Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:16

Володимир Литвин: “Звичайно, вибори дострокові відбудуться. Ми будемо брати у них участь…”


Кирило Булкін



Кирило Булкін: Наскільки реальною до виконання є сьогоднішня постанова про одночасні парламентські і президентські вибори?


Володимир Литвин: Вона настільки реальна, наскільки реальним є проведення дострокових парламентських. Якщо не буде політичної згоди з одного і з іншого боку, не буде підведено під це правову основу, то я думаю, маловірогідним є і перший, і другий варіант.

Хоча у співвідношенні, то я можу сказати, що вибори парламентські будуть швидше, десь 60% — на 40%, аніж одночасні вибори.

Все буде залежати від того, яку позицію займе Генеральна прокуратура відносно контролю за виконанням Указу Президента України.

Але я стою на тому, що розуміння має бути про те, що розійтися без дострокових виборів на перспективу для України неможливо.

Але все-таки Ви не виключаєте варіант парламентських виборів без президентських?

Я думаю, це буде намагання з боку коаліції отримати якусь компенсацію, оскільки зрозуміло, що Президент сьогодні перехопив ініціативу.

Я думаю, що можуть зійтися як варіант домовленості щодо проведення позачергових парламентських виборів і, скажімо, референдуму, можливо, щодо того, наскільки довіряють Президенту України або щодо інших питань, якими лякають українське суспільство, український народ.

Ви сказали про те, що в будь-якому разі тут потрібна політична домовленість.

Чи Ви вбачаєте в основних гравців сьогоднішньому українському політикуму готовність іти на ці домовленості і досягати їх?


Я думаю, що повинно вистачити здорового глузду, принаймні, має спрацювати інстинкт самозбереження, власне, державних діячів і політиків, а не України, якщо вони про неї не думають. Клінч надзвичайно потужний і вийти з нього, я думаю, можна буде вже виключно через вибори, тобто тоді, коли арбітром постане народ.

Але для цього потрібно, на моє глибоке переконання, щоб вибори мали демократичний характер, щоб вони були прозорими. Потрібно приймати відповідні зміни до закону про вибори, інакше ця відповідальність буде лежати на ЦВК, а їм буде надзвичайно складно реалізувати цю відповідальність.

Ви також згадували про можливість чи бажаність повернення до мажоритарної системи. Яким чином Ви бачите механізм повернення до неї?

Я думаю, що треба залишити принцип той, що партії висувають кандидатів, але вони висувають кандидатів у 450 округах, і люди матимуть можливість подивитися на партію і водночас оцінити представника цієї партії. Тоді, я думаю, що не будуть брати у виборчі списки родичів, не будуть брати охоронців, обслуговуючий персонал, будуть підходити більш відповідально до визначення кандидатів на посаду народного депутата України.

Але чи здатні сьогоднішні українські політики, від яких це залежить, ухвалити такий варіант, можливо, нового закону про вибори?

Я думаю, вони все більше відчувають тиск суспільний, тиск громадськості і заявляють про те, що ця система є незграбною, вона є недосконалою, вона є не для України. В цьому ми переконалися, проводячи вибори за такою системою.

Я думаю, що сила політики визначається в тому, що він визнає реалії. І, принаймні, голова ВР України Олександр Мороз заявив, що він за відкриті партійні списки. А це вже багато значить, оскільки вже процес, можна сказати, готовий для того, щоб його рухати.

Якщо вже згадали про тиск суспільства на політиків, то як Ви вбачаєте у нинішній політичній кризі роль народу? Чи має суспільство якісь інші важелі, крім того, щоб проголосувати на дострокових виборах чи то парламентських, чи то парламентських і президентських, щоб під час політичного процесу поміж виборами впливати на політиків? Чи достатньо сильне суспільство громадянське українське сьогодні для цього?

На превеликий жаль, важко говорити про те, що думка інститутів громадянського суспільства буде почута і врахована, бо сьогодні на це ніхто не звертає уваги. Я маю на увазі, з представників влади, рівно ж як не звертають уваги на публікації журналістського корпусу. Бо, скажімо, Комітет виборців України дає слушні рекомендації, але їх ніхто не враховує. Отут примусити рахуватися з думкою громадськості, з інститутом громадянського суспільства, я думаю, що це одне з надзавдань.

Якщо будуть дострокові вибори, то я думаю, що вони будуть в плюс уже в тому плані, що політики зрозуміють, що не можна гратися із людьми і годувати їх безкінечно обіцянками.

Як іще можна примусити політиків все-таки дослухатися до думки громадськості?

Знаєте, могла б бути очевидна відповідь: треба унормувати, передбачити це у законі, відповідальність за нереагування на думку громадськості. Але коли не виконується Конституція, то, я думаю, не варто говорити про ухвалення якихось законів.

Очевидно, що це тривалий процес виховання політичної культури і політичної відповідальності, і, очевидно, за таких обставин якомога частіше люди мають висловлюватись з ключових питань, щоб привчити політиків рахуватися із суспільною думкою.

Яке Ваше ставлення до нинішніх масових акцій? Багато хто говорить, фактично не криючись, про те, що люди виходять на ці масові акції за гроші. Чи не спричинить це взагалі девальвацію суспільної активності громадян як такої?

Я думаю, що вона вже скомпрометована, оскільки всі добре розуміють, хоча ніхто не хоче про це публічно говорити і визнавати, що ці акції готуються, ці акції відповідним чином проплачуються.

Я не виключаю відсоток людей (нехай буде в межах 10%), які приходять за покликом душі, але люди зневірені, тому треба час, щоб вони оцю зневіру вилікували і заявляли про свою позицію. Сьогодні це все заохочується відповідним чином.

Ви вважаєте, що це заохочення, його коріння лежить в недосконалості української системи влади чи Конституції, а чи є якісь зовнішні чинники?



Коріння цього лежить у тому, що кожна сторона відчуває слабкість своєї позиції або не впевнена у своїй позиції, а відтак намагання є підкріпити себе вулицею.

Окрім всього іншого, багато українських політиків діють за принципом попереднім, радянським, коли потрібно було проводити масові акції і таким чином створювати відповідний фон підтримки тої чи іншої позиції.

Крім того, говорять іноді про зовнішній вплив, причому обидві сторони конфлікту люблять говорити про те, що за другою стороною стоять якість зовнішні сили: чи то Захід, чи то Росія.

На Вашу думку, наскільки це серйозний фактор нинішнього протистояння?


Я думаю, що цей фактор є, він присутній, але водночас він не є визначальним, бо сьогодні лінія боротьби в новій холодній війні пролягає через Україну.

Цілком очевидно, що сьогодні однополярний світ втрачає свою присутність, з’являються нові актори, нові гравці, які хочуть заявити про себе сповна і водночас тримати в своїй орбіті або в своєму впливі ті чи інші регіони, ті чи інші держави.

На сьогодні, на моє переконання, він не є надто відчутним, можливо він дуже замаскований, але я не думаю, що це так.

Якщо ми вже заговорили про міжнародний фактор, то наскільки, на Вашу думку, нинішня криза в Україні може ускладнити процес європейської інтеграції чи скомпрометувати певним чином українську демократію в Європі? Наскільки складніше тоді буде повертатися до тих позитивних зрушень у ставленні до України, які відбулися за останні роки?

Не можна скомпрометувати те, чого немає. Це перше. І друге. Я думаю, що це не ускладнить, а вже ускладнило ставлення до нас з боку європейського співтовариства, оскільки вони здивовано знизують плечима і кажуть, що це ж непередбачувана країна. Незрозуміло, з ким вести розмову, з ким мати справу, оскільки питання, наприклад, зовнішньої політики... Кожен говорить про своє, немає консолідованої позиції.

Якщо немає консолідованої позиції у питаннях зовнішньополітичних, то зрозуміло, що це позначається на проблемах внутрішнього облаштування країни. Будуть сприймати насторожено.

Водночас, я думаю, немає зацікавленості в тому, щоб ми були нестабільною територією, відтак будуть закликати нас знайти порозуміння, знайти цивілізований вихід із кризи: політичної, владної, якої завгодно.

Чи є шанс для України, щоб отримати у ставленні до себе щось більше, ніж просто заклики до стабільності? Як досягти більшого взаєморозуміння з міжнародною спільнотою?

Нам ніхто нічого не дасть. Сподіватись, що за болісний процес встановлення державності ми щось отримаємо, то я думаю, що це утопія.

Потрібно демонструвати силу (я маю на увазі економічну потугу), потрібно демонструвати національну, політичну єдність, тоді нас будуть сприймати, нам будуть іти на зустрічі. Я думаю, що тоді можна буде розраховувати на певні преференції, насамперед у плані пришвидшення інтеграції до європейського співтовариства. Все інше - це виключно розмови.

Тоді, повертаючись до нинішньої політичної ситуації і можливих дострокових виборів, хотілося запитати Вас, наскільки реальним Ви бачите прихід нових еліт в українську політику? Чи є шанс в України на оновлення саме через нову генерацію політиків?

Якщо буде змінено принцип виборчий, на моє переконання тверде, докорінно оновиться якісний склад депутатського корпусу. Можливо, назви партії в основному залишаться ті ж, але склад оновиться якісно. Це прийдуть люди, які будуть мати свою точку зору, вони не будуть сліпо підкорятися партійним директивам, це будуть люди, які зуміють вести діалоги, і водночас, думаю, це будуть люди, які вже навчилися слухати, насамперед слухати аргументи. Це має служити каталізатором, поштовхом для пришвидшення нашого розвитку.

Тобто, з того, що Ви кажете, можна зрозуміти, що імперативний мандат Ви вважаєте теж неприйнятним?

Яка політична еліта, такий і мандат. Як би сьогодні красиво не говорили про те, що це не є ознакою демократії, але й не є ознакою демократії перебігання з одного політичного табору в інший. Це свідчить і про відповідальність партій за якість формування своїх списків, але говорить про те, що в нас неусталена політична система, багатопартійна система.

Коли прийдуть люди, які знають собі ціну, які вже є представниками нової генерації, то я думаю, що не потрібно їх буде лякати імперативним мандатом. Це саме собою відімре просто.

Які запобіжники тоді проти політичної корупції можуть бути?

Я думаю, що це формувати список із партійних активістів, а не виходячи з інших можливостей, в тому числі фінансових, того чи іншого кандидата. Розумієте, в них відбувається взаємозалік. Депутат каже: я вам уже гроші заплатив за список, тепер я вільний у своїх почуттях і в своїх діях.

Отже, знали, на що йшли, на що йшов кандидат у депутати, і знали, на що йшли політичні лідери. Це також реалія, про яку, мабуть, треба якомога частіше і на повний голос говорити.

Ну, і запитання стосовно Вашої партії.

Як лідер Народної партії Ви будете брати участь у виборах дострокових, якщо такі будуть? В якому форматі?


Звичайно, вибори дострокові відбудуться. Ми будемо брати у них участь, з огляду навіть на те, що суспільство має зрозуміти, що воно більше не повинне обслуговувати політиків, які конфліктують, які виснажують країну і ділять країну приблизно навпіл.

Повинні ті партії прийти, повинні прийти ті політики, які будуть працювати на Україну, для України і примусять інші політичні партії робити те ж саме. Інакше, я думаю, ми будемо говорити про Україну як країну, яка не відбулася як держава.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG