Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:37

Карикатура в Україні


Павло Вольвач Київ, 03.05.07 (RadioSvoboda.Ua) Карикатура, як відомо, це спосіб висміювання чи сатири. Отож, в Україні, яка за рівнем свободи преси є лише “частково вільною”, цьому жанру не загрожує безтем`я. Але як його реалізувати, якщо той же таки рівень свободи тут нижчий, ніж у Гондурасі? Про це – розмова з відомим карикатуристом Олегом Смалем.

П. Вольвач: Як карикатура почувається в Україні, на сторінках української преси і, взагалі, в українському суспільстві?

О. Смаль: Приблизно так, як у Салтикова-Щедріна, в “Истории одного города”. Там він пише про город Глупов. Це місто проявляє всі ознаки вмирання. Але збирається жити вічно. Так приблизно і з карикатурою в Україні. Ситуація досить парадоксальна. Карикатуристи абсолютно світового рівня, які давно працюють на світовому ринку, але сектору в пресі карикатури практично не існує.

П. Вольвач: А де себе може карикатурист застосувати? Де карикатура себе проявляє?

О. Смаль: Більшість карикатуристів в Україні заробляють на хліб поденною роботою в різних виданнях. Занадто у нас гонорари невисокі. І ще – міжнародні премії.

П. Вольвач: Тобто, участь у міжнародних виставках?

О. Смаль: Так. Українці там жнива останні років 15 косять дуже активно і є світовим лідером по кількості виграних призів. На жаль, зустрічаю вже імена наших карикатуристів, які підписують свої роботи не “Україна”. Вже Канада, Австралія...

П. Вольвач: Гаразд, Олеже. А що може собі дозволити український карикатурист? Де межі? Він може, як раніше в “Перці”, таврувати якогось підпилого колгоспника чи несуна? Чи, можливо, може собі дозволити щось більше – маю на увазі карикатуру і політику?

О. Смаль: Аналізувати інших важко, а в мене ніколи не було проблем зі свободою. Так що для мене Гондурас – не приклад. Я завжди почував себе вільною людиною. Навіть у ті часи, коли карикатури на наших діячів не дуже рекомендувалося друкувати. На жаль, не так багато в Україні видань, які дозволяють собі друкувати гострі карикатури. Починав ще в газетах горбачовських та самвидавських. Хоч, як мені пояснювали, половина з тих цікавих газет, виданих у підпіллі, фінансувалися радянськими спецслужбами.

П. Вольвач: Ну, а вже в часи незалежної України?

О. Смаль: Мене запросила Юля Мостова в “Дзеркало тижня”. У неї була ідея – кожен номер давати на першій шпальті карикатуру. Я пручався – де ж я вам знайду стільки веселого?

П. Вольвач: І хто ж із перших осіб держави, і колишніх, і нинішніх, потрапляв під ваше дошкульне перо?

О. Смаль: Всі. Навіть такі, дрібненькі. Ті, кого тепер, можливо, й не згадають.

П. Вольвач: Ця тенденція триває, нинішніх теж допікаєте? Віктора Андрійовича, Віктора Федоровича?

О. Смаль: Так, звичайно. Звичайно. Скучати не дають. Пам’ятаю, після Помаранчевої революції в мене була виставка у Львові. Я сказав, що от наша нова влада теж скучати нам не дасть і без роботи я не залишуся. І чим далі, тим веселіше.

П. Вольвач: Олеже, тиску не відчували? Персонажі владного Олімпу не тиснули на вас і не тиснуть?

О. Смаль: Я живцем не бачив, щоб хтось із керівників держави якось ображався. Хоч мої інформатори іноді мені про це доносили...

Матеріали до теми:

• Свобода преси та її вороги в Україні • Чому звільнили редактора газети “Вечірній Луганськ”? • Журналіст без зарплати – чесний? • На Львівщині панує контрольована свобода слова • У Криму журналістам стало важче працювати • Карикатуристи виступають за свободу слова і мир

• Звіт Дому Свободи залишає Україну в категорії «частково вільних» держав • Свобода слова в Криму після зміни торік влади автономії • Комітет захисту журналістів: минулого року в Україні знову тиснули на пресу, переважно на місцевому рівні. • «Репортери без кордонів»: Становище зі свободою слова в Україні погіршилося порівняно з 2005 роком. • Репортери без кордонів: Свобода ЗМІ в Україні поліпшилася від Помаранчевої революції.
XS
SM
MD
LG