Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 18:36

Чорнобиль. Чи можна трагедію перетворити в комедію або в розважальну комп’ютерну гру?


Ірина Біла Комедія та розважальні ігри про Чорнобиль – це ознака загоювання рани чи показник збайдужілості до трагедії? Слухати:

(stalker-game.com)
Ірина Біла: В Новій Україні програмісти створили комп’ютерну розважальну гру про Чорнобиль. Про найбільшу техногенну катастрофу вже написаний сценарій комедії.

Це ознаки загоювання рани чи показник збайдужілості українців до трагедії? Символ плинності часу чи блюзнірство?

200 мільйонів доларів США. Такий прибуток планують отримати автори щойно створеної комп’ютерної гри “С.Т.А.Л.К.Е.Р.”, дія якої відбувається в Чорнобилі.

Кажуть, що це реально, і посилаються при цьому на рейтинги британської організації ELSPA, які стверджують, що ця гра перша у світі за кількістю продажів.

Утім, більше про комп’ютерне дійство, що відбувається, до слова, 2012 року, трохи згодом. Наразі ж про Чорнобильську зону сьогодення.

Останнім часом вона стала привабливою для багатьох туристів. Заохочує й те, що потрапити туди не складно. Принаймні, моя колега і письменниця Надія Степула просто звернулася до фірми «Чорнобильінтерінформ» і з досвідченими провідниками змогла проникнути в край спустошеної Чорнобильської пущі.

Чому ж сьогодні так вабить людей зона? Про одну із причин, названу “духовним сталкерством”, Надія Степула.

Надія Степула: Що таке «похід у зону»? Бажання долучитися до великої таємниці, котра оповиває покинуті міста і села, застиглі в часі невідомо на скільки віків споруди, саме «укриття» реактора, сліди вселенської, без перебільшення, катастрофи?

Тут почуваєшся так, ніби прибув не на сучасному авто, а в машині часу. Атрибути минулого століття вражаюче реальні, окрім того, вони повиті якоюсь немислимою фантасмогоричністю і тугою.

Хтось їде сюди, щоб через віртуальну «замкову щілину» часу подивитися на те, що колись тут полишив. Як один чоловік, який поїхав з дому в одному тільки спортивному костюмі, а вернувся вперше через 18 літ.

Чи можна вважати відвідувачів зони відчуження «сталкерами»? Запитала я в Сергія Чернова, кваліфікованого провідника «Чорнобильінтерінформу». “Ні,” – коротко відповів Сергій Анатолійович. “А чому ні?” “Бо сталкери – це свого роду мисливці за чимось, пошукачі якихось цінних речей”.

Але після того, як вірогідність загрози радіоактивного забруднення будь-якого предмета з зони дійшла до всіх і кожного, охочих щось тут віднайти і взяти як сувенір або з метою наживи майже не стало…

Але все ж сталкери нині в зоні є. Це не ті люди, котрі шукають металобрухт або якісь цінні речі в порожніх будинках, де ночами завивають самотні вітри. Своєрідними сталкерами можна вважати всіх тих, хто тепер приїжджає в зону легально, з офіційними дозволами, зрештою, перебування в багатьох місцях зони цілком безпечне після 21 року «ремісії».

Це, напевно, «духовне сталкерство», адже люди їдуть за відчуттями, емоціями, за ілюзіями чи спогадами, за враженнями і знаннями. І таке духовне сталкерство матиме, звісно, свій новий потужний розвиток.

І подекуди в хащах надвечір спалахує у вікнах вогник, в’ється з димаря сизий дим, що пахне хлібом... Це самосели налагоджують своє непросте буття у зоні. Вони теж, напевно, духовні сталкери, бо вернулися сюди за найціннішим скарбом - самим життям.

Ірина Біла: І від духовних сталкерів до сталкерів в комп’ютерній грі, створеній 28-річним розробником Сергієм Григоровичем, на якій він сподівається заробити кількасотмільйонні прибутки.

Програміст каже, що Чорнобиль – це вже історія. Відтак його не мучать докори сумління, що він заробляє на трагедії.

Більше його думкою, а також враженнями тих, хто грає в цю гру, цікавилася моя київська колега Євгенія Вятчанінова.

Євгенія Вятчанінова: 2012 рік. Вдруге вибухнув Чорнобиль і страшною виразкою на тілі планети відкрилась зона. В одну мить люди перетворились на безумців, іграшок невідомих сил. І марними були спроби армії впоратись з цією хворобою - зона поширювалась, навіки поглинаючи загони вчених та військових.

Звідти зуміли повернутися лише одинаки, які не потрапили під вплив і контроль невідомих сил. Вони – очевидці аномальних явищ. Вони - сталкери, здатні проникати вглиб Чорнобиля і виносити артефакти... на продаж, щоб згодом, набравшись сил, відкрити найбільшу таємницю зони.

Це не прогноз майбутнього Апокаліпсису чи фабула нової книги фантастики. Це сюжет комп’ютерної гри “С.Т.А.Л.К.Е.Р: тінь Чорнобиля”, виплід Сергія Григоровича.

Розробник каже, що ідея створити цю гру виникла з бажання зробити щось своє. Тематика мала бути близька усім геймерам на теренах СНД.

Чорнобиль став знахідкою для Григоровича. “С.Т.А.К.Е.Р.” успішно розкуповують і у США, де, за словами розробника, свого часу створили комп’ютерну гру за мотивами війни в Іраку.

“Заробляти на трагедіях неетично,” – каже Сергій Григорович. Однак є винятки.

(stalker-game.com)
Сергій Григорович: Зараз навіть земля у напрямку Чорнобиля (від Вишгорода і вище) дорожчає і коштує дорого. Тобто, тема ця настільки вже нікого не зачіпає, що стала історією, як Хіросима чи будь-яка з воєн. Так, було колись. Факти є, пишуть книги, знімають фільми, розробляють ігри з цього приводу, але як трагедія це вже не сприймається.

Євгенія Вятчанінова: Гру розробляли шість років. Відтак «С.Т.А.Л.К.Е.Р.» став чи не найочікуванішою подією для геймерів. У деяких з них Радіо Свобода поцікавилась, чи варто перетворювати тему Чорнобиля у «легкий жанр»?

Майбутньому програмісту Олегу Стахіву РПГ, тобто комп’ютерна ролева гра, припала до душі: і графіка хороша, і сюжет вдалий, і тема вдала для “розкрутки”.

Олег Стахів: Як поле для гри, то Чорнобиль – це хороша ідея, тому що це все ж таки загадковість, там всілякі аномалії відбуваються, радіація. Це захоплює.

Євгенія Вятчанінова: Олександр Сандій, студент Інституту комп’ютерних технологій, погоджується: гра найвищої якості, її можна завантажити і на не дуже потужних комп’ютерах. Однак спекулювати на темі Чорнобиля, на думку Сашка, не варто.

Олександр Сандій: Гадаю, що це не є досить нормально. Можна зробити сюжет цікавим, не використовуючи для цього трагедії, які трапилися в світі.

Євгенія Вятчанінова: Школяр Вадим Наконечний, граючи у “С.Т.А.Л.К.Е.Р.”, не задумується над подіями 1986 року.

Вадим Наконечний: Там не про сам Чорнобиль, а про те, як може бути в майбутньому. Гра хороша, мені байдуже якось.

Ірина Біла: Ігрова індустрія часто звертається до гучних історичних дат. Скажімо, невичерпною темою і до сьогодні є Друга Світова війна. “І ніхто з комп’ютерників та гравців не вважає це блюзнірством,” - переконаний Сергій Григорович.

До слова, та ж комп’ютерна фірма під керівництвом Григоровича вже не вперше використовує у власних розробках українську минувшину. Свого часу вони створили гру “Козаки”, використавши архітектуру епохи ХУП-ХУШ століть. Як результат - понад 2,5 мільйони проданих копій в усьому світі, а ще - прибуток 10 мільйонів доларів.

А як ставляться до гри “С.Т.А.Л.К.Е.Р: тінь Чорнобиля” ті, хто пам’ятає Чорнобильську зону 1986 року не з чужих розповідей?

Бард Ігор Жук десятки разів приїздив у річницю аварії в Чорнобильську зону з концертами для ліквідаторів. Він каже, що тоді вже були зрозумілі масштаби трагедії і ті наслідки не лише для України, а й для людства.

Співак переконаний, що комп’ютерні ігри на кшталт “С.Т.А.К.Е.Р.у” вкотре нагадуватимуть про трагедію і стануть певною пересторогою.

Ігор Жук: Комп’ютерні ігри використовують такі речі, як те, що сидить десь у підсвідомості і відгукнеться на рекламу.

Чорнобиль достатньо знакове явище, щоб можна було якусь гру-страшилку накрутити, тому, власне, вони не шукали якогось штучного сюжету. Все рівно ті, хто грає в ігри, будуть грати в щось подібне.

Якоюсь мірою це є пересторогою проти таких катастроф, навіть у вигляді такої спрощеної за моральним принципом гри. Ці ігри, мабуть, навіть грають якусь позитивну роль тим, що про такі речі нагадують.

Ірина Біла: “Ще зарано розважатися на трагічній темі,” – переконаний народний депутат і автор книги на тему Чорнобиля Володимир Яворівський.

Володимир Яворівський: Це виклик людям, які пройшли через Чорнобиль. Оскільки через нього пройшли мільйони людей, через те, я переконаний, надто зарано, надто це все ще болить і пече.

Згадаймо, як після Другої Світової війни, то я навіть не пригадую, щоб була комедія про війну. Це психологія людська. Скажімо, зараз вже з такої дистанції, там 60 з гаком, можуть бути речі і такі, і такі, і такі. Через те, я теж переконаний, зараз просто жартувати з цього приводу або бавитися в Чорнобиль – це святотатство.

Ірина Біла: А тим паче зарано, як переконує Володимир Яворівський, робити комедійні стрічки про Чорнобиль. А саме таку ідею, як довідалася моля колега Леся Бакалець, виношує кіносценарист і письменник, а також безпосередній учасник трагічних подій 1986-го Сергій Мирний.

Сергій Мирний: Риболовля. Кльов просто чудовий. Сусіди не можуть нарадіти з того. Раптом за водоймою... Бабах! Вогняна чорна куля! Один рибалка швидко змотує вудки і радить іншим робити те саме. Але сусіди не хочуть кидати рибне місце.

Чорнобиль. 1:24. Перший кадр, після якого, власне, і розгортаються події.

Леся Закалець: Так починається комедія про Чорнобиль у сценарії Сергія Мирного.

(stalker-game.com)
Далі автор переносить дію у Київ. Там родина одного з вищих партійних службовців у респіраторах заходить у літак. За людьми йде такса, також у респіраторі. А далі текст об’яви, який цей функціонер зачитує, мовляв, ніякої небезпеки немає, просто треба частіше робити вологе прибирання.

„Таке може бути тільки в комедії,” - ділиться Сергій Мирний.

Сам у 1986 році він був командиром радіаційної розвідки. Перед тим, як написати цю комедію, сценарист видав серйозну наукову книгу про здоров’я ліквідаторів.

Фільм складатиметься з кількох новел. Одну з них в скороченому варіанті Сергій Мирний зачитав на презентації сценарію. Називається вона „Дах”.

Головний герой у дечому сам автор, принаймні, імена однакові. Він командир 25 бригади (у реальному Чорнобилі ця бригада виконувала найбезпечніші роботи) і зараз підписує листівку. На ній зображена ще ціла атомна станція. Зверху на третьому реакторі командир домальовує чоловічків, які усміхнено махають руками.

Смішно і страшно водночас! Далі йде опис робіт на даху того самого третього реактора. Як із жартами бригада йде фактично на повільну смерть, бо реальна доза опромінення більше в декілька разів, ніж записано в офіційних документах.

З якогось моменту новели сміх від жартів та іронії, яких справді багато, перетворюється на жах.

Мій спосіб смішити – це говорити правду. Цей вислів Бернарда Шоу Сергій Мирний взяв за епіграф. Каже, що всі його знайомі ліквідатори до майбутньої комедії поставились добре.

Але з ним незгоден Сергій Задорожній, перший заступник харківської міської громадської організації „Союз Чорнобиля Україна”

Сергій Задорожній: Мене обурила комедія. Для нас, ліквідаторів, це не комедія, це трагедія, трагедія всього людства.

Леся Закалець: “Жорстокої правди про Чорнобиль у нас і так достатньо,” - вважає Олександр Сирота, редактор сайту “pripyat.com”. Єдина різниця всіх цих фільмів про трагедію – це ціна спецефектів.

Олександр Сирота: Можна ще довго посипати голову попелом і знімати те саме. Воно все однакове, нічого нового. А тут все-таки принципово нове. Нова аудиторія. Людина, яка подивиться цей фільм, зрозуміє, комедією тут насправді і не пахне.

Леся Закалець: На репліку, що сценарій скоріше трагікомедійний, Сергій Мирний відповідає просто: “Якщо справа тільки у п’яти буквах, я не проти їх додати”.

Хто буде режисером майбутнього фільму? Він ще не знає. І обіцяє показати вже саму картинку років за три.

Ірина Біла: “Нічого блюзнірського у кінокомедії про Чорнобиль немає,” - каже ліквідатор аварії на ЧАЕС і керівник арт-групи художників “Стронцій-90” Олексій Бреус. І згадує, що, навіть будуючи новий саркофаг, робітники жартували і не обходилися без анекдотів. Головне, як каже Олексій Бреус, не переходити межі.

Олексій Бреус: Якщо згадати той час, коли будували саркофаг у перші місяці після Чорнобиля, була маса якихось жартів, анекдотів, пісні складалися. Навіть у той час, коли, здавалося, було не до сміху, ліквідатори жартували самі над собою.

(stalker-game.com)
Я пам’ятаю в перші роки після Чорнобиля такий жарт. Що таке ліквідатор? Це сховище радіоактивних внутрішніх органів. Їм було це весело.

Правда, тут різниця в тому, коли ліквідатори сміються самі над собою, а інша справа, коли хтось над цим сміється. В цьому аспекті якийсь такий трохи не той моральний аспект виходить.

В принципі з часом, я думаю, це трохи нівелюється і жарти не є прерогативою якихось окремих людей. Будь-хто може жартувати над чим-завгодно, аби це лишень не переходило б якихось меж, рамок пристойності.

Ірина Біла: В трагедії ми беремо участь, а комедію лише дивимося. Стверджували класики. Зазвичай, глядачів набагато більше, аніж учасників, тому й жанр популярніший.

Хоча існує й інша думка: той, хто сміється, завжди сильніший від тих, хто плаче.

Матеріали до теми:

• Два експерти – дві точки зору на проблему Чорнобиля сьогодні • Що загрожує оздоровленню і лікуванню «чорнобильців»? • Після Чорнобиля: ядерна енергетика чи альтернативна? • Опромінена їжа

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG