я спілкувалася з ними, то люди кажуть, що їм платять. Ми, прості люди, спілкуємося між собою.

В них немає ідеї. Ми тут за ідею, за Україну. А в них що? Вони гроші взяли, а через півгодини вони забудуть, де стояли і як стояли.

Леся Штогрин: “Нам нічого не платять, лише на автобусах безкоштовно привезли,” – запевняє пенсіонерка з Дніпродзержинська Марія Петрівна.

Марія Петрівна: Щоб ми підтримали цю владу, що зараз. Тільки за це ми приїхали. В нас ніхто не платив. То неправда, що нас купили. Я ось продукти з дому принесла. Можу показати.

Хоча мені 67 років, але я задоволена Януковичем, його владою.

Леся Штогрин: Проти Януковича і коаліціантів 63-річна вчителька Лідія Павлівна. Вона говорить, що не хоче, аби її країну представляли люди, які не можуть навіть нормально висловитися.

Лідія Павлівна: Я готова свою пенсію віддати, ще й не одну, щоб були перевибори. А перевибори, то, значить, молодших візьмуть, щоб вони могли сказати, виступити, державу показати.

А як це, тільки два слова сказати і більш нічого? Або ж читати те, що на екрані показують, і він читає? Хіба таке може бути?

Ірина Біла: Студентство – це ті, хто завжди прагне змін і готовий поборювати несправедливість. Саме вони у жовтні 1990 року змусили прислухатися до своїх вимог, більшість з яких були політичні.

Про те, наскільки зараз студентство активно переймається суспільними проблемами і чи схвально ставляться до рішення Президента розпустити парламент, з’ясовувала Євгенія Вятчанінова.

Євгенія Вятчанінова: Сергій Перникоза, випускник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вітає рішення Президента розпустити парламент. Адже це крок, а не пуста балачка. Тим паче студентству це на руку.

Сергій Перникоза: Є додаткова можливість заробити на виборах, працюючи в комісіях. Це реальна можливість людей включатись у політику і взагалі впливати на наше життя.

Євгенія Вятчанінова: Студента тішить, що ця боротьба за правилами, тож відчуття хаосу немає.

Не довіряє українським можновладцям першокурсник-журналіст Андрій Климчук. Особливо після подій 2004 року.

Андрій Климчук: Помаранчева революція для мене дала багато надій. Але коли усі ілюзії розвіялися, було величезне розчарування.

Євгенія Вятчанінова: Андрія Климчука розпуск Верховної Ради тішить. Це рішення хоч і запізніле, та бажане.

Ольга Тищук, студентка 4 курсу Інституту журналістики, у перевиборах нічого доброго не вбачає. Адже це відіб’ється на добробуті “маленьких українців”.

Ольга Тищук: Якщо будуть ще одні вибори, в країні просто настане економічна криза. І це в першу чергу вдарить по людях.

Ірина Біла: Чи дійсно перевибори Верховної Ради суттєво вплинуть на економічну ситуацію в Україні? Чи слід запасатися сірниками та виймати готівку з банкоматів?

Погіршення економічної ситуації в Україні у зв’язку з перевиборами прогнозує економіст Олександр Рябченко. Він каже, що політична нестабільність – це перша передумова нестабільності економічної.

Олександр Рябченко: Будь-яка політична нестабільність погіршить життя людей, економіка трохи буде зупинятися чи падати, загальні надходження до Державного бюджету зменшаться.

Гроші завжди реагують на щось політично нестабільне. Майже кожна партія має схильність до ручного управління чи адміністративного впливу на економіку. Це є недобра ситуація.

Ірина Біла: Не погоджується зі своїм колегою директор економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин. Він зазначає, що поки політики чубляться, то їм не до посилення регулювання діяльності підприємців. А справу соціального захисту українців має здійснювати уряд.

Василь Юрчишин: Уряд залишається діяти і цілком можливо, що зараз ситуація для малого і середнього бізнесу може покращуватися в тому сенсі, що політики зайняті своїми внутрішніми “розбірками” і менше будуть докладати зусиль на посилення регулювання.

Залишаться добрі чи погані, але зрозумілі правила гри, які бізнес отримав на початку цього року. Вони, принаймні, протримаються ще півроку.

Думаю, що в переважній більшості ми не можемо очікувати якихось серйозних кризових явищ саме економічного характеру.

Ірина Біла: Скепсис. Саме він нині домінує в українському суспільстві. Такий висновок зробив соціолог з Центру ім. Разумкова Михайло Міщенко, переглянувши останні соціологічні дослідження.

Михайло Міщенко: Скепсис до того, що можна змінити ситуацію. Тобто, домінує невдоволення владою, але в той же час, як показують соціологічні опитування, більшість все-таки не сподівається, що можна, змінивши владу, істотно змінити ситуацію. Тобто, можна навіть поміняти політичні сили, які будуть у владі, але від цього мало що зміниться.

Ірина Біла: Не те, щоб ми не довіряли соціологам, але все ж вирішили пересвідчитися, чи дійсно в Україні запанувала зневіра, а заодно і дізнатися ставлення людей на вулиці до достроковий виборів. Ось їхні думки.

Респондент: Досить наживатися на людях. Депутати всі закони роблять під себе.

Респондент: Я сподіваюся, що з розпуском ВР і з перевиборами зміниться ситуація в країні, прийдуть до влади інші люди. Саме зміна політичної влади приведе до покращення життя в країні.

Респондент: Категорично? Ні. Треба працювати, бюджет наповнювати, а не робити безлад у державі. Треба заробляти гроші. Всім працювати. Не лише шахтарям. І нам з вами, і Президенту теж.

Респондент: Дуже навіть правильно. А що, нам за них гарно жилося? Покращення ми відчули? Жодного.

Респондент: Неозброєним оком все вже видно, що такий “дєрєбан” влаштували у себе там.

Респондент: Прийдуть, напевне, ті ж самі. На жаль, не віриться в краще життя.

Респондент: Якщо зараз будуть перевибори ВР, то я думаю, що якраз нічого не зміниться. Знову прийде до влади кістяк Партії регіонів. Тобто, нічого не буде кращого. Тим більше уряд Юлії Тимошенко, який до цього був при владі, показав повністю свою недієздатність.

Ірина Біла: Чому ж виникла в Новій Україні політична криза, що призвела до дострокових виборів парламенту? Чи можна було її уникнути? “Можна, аби було бажання політичних лідерів,” - переконаний керівник науковий програм Інституту відкритої політики Максим Стріха.

Максим Стріха: Різні частини еліт мають різне бачення, що робити далі.

На жаль, ця криза значною мірою зумовлена не лишень об’єктивними чинниками, скільки суб’єктивним бажанням різних представників еліт не ділити цієї влади ні з ким, а знову перевернути все на свою користь.

Уряд донецьких мав блискучий шанс насправді утворити коаліцію національної єдності минулого серпня, але натомість вирішив, що краще далі йти з одіозними комуністами, а не з респектабельною “НУ”.

БЮТ сьогодні потребує, як повітря, дострокових виборів, власне, теж не так з потреб національних, як просто з необхідності своєї лідерки хоч якось убезпечити, сформовану нею ж таки, фракцію від розпаду.

Очевидно одне, що справді українська політична система виявилася, на жаль, погано пристосованою до українських політиків: захланних, короткозорих, не здатних домовлятися і діяти в ім’я національних інтересів.

Ірина Біла: Утім, дострокові вибори для багатьох країн вже стали звичною справою. А підстави для припинення повноважень парламентів дуже різні.

Скажімо, у Японії останні дострокові вибори до Палати представників парламенту відбулися у червні 2005 року. Одна з причин — це конфлікт прем’єра з Верхньою палатою парламенту через проект приватизації поштової служби.

Більше світовим досвідом дострокових виборів до парламенту, а також їхніми передумовами цікавився мій київський колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський: Дострокові парламентські вибори для демократичних країн – це, швидше, норма політичного життя, аніж виняток.

Серед тих держав, які в ХХІ столітті встигли вже провести дострокові вибори, - це Португалія, Німеччина, Нідерланди, Словаччина, Туреччина, Індія, Таїланд, Японія, Греція, Велика Британія, Хорватія, Данія, Австрія, Канада. А Ізраїль встиг за останні шість років провести такі вибори аж тричі.

Нічого дивного у цьому немає. Адже дострокові вибори – це політичний інструмент, а не стихійне лихо.

У разі, якщо контакт між владою і суспільством втрачений, якщо влада неефективна, якщо вона почала працювати не на громадян, а на себе, дострокові вибори стають одним із головних засобів відновлення нормального функціонування владних механізмів.

Вони можуть проходити як з ініціативи представлених у парламенті політичних партій чи глави держави, так і унаслідок масового тиску на владу з боку суспільства.

Втім, у демократичних країнах політики намагаються не доводити ситуацію до крайнощів. А от у державах “третього світу” дострокові вибори нерідко стають предметом гострого конфлікту між владою та опозицією, бо той, хто опинився біля бюджетної годівниці, не хоче якомога довше віддавати бодай якийсь кусень своїм опонентам.

Звичайно, дострокові вибори можуть розхитати суспільство. Так, у 1932-1933 роках у Німеччині аж п‘ять разів проходили президентські і парламентські вибори, і це неабияк розбурхало суспільні пристрасті, привівши до влади радикальні політичні сили.

Але що тут дивного, адже медичним скальпелем можна вирізати пухлину, а можна й зарізати людину. Інструмент є інструмент, його слід застосовувати вміло і вчасно, не хапаючись за скальпель при політичній застуді, але й не відкладаючи операцію до часу, коли пухлина розростеться, і хворий стане безнадійним.

Ірина Біла: Ну, і насамкінець, хотілося б поцікавитися прогнозами. Спершу не вельми втішний від політолога Ігоря Лосєва.

Ігор Лосєв: Прогнози не дуже втішні, тому що, враховуючи попередній досвід людей, які сьогодні належать до коаліції, мені здається, вони таки спробують, бодай точечно, розіграти якийсь силовий варіант. Ну, у вигляді захоплення якихось будинків у Києві, скажімо, ізоляція резиденції Президента і так далі.

Це є силовий варіант. Він значно небезпечніший від якогось примітивного мордобою на вулицях.

Ірина Біла: Звісно ж, прогнози річ не вдячна. Але їх також погодився дати ще один політолог Віктор Каспрук. Його бачення розв’язання політичної кризи більше вселяє надію.

Віктор Каспрук: Ситуація в Україні та нестабільність переформатовуватимуться в більш стабільний варіант, але тільки тоді, коли Ющенко та його команда будуть чітко відігравати демократичні позиції.

Тому абсолютно правильно зробив Президент, коли він хоче дати ще шанс народу довести, що Україна вибрала демократичний шлях, і вона піде по ньому.

Ірина Біла: “Головна небезпека для демократії – це байдужість народу до політики,” - казали мудрі. І коли соціологи говорили про скепсис в українців, чомусь згадалися слова Ніцше, що “скепсис є симптом того, що виникає нова віра”.

Матеріали до теми:

• ФОТОРЕПОРТАЖ, 5.04.2007: Українські кольори в об''єктиві «Свободи»

• «Трагіфарс» в Україні. Ющенко – я не буду Єльциним. (Огляд світової преси) • Розпуск парламенту України є правильним рішенням, але «помаранчеві» допустили багато помилок раніше – словацький дослідник • Конституційний Суд у центрі уваги • Точка неповернення: яких сценаріїв розвитку ситуації в Україні можна очікувати? (ПРЕС-КЛУБ РАДІО СВОБОДА) • Ющенко перетворився на Кромвеля, але чи буде він так само послідовним далі? (Огляд європейської преси) • «Дострокові вибори – нормальна демократична практика європейських держав» – європарламентар Міхал Томаш Камінскі • Євродепутат радить політикам України працювати для народу, а не для себе • Криза через вінця: як світ реагує на політичне загострення в Україні?

• Кризова географія: якими будуть наслідки реакції місцевих Рад на Указ Президента про розпуск парламенту? • “Берег лівий - берег правий” - чи можуть непорозуміння серед політиків відбитись на стосунках простих українців? • Дніпропетровськ: Президента засудили, Президента підтримали • Луганська облрада не хоче дострокових виборів • Кримська міліція до виборів не готується • Лідер «Океану Ельзи» за майдани концертні, а не політичні

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG