Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 16:24

Пам’ятки культури: чи охороняються державою?


Ірина Біла Чому в Новій Україні зникають і руйнуються пам’ятки минувшини? Як можна цьому зарадити? І чи врятує їх приватизація? Слухати:

Ірина Біла: В новій Україні майже 17 тисяч пам’яток архітектури, культури та історії, котрі взяла під свою опіку держава.

Чи вберігає це їх від нищення? Які найбільші загрози чатують на пам’ятки минувшини? Чи врятує їх від руйнації приватизація? Без вікон, без дверей, але з табличкою “Пам’ятка архітектури. Охороняється державою”. Це будинок на одній з найдавніших вулиць Києва Боричів Тік.

У Зводі пам’яток історії та культури України наголошується, що будинок один з найстаріших у забудові вулиці і становить інтерес, як рідкий фрагмент архітектури Подолу 19-го століття. Це на папері.

Про те, як він виглядає насправді, бачила київська кореспондентка Радіо Свобода Ірина Перешило.

СТВОРЮВАЛИ ЗАПОВІДНИК, А ОТРИМАЛИ КОМЕРЦІЙНУ СТРУКТУРУ

Ірина Перешило: У дійсності будинок представляє собою руїну, яка не підлягає реставрації. І максимум за півроку він повторить долю свого сусіда, так само пам’ятки 19-го століття, яку довели до руйнації, знесли і спорудили єврохороми.

Що цікаво, у Зводі пам’яток за цією адресою донині значиться будинок 1854 року. А в дійсності стоїть маєток на 1,5 тис метрів. Один квадратний метр такої площі коштує від 4 тис у.о. От ці цифри сьогодні і визначають дії держави щодо охорони пам’яток.

Далі слово архітектору, члену Організації “ЮНЕСКО” із захисту архітектурних пам’яток Георгію Духовичному.

Георгій Духовичний: Найнебезпечніша тенденція до знищення автентичної історичної забудови і підміна її новоствореним стилем, який досі назви не мав, але це який модернізований навіть не лубок, а комікс.

Ірина Перешило: Вулиця Боричів Тік – це центральна вісь території заповідника “Київ Стародавній”.

Цього року у травні заповідник планує пишні заходи щодо відзначення 20-річчя свого створення. За ці роки в результаті діяльності цієї організації стародавнього у Києві залишилося мізер, боо наймасовіші забудови відбуваються в історичному центрі, задля збереження якого і створювали заповідник.

“Створювали заповідник, а отримали комерційну структуру,” - говорить архітектор Георгій Духовичний.

Георгій Духовичний: Зараз йде масова перебудова історичного центру Києва. Тільки з відома пам’яткоохоронних органів можна купити будинки там, ділянки, побудувати все можна там.

Це досить гарно спланована комерційна структура, яка не стільки охороняє об’єкти культурної спадщини, скільки розпродає їх.

Ірина Перешило: Розпродана історична пам’ять набуває дуже специфічного вигляду. Приклад. Одна з найдавніших київських вулиць Костянтинівська. Значна її частина на початку 19-го століття забудована двоповерховими будинками у стилі класицизм. Так було до 2005-го року. Тобто, до реставрації, яку погоджували у пам’яткоохоронних органах і після котрої двоповерхову архітектуру вулиці примножили, добудувавши зверху ще шість поверхів.

Ірина Біла: На Дніпропетровщині під охороною держави понад сім тисяч пам''яток, більша частина з яких скіфські кургани. Один з районів, Солонянський, фахівці взагалі охрестили долиною скіфських царів, оскільки тут кількість давніх захоронень сягає кількох сотень.

Про те, як розпайовує степові піраміди місцева влада, а також чи цікавляться скіфськими курганами столичні науковці, знає дніпропетровська кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.

РОЗПАЙОВУВАЛИ ЗЕМЛЮ, НЕ ВИХОДЯЧИ ЗІ КАБІНЕТІВ

Юлія Рацибарська: За радянських часів Дніпропетровська облрада виділяла гроші на придбання десятків тонн алюмінію, аби відливати і встановлювати таблички з написами: «Об’єкт під охороною держави». Наразі їх розікрали і поздавали на брухт.

Кілька років тому обласна прокуратура перевірила, як виконують законодавство з охорони пам’яток історії у сільських районах. В Апостолівскому та Магдалинівському виявили розораними 90% курганів: частину з них знищили ще за радянських часів, а частину внесли до списку земель, які підлягали приватизації, і розпаювали. У Солонянському районі із півтисячі курганів вціліли тільки триста.

Голова місцевої райдержадміністрації Петро Швець каже, що не пам’ятає, щоб хоч когось із з посадовців у них в районі за це посадили до в’язниці.

Петро Швець:Я знаю, посадові особи притягувались до відповідальності, та позбавлення волі не було. Але такі факти дійсно мали місце, що кургани підпали під розпаювання.

За останні два роки кургани при вирішенні земельних питань нікуди не підпадають, хоча питання в нас складне залишилося те, що й було, тобто немає розмежування меж курганів.

Юлія Рацибарська: Винних правоохоронці шукають серед землевпорядників й голів сільрад, які розпайовували землю, не виходячи з кабінетів, і закривали очі на кургани.

А фахівці-історики причинами наруги над пам’ятками називають недосконалість законодавства. 1992-го року, коли ухвалили Земельний кодекс, істориків не включили до числа обов''язкових узгоджувачів земельних проектів. Лише за десять років помилку виправили. Та запізно.

За словами директора Дніпропетровського центру охорони історико-культурних цінностей Лідії Голубчик, наразі можна впевнено говорити, що не менше 70% курганів на території області потрапили в приватні руки. Інша справа, як до них ставляться нові господарі: втрамбовують технікою й засівають буряками чи обминають.

За затвердженою урядом методикою, безцінні кургани мають грошову вартість: метр висоти приблизно півмільйона гривень. Але не завжди розміри кургану або наявність коштовностей визначає його цінність. Фахівці кажуть, що безцінними є навіть візуальні ознаки цих степових пірамід: форма, розташування.

Розпаювавши пам’ятки, збитків державі тільки в одному Солонянському районі завдали 85 мільйонів гривень. Це попередні дані. Аби їх уточнити, треба робити експертизу, проте немає грошей.

Голова Солонянської райдержадміністрації Петро Швець вважає, що проблема ще й в тому, що наразі курганами більше цікавляться правоохоронці пам’ятками, аніж вчені, бо жодних розкопок, жодних знахідок.

Петро Швець: Я якоїсь великої активності з боку вченого світу в районі не спостерігаю по відношенню до курганів. Цього немає. Ці кургани деякі у нас є скіфської доби, більшість відноситься до доби Запорозького козацтва. За останні десятки років чогось такого віднайдено, щоб мало археологічну чи історичну цінність, таких прикладів у нас немає.

Юлія Рацибарська: Дніпропетровська область посідає перше місце в Україні за числом виявлених курганів. Серед відомих на весь світ - Товста могила біля Орджонікідзе, де виявили знамениту золоту пектораль. Хто знає, скільки таких же безцінних знахідок вже втрамбовані у землю колесами тракторів.

СТІНИ МУЗЕЮ РОЗ’ЇДАЄ ГРИБОК

Ірина Біла: Острозький Музей книги та книгодрукування за кількістю зібраних раритетів другий після Музею книги в Києво-Печерській Лаврі. Упродовж двох місяців музей не діє. Причина - небезпечний грибок, який роз’їдає стіни музею і не дозволяє у належному стані утримувати стародруки.

Більше умовами збереження раритетів, серед яких і Острозька Біблія, цікавилася рівненська кореспондентка Радіо Свобода Валентина Одарченко.

Валентина Одарченко: Як розповіла директор музею Світлана Позіховська, його приміщення, розташоване у середньовічній Круглій або Луцькій вежі, не ремонтувалося чверть століття. Власне, з часу заснування тут музею, а впродовж останніх п’яти років, тут постійно протікала покрівля.

Світлана Позіховська: Були спроби тільки косметичних ремонтів, що погіршило ситуацію, бо нинішні шпаклівки закрили той гриб, який сидів у стіні, і спричинили тільки те, що він почав інтенсивно розвиватися…

Валентина Одарченко: Тож нині стіни музею розкриватимуть до кам’яної кладки, вивчатимуть структуру грибка та шукатимуть йому ефективну протидію. А тим часом знаменита Острозька Біблія, дофедорівське московське анонімне середньошрифтне Євангеліє, друковане близько 1555 року, одна з першодрукованих книг Віленський Псалтир 1576 року, надруковане другом і соратником Івана Федорова Петром Мстиславцем рукописне Євангеліє, ймовірно, зберігатимуть в одній оглядовій залі.

Нинішній голова облдержадміністрації каже, що область сама не справиться з капітальним ремонтом та реставрацією, у той час, як ще 5 років тому проблемі можна було запобігти.

Матчук: Потрібно було просто налагодити вентиляційну систему, долагодити дах і все… Ми викидаємо мільйони гривень на впорядкування прилеглих територій, а в цей час гине історична споруда, тому що є байдужість…

Валентина Одарченко: Як з’ясувалося, з трьох мільйонів гривень, виділених у минулому році на реставрацію Острозького державно-культурного заповідника, міська влада передала на ремонт Музею книги лише чотириста тисяч, решту віддали на завершення будівництва школи.

А от на ремонт Луцької вежі у нинішньому році коштів виділено не було, не дивлячись на те, що рік оголошений роком книги. Спрацювало правило дірявої ковдри. Питання про реставрацію музею ставилося і на державному рівні, однак у Кабміні наголошують, що він належить … до комунальної власності і фінансуватися повинен за її рахунок.

ЩО МОЖНА, А ЩО НЕ МОЖНА ПРИВАТИЗУВАТИ

Ірина Біла: “От коли б пам’ятка належала не комунальній власності, а була б приватизована, то це могло б врятувати багато об’єктів історичної та культурної спадщини,” - переконані у Державній службі з питань національної культурної спадщини.

Говорить головний спеціаліст управління Богдан Моця.

Богдан Моця: Якщо у об’єкта є господа, який за нього несе не тільки якусь абстрактну відповідальність, а він матеріально зацікавлений в тому, щоб цей об’єкт зберігав свої функції повністю, то він дійсно буде про нього піклуватися.

Я так думаю, що правильно, якщо ці пам’ятки будуть передані в приватні руки. Можливо, крім таких значущих.

Але те, що відноситься до пам’яток місцевого значення, коли в районних бюджетах обласних немає грошей не те, що на їх догляд, а навіть на поточні ремонти, то тут, чесно кажучи, навіть іншої альтернативи немає.

Ірина Біла: Більшість європейських країн вже довірили пам’ятки минувшини в приватні руки і не шкодують про це. Звісно ж, повинні бути певні обмеження і законодавчі перестороги, аби з палаців та фортець не зробили казино чи ресторани.

Та й не всі пам’ятки можна приватизувати. Нещодавно Верховна Рада визначила пам’ятки культурної спадщини, котрі не можна віддавати в приватні руки. Серед таких фортеця та печерне місто “Чуфут-Кале” в Бахчисараї, Генуезька фортеця в Судаку, Воронцовський палац в Алупці. Це лише частина тих, що розташовані в Криму.

Загалом на півострові кількість історичних пам’яток на квадратний кілометр площі чи не найвища в Україні. Тому й не дивно, що там не вщухають скандали довкола спроб незаконно прибрати до рук низку історичних та культурних об’єктів.

Детальніше про процеси приватизації пам’яток минувшини в Криму знає тамтешній кореспондент Радіо Свобода Володимир Притула.

МОЖНА ПРИВАТИЗУВАТИ ВСІ ПАМ’ЯТКИ. І ТРЕБА ПРИВАТИЗУВАТИ!

Володимир Притула: Один з провідних у Криму експертів із правового забезпечення охорони пам’яток історії, архітектури та культури Вадим Мордашов переконаний, що лише передача таких об’єктів у приватні руки може їх врятувати від руйнування і знищення.

Вадим Мордашов: Безумовно, можна приватизувати всі пам’ятки. І треба приватизувати! За винятком унікальних, на зразок Лівадійського палацу. Таких приватизовувати не можна. Але решта – це просто необхідно це робити!

У більшості країн світу пам’ятки перебувають у приватній власності. Люди укладають охоронні угоди й утримують об’єкт, як нею визначено. А не відповідає таке утримання закону, то їх карають.

Володимир Притула: Втім, у Криму таких прикладів небагато. Торік кримська прокуратура через суд відібрала в однієї із великих донецьких компаній земельну ділянку, на якій розташований пансіонат “Криворізький гірник” у Великій Ялті.

Парк цього закладу є пам’яткою архітектури і садово-паркового мистецтва, тож його приватизацію визнали незаконною.

Незаконними суд визнав і дії колишніх керівників Республіканського комітету з охорони культурної спадщини Криму, які дали іншому чиновнику незаконний дозвіл на будівництво на території меморіальної дачі російських письменників Павленка і Треньова.

Голова Комітету та його заступник отримали покарання лише у вигляді штрафів, але справа набула широкого розголосу і добряче налякала чиновників із Республіканського комітету з охорони культурної спадщини Криму.

Нинішнє його керівництво відмовляється від будь-яких коментарів щодо можливості приватизації культурних та історичних пам’яток у Криму.

Обережні в оцінках і в кримському уряді. Там лише заявили Радіо Свобода, що будь-які дії у цій сфері мають суворо відповідати чинному закону.

На цьому ж наголошує відомий кримський журналіст Микола Семена, який багато пише на теми охорони кримських пам’яток.

Микола Семена: Вся приватизація має відбуватися за законом, а не так, як це робили колишні керівники Республіканського комітету з охорони культурної спадщини Криму.

Якщо приватизація буде чесною, прозорою і законною, то це треба лише вітати, адже приватний власник більш ефективний, аніж держава.

Ірина Біла: Кілька пам’яток архітектури були приватизовані і на Львівщині. Однак усі вони, як стверджують міжнародні та українські експерти, так і не були належно відреставровані й збережені. Ба більше, унікальні настінні розписи європейських майстрів 18-19 століть, які збереглись у будинках на площі Ринок, нові господарі збивають сокирами і викидають на смітники.

Більше про це знає львівська кореспондентка Радіо Свобода Галини Терещук.

ЩО ПРИВАТИЗОВАНЕ – НЕ РЕСТАВРУЄТЬСЯ

Галина Терещук: З президентом благодійного фонду Львова Андрієм Салюком розмовляємо у його тимчасовому офісі, який розташований в одному з будинків на площі Ринок, пам’ятці архітектури. Це приватне помешкання іноземних громадян є зразком як має бути відреставроване унікальне приміщення. На стінах під 16 шарами штукатурки вдалося віднайти настінні розписи 18 століття.

Коли Львів увійшов до Австро–Угорської імперії, то в центральній частині міста будинки були напівпорожні, розбиті дахи і вікна. Усе це відремонтували і в помешканнях господарі робили настінні розписи. Балки на стелі теж вдалось відчистити і зберегти. Хоча ці розписи, можливо, не є цінні з малярського боку, але з історичної, то їм немає ціни.

Андрій Салюк: Тільки тут ви можете побачити, як виглядало помешкання у Львові у кінці 18 століття. На жаль, можна таке побачити лише тут. Я б хотів, щоб будинки на площі Ринок якщо не відновлюють, то хоч би не руйнували.

Галина Терещук: Однак більшість приміщень в історичній частині Львова зруйновані. Не лише господарями квартир, але й заможними власниками будинків.

В одному з них розташований банк. Дерев’яні балки на стелі замінені на пластикові, як і двері, розрубані настінні розписи. Їх, зрештою, і не шукали.

Знищено ще одну історичну будову, колишній ресторан, де на 80% був збережений інтер’єр часів Ренесансу. На місці старого розкішного ресторану зробили швидку харчівню.

Андрій Салюк: Це був колись найелегантніший і найфешенебельніший ресторан початку 20 століття. Уся вулиця Січових стрільців - це був “львівський Уолт стріт”: тут були усі банки, біржі, тут святкували усі підписані контракти, тут підписували величезні угоди. Це було улюблене місце!

Чому ми зараз, коли говоримо про львівську легенду старовинного міста, чому ми своїми руками нищимо інтер’єри і там робимо хати під стріхою?

ЗАКОНОДАВСТВО НЕ ДОСКОНАЛЕ

Галина Терещук: На це запитання є кілька відповідей.

Передусім - це ментальність заможних людей, які можуть купити ту чи іншу стару будівлю. Нові господарі не розуміють історичної цінності пам’яток.

Законодавство недосконале, людина, яка приватизує, не несе суттєвої відповідальності через те, що руйнує інтер’єр. Хоча законодавство не трактує, що пам’ятка архітектури обмежується лише фасадом. Більше того, міська влада Львова не спромоглась скласти детальний опис усіх пам’яток архітектури.

Андрій Салюк: Ми не володіємо вичерпною інформацією, що у нас у кожному будинку є. Ми говоримо, що такий то будинок – це пам’ятка архітектури. Коли той чи інший будинок подався, щоб його внесли у реєстр, то мало б подаватись, а чим цей будинок цінний, окрім того, що є пам’яткою архітектури.

Галина Терещук: Андрій Салюк не назвав жодної історичної будівлі у Львові, яка була б належно відреставрована після приватизації.

Нині місцева влада, зокрема і голова обласної адміністрації Петро Олійник, постійно наголошують, що замки треба приватизувати і, як приклад, наводить сусідню Польщу, приватизовані замки по усій Європі. Однак нові власники цілком зберегли і реставрували цінні історичні будівлі. Утримувати їх це дорога розкіш.

Натомість, за словами Андрія Салюка, заможні українці не мають культури ставлення до пам’яток. Кілька років тому один багатій придбав палац Лянскоронських в селищі Розділ Миколаївського району навіть не за півмільйона гривень. Лише скульптури, які були на території і в палаці, вартують мільйони доларів.

Кілька вдалось врятувати і нині вони виставлені в картинній галереї Львова. На приватну територію ніхто не має права зайти, по суті, історична пам’ятка знищена, а доля більшості скульптур 16-18 століть невідома.

ТРЕБА ЗМІНИТИ ПІДПОРЯДКУВАННЯ ПАМ’ЯТОК

Ірина Біла: “Доки в Україні не буде прийнятних умов для приватизації, котрі б задовольняли і нових власників і не викликали сумнівів у збереженні пам’яток культури, приватизувати їх не можна,” - переконаний народний депутат Лесь Танюк. Згодом так воно і буде. Так каже парламентарій. Наразі ж варто бодай змінити підпорядкування пам’яток минувшини.

Лесь Танюк: Найбільша біда, що вони підпорядковані не Мінкультури, а Держбуду. А Держбуд, одержуючи за це величезні гроші, витрачає ці гроші не стільки на збереження пам’яток, стільки на новобудови.

Друга проблема – це немає в законі такого, що якщо ці будови можуть комусь передаватися, то ніхто не має права змінювати їхнього вигляду, ніхто не має права порушувати їхньої історичної вартості і цінності.

І третій момент - це те, що у великих містах депутати малої освіти і малої культури, страхітно розпоряджаються землею під забудови.

Ірина Біла: Певно, мав рацію той, хто скрушно зауважив: якби історія мала голос, вона б голосила. А ми нагадаємо: історія корінням сягає майбутнього. У тому числі майбутнього Нової України.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG