Минулого разу ми говорили про таку важливу характеристику особистості як відповідальність. Мабуть, варто нагадати, що залежно від ступеня розвитку почуття відповідальності, людей можна розділити на два психологічні типи: інтерналів, які вважають, що за все, що з ними відбувається в житті, відповідальні вони самі, і екстерналів, які приписують цю відповідальність різноманітним зовнішнім силам.
Існує думка, що схильність до того чи іншого психотипу є рисою не лише індивідуального, але й національного менталітету. Так, дослідження, які проводилися в Західній і Східній Європі показали, що серед мешканців західних країн більше інтерналів, а у східних, посткомуністичних – екстерналів.
В Україні подібні дослідження, на жаль, не проводилися. Але і без них зрозуміло, що серед наших співвітчизників також переважають екстернали. Адже ми так полюбляємо перекладати всі наші негаразди на зовнішні обставини та підступи ворогів. А покращення свого життя чекаємо від «добрих» царів, президентів ачи депутатів, допомоги зі Сходу чи Заходу або від розташування небесних світил. Але переконана: ця риса зовсім не є вродженою якістю національного характеру. Адже за вдачею українці – запеклі індивідуалісти, і для них цілком природнім є почуття власної відповідальності і за себе самого, і за свою родину, і за країну. Просто надто довго нам втовкмачували, що ми лише маленькі гвинтики великої Системи і що від волі окремої особистості взагалі нічого не залежить.
Хіба можна вирішити хоч якусь проблему, якщо людина переконана, що її вирішення від неї не залежить?
На індивідуальному рівні психологи вважають цілком можливим і просто-таки необхідним формування у людини так званого внутрішнього локуса контролю, тобто переконаності у власній відповідальності за свої успіхи і невдачі, прагнення до опертя на власні сили. Можливо, це звучить не зовсім коректно з точки зору психології, але, гадаю, цей рецепт підійде і в загальнонаціональному масштабі. Щоби змінилася ситуація в країні, нам, її громадянам, варто просто взяти відповідальність і за наше минуле, і за майбутнє, і за те, що відбувається сьогодніі, на себе.
Здається, все більше українців приходить саме до такої думки. Про це свідчать і дані останніх соціологічних опитувань Інституту соціальної і політичної психології АПН України. Готовність взяти участь у дострокових парламентських виборах підтвердили 65 відсотків опитаних незалежно від того, чи підтримують вони Указ Президента про розпуск Верховної Ради.
Існує думка, що схильність до того чи іншого психотипу є рисою не лише індивідуального, але й національного менталітету. Так, дослідження, які проводилися в Західній і Східній Європі показали, що серед мешканців західних країн більше інтерналів, а у східних, посткомуністичних – екстерналів.
В Україні подібні дослідження, на жаль, не проводилися. Але і без них зрозуміло, що серед наших співвітчизників також переважають екстернали. Адже ми так полюбляємо перекладати всі наші негаразди на зовнішні обставини та підступи ворогів. А покращення свого життя чекаємо від «добрих» царів, президентів ачи депутатів, допомоги зі Сходу чи Заходу або від розташування небесних світил. Але переконана: ця риса зовсім не є вродженою якістю національного характеру. Адже за вдачею українці – запеклі індивідуалісти, і для них цілком природнім є почуття власної відповідальності і за себе самого, і за свою родину, і за країну. Просто надто довго нам втовкмачували, що ми лише маленькі гвинтики великої Системи і що від волі окремої особистості взагалі нічого не залежить.
Хіба можна вирішити хоч якусь проблему, якщо людина переконана, що її вирішення від неї не залежить?
На індивідуальному рівні психологи вважають цілком можливим і просто-таки необхідним формування у людини так званого внутрішнього локуса контролю, тобто переконаності у власній відповідальності за свої успіхи і невдачі, прагнення до опертя на власні сили. Можливо, це звучить не зовсім коректно з точки зору психології, але, гадаю, цей рецепт підійде і в загальнонаціональному масштабі. Щоби змінилася ситуація в країні, нам, її громадянам, варто просто взяти відповідальність і за наше минуле, і за майбутнє, і за те, що відбувається сьогодніі, на себе.
Здається, все більше українців приходить саме до такої думки. Про це свідчать і дані останніх соціологічних опитувань Інституту соціальної і політичної психології АПН України. Готовність взяти участь у дострокових парламентських виборах підтвердили 65 відсотків опитаних незалежно від того, чи підтримують вони Указ Президента про розпуск Верховної Ради.