Доступність посилання

ТОП новини

Ірина Вільде — автор «маніфесту» нової жіночності


Галина Терещук Львів, 4 травня 2007 (Radiosvoboda.ua) — 100 років минає 5 травня від дня народження талановитої української письменниці Ірини Вільде, а у жовтні виповниться 25 років від дня її смерті. Похована письменниця у Львові на Личаківському цвинтарі. Найпопулярніший твір видатного прозаїка — сага «Сестри Річинські».


Більшість із оповідань та романів Вільде досі актуальні за своїм звучанням. Ірина Вільде — це псевдонім Дарини Полотнюк, у перекладі з німецької означає «дика». Мабуть, тому таке ім’я обрала Дарина Полотнюк, бо почала писати у ранньому віці, а це в українському середовищі сприймалось просто дико, вважають дослідники.

Ірина Вільде любила людей, і люди відповідали їй взаємністю. Вона писала для людей і про них, про їхній побут, думки. Вона популяризувала саме українську родину, яку вважала основою держави.

5 травня до неї на уродини тягнулася вервиця шанувальників із квітами. Ці прийняття запам’ятовувались передусім розмовами з письменницею.

Дарина Полотнюк, донька українських інтелігентів Дмитра та Адольфіни Макогонів, відома на увесь світ своїм псевдо Ірина Вільде. ЮНЕСКО внесла українську письменницю до числа знаменитих людей 20-го століття і 2-го тисячоліття.

Радянська влада вирішила не репресувати

Ірина Вільде була не тільки одним із найкращих прозаїків минулого століття, а й громадським і державним діячем, депутатом Верховної Ради УРСР, лауреатом премії імені Тараса Шевченка за свій роман — сагу «Сестри Річинські», очолювала Львівську організацію Спілки письменників. Однак посади вона сприймала як успіхи про людське око, насправді Вільде почувалась самотньою.

До 1939 року вона вже була популярною. Радянська влада побоялась запроторити її в сибірські табори. Натомість демонстративно винагороджувала, а водночас руйнувала родину письменниці.

Талановитий перекладач і сходознавець Ярема Полотнюк, син Вільде, єдиний її спадкоємець на сьогодні, розповідає: «Мама починала працювати о 6 ранку, чи це було літо, чи зима. Не дай Боже, щоб хтось її тривожив. Вона собі розкидала по килиму свої папери. Писала від руки, потім передруковувала це на машинці. Крім того, писала інші текучі теми. Але роман над нею тяжів постійно. Вона сама себе редагувала. У неї негативні особи говорили правильні речі. Мати завжди намагалась говорити правду, вона не боялась».

Ірина Вільде двічі писали листи Сталінові про те, що українська мова зазнає утисків. А ще письменниця надсилала посилки українським політв’язням у табори, клопоталась про звільнення багатьох відомих українців.

Ірині Вільде пощастило: вона не писала у шухляду, усі її твори були видані за життя, звісно, під цензурою.

Ярлики по смерті

Після смерті у жовтні 1982 року її ім’я почали згадувати дедалі рідше, а твори не перевидавались як твори «письменниці-націоналістки». Коли Україна стала самостійною, Вільде пришпилили вже другий ярлик «радянської письменниці» і знову не перевидавали.

Сьогодні вже починають говорити саме про великий талант Вільде, і на полицях книжкових крамниць до 100-літнього ювілею з’явились «Повнолітні діти» та «Сестри Річинські».

Є й рішення уряду про створення у Львові музею Ірини Вільде. Це міг би бути музей української родини Макогонів-Полотнюків, якій понад 300 років.

Однак про рішення уряду у стінах обласної влади навіть не знають, а відзначення 100-літнього ювілею письменниці місцева влада обмежила одним заходом — академічним вечором 31 травня.

Але родина запросила всіх, кому дорога талановита письменниця, 5 травня об 11-й на громадську панахиду на її могилу…
XS
SM
MD
LG