Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 14:31

Історична пам’ять. Як події минулого спричиняють конфлікти у наш час


Олександр Лащенко, Надія Шерстюк Сутички між поліцією та противниками демонтажу пам''ятника радянському воїну в Талліні, різні коментарі до 60-ліття початку операції “Вісла”... Все це зайвий раз показує, наскільки непростим залишається ставлення до деяких історичних подій і як гостро на них іноді реагують? Про це – “Звуки життя” – “Історична пам’ять”.

ГЛАС НАРОДУ:
На Вашу думку - як сприймати суперечливі події історії?
Зінаїда Феодосіївна, пенсіонерка:
- Треба дочекатися, коли зовсім не буде при владі комуністів.
Сергій, держслужбовець:
- Потрібна правда про події нашої історії - повна правда!
Зінаїда Іванівна, пенсіонерка:
- Все дуже заплутано, до того ж нинішні політики стільки бруду виливають одне на одного.
Володимир Миколайович, пенсіонер:
- Які у нас можуть бути суперечки щодо історії, пам''ятників? Які взагалі пам''ятники - Сталіну немає, а кому ще?
Марія, школярка:
- Треба пам''ятати історію України, зокрема комуністичне минуле: тоді були як мінуси, так і плюси. Загалом з''являється нова історія, а стара потроху забувається.


СУТИЧКИ У ТАЛЛІННІ: “ВАНДАЛІЗМ” ЧИ “ЗАКОНОМІРНА РЕАКЦІЯ”

Другу ніч поспіль у столиці Естонії коїлися безпрецедентні для цієї країни сутички. Близько 100 поранених (як серед поліцейських, так і серед заворушників), півтисячі затриманих, а також розграбовані крамниці, побиті
Пограбована під час заворушень крамниця
(TASS)
вітрини, перекинуті машини, розтрощені рекламні біг-борди, телефонні кабінки, автобусні зупинки... Каміння, пляшки із запалювальною сумішшю - у демонстрантів; водомети, гумові кулі, сльозогінний газ – у поліції. Таким видався ще один раунд заворушень у Талліні між противниками перенесення монумента воїнам Радянської армії та правоохоронцями. З ранку в суботу правоохоронці припинили безлад, але з настанням вечора не виключають чергової атаки тих, хто протестує, зазначає кореспондентка Радіо Свобода Людмила Пилип.

Демонстранти називають свої дії “закономірною реакцією” на “блюзнірський” (на їхню думку) намір естонської влади перенести пам’ятник радянському воїну, встановлений в Таллінні 60 років тому. Натомість опоненти протестуючих називають те, що сталося в естонській столиці, не вшануванням пам’яті загиблих у війні, а “мародерством та вандалізмом”. Частина естонців вважає "Бронзового солдата" символом радянської окупації та виступає за його перенесення з центру Таллінна на військове кладовище, інша частина (переважно етнічні росіяни) називає це образою пам’яті солдатів, котрі загинули у боротьбі проти фашизму під час Другої Світової війни.

“Республіка Естонія. Одна з трьох колишніх радянських республік Прибалтики, незалежна держава з 20 серпня 1991 р. Населення: 1,3 млн. людей. (дані ООН, 2005 р). Столиця: Таллінн. Площа країни: 45 227 кв.км. Естонія - член НАТО з 29 березня 2004 р., член ЄС – з 1 травня 2004 р.”


В Естонії є явні відмінності між двома громадами – естонською та російськомовною, констатує соціолог Андрус Саар. Взагалі перші історичні згадки про росіян в Естонії з’явилися ще в ранньому середньовіччі. І протягом століть у них не було конфліктів з естонцями. Лише курс на русифікацію національних околиць, який намагалася проводити Російська імперія, дещо загострював ситуацію, але й тоді обидві громади мирно співіснували. Все змінилося невдовзі після ухвалення між сталінським СРСР і гітлерівською Німеччиною пакту про ненапад, за таємним протоколом якого Естонія опинилася у сфері інтересів Радянського Союзу. “Інтерес” “вождя народів” Сталіна до маленької прибалтійської республіки вилився у масштабні арешти і депортації естонців. Причому жертвами репресій стали і естонські росіяни. Їхнє місце зайняли радянські мігранти. На думку професора Тартуського університету Сергія Ісакова, орієнтиром для прибулих була Москва, а естонське вважали “провінційним”. Такої ідеології деякі російськомовні дотримуються досі, хоча Естонія вже понад півтора десятиліття – незалежна держава. При всьому тому більшість представників цієї меншини без проблем інтегрується в естонське суспільство та приймає громадянство держави.

“НЕМАЄ ТАКОГО ЗЛА В ІСТОРІЇ, ЯКЕ НЕ МОЖНА БУЛО Б ПОДОЛАТИ”

Однією із найболючіших сторінок польсько-української історії є так звана операція “Вісла”, від початку якої минуло рівно 60 років. Після Другої світової війни польська комуністична влада депортувала українців з тих земель, на яких вони мешкали століттями. Як зазначають історики, близько 150 тисяч людей на південному сході Польщі силоміць перемістили до північних та західних районів цієї країни.

(wiki)
У п’ятницю Президенти України та Польщі вшанували пам''ять жертв операції “Вісла”. А в суботу у Львові проводили День жалоби за жертвами тих подій. Як розповідає львівська кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук, учасники жалобних заходів наголошували – ані в Україні, ані в Польщі досі немає правової оцінки депортації українців. Тим часом у Польщі нагадують, що в серпні 1990 року польський сейм засудив операцію “Вісла”.

Торік Віктор Ющенко та Лех Качинський відкрили у польському селищі Павлокома меморіал 366 українцям, що загинули від рук поляків у 1945 році. “Наші народи показують всьому світу, що немає такого зла в історії, яке не можна було б подолати”, зауважив польський лідер. На відміну від подій 60-річної давнини, Україна та Польща не конфліктують, а співпрацюють, наприклад, разом організовуючи першість Європи з футболу 2012 року.

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина:
XS
SM
MD
LG