Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:42

Чи може українська безкоштовна медицина бути якісною? Чи потрібно вводити обов’язкове медичне страхування? Розмова з Ольгою Богомолець – лікарем, політиком, співачкою.


Сергій Рахманін

Сергій Рахманін: Весняного сонячного дня страшенно не хочеться говорити про політику, але оминути цю тему в такий скрутний і цікавий для країни час неможливо.

Все ж таки я зроблю для вас невеликий подарунок і обмежу розмову про політику. З цією метою я запросив до студії цікаву, обдаровану, талановиту людину. Радо вітаю у нашій студії Ольгу Богомолець.

Ольга Богомолець
Ольга Богомолець - доктор медичних наук, професор, головний лікар Клініки лазерної медицини Інституту дерматокосметології, координатор Європейської асоціації лазерної дерматології у Східній Європі, член Американської академії дерматології, Європейської академії дерматовенерології, Нью-Йоркської академії наук.

Народилася 22 березня 1966 року в Києві у родині лікарів, закінчила Київський медичний інститут ім. Богомольця за спеціальністю “Лікувальна справа” (диплом з відзнакою).

Працювала у низці медичних закладів. Автор та співавтор 9 патентів України, понад 70 публікацій.

Володарка почесної нагороди “За Гуманізм” Асоціації Чорнобиль, диплому видання “Життя славетних людей”, нагород низки пісенних фестивалів, зокрема, “Білі вітрила”.

Ольга Богомолець: Одна з моїх перших нагород на першому всеукраїнському фестивалі авторської пісні, це ще до часів незалежності України, була саме нагорода “Почесний приз радіостанції “Свобода” Вашингтон-Мюнхен”, який я отримала з рук Надії Світличної, вона на той час була кореспондентом радіостанції.

Сергій Рахманін: Додам, що пані Ольга є депутатом Київської міськради, очолює спеціальну комісію з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства.

Вона також є збирачем ікон. Колекція налічує до 2 000 артефактів. Крім того, в неї четверо дітей, вона співає пісні, вона - політик, лікар, але перш за все – чарівна жінка.

Пані Ольго, Ви свого часу називали себе людиною безмежно далекою від політики, що Вас політика зацікавила після Майдану. Бо, з Вашої точки зору, як би хто не ставився до Майдану, це було певне явище, яке, до певної міри, змінило світогляд та філософію людей.

Ви говорили, що йдете до Київради, аби отримати іншу трибуну, іншу можливість донести до суспільства здорові ідеї.

Як би Ви оцінили новину про домовленість між прем’єром та Президентом і призначення дострокових виборів до Верховної Ради?

Ольга Богомолець: Будь-які позитивні домовленості – це добре. Для мене Указ Президента - в Україні має бути щось святе. Якщо ми вибрали нашого Президента, ми йому довіряємо, якщо він вважає, що так потрібно зробити. Ті, хто справді вірить, що ці вибори будуть чесними, будь-які сторони від цього тільки виграють.

Безперечно, будуть і проблеми, тому що при цих виборах до політики зможуть прийти тільки ті люди, які відомі, а ніякі нові дійові особи взяти участі у виборах не зможуть. Я дуже щаслива, що немає конфронтації, що вистачило сили для того, щоб домовитися.

Сергій Рахманін: Під час перемовин, які тривали дуже довго і не закінчилися ще досі, однією з умов, які висувала одна з політичних сил, були позачергові вибори до Київської міськради.

Чи можливий цей варіант? Чи будуть вони корисними – позачергові вибори до міськради Києва і вибори мера столиці?

Ольга Богомолець: Що стосується саме муніципальної влади, то знову ж таки, якщо буде наказ, то потрібно буде його виконувати.

Київрада має бути віддаленою від політики, бо має виконувати господарську діяльність. Якщо ці вибори будуть, то це відкине місто на 1-2 роки від того, що зроблено і що може бути зроблено.

Сергій Рахманін: Є чимало людей, які з Вами не погодяться, які навпаки стверджують, що саме зараз, поки не пізно, треба міняти київського міського голову, аби він не добив наш рідний Київ, як кажуть, “до ручки”.

Цю точку зору підтримують далеко не всі, але людей, які є прихильниками подібної ідеї, чимало. Щоб переконатися чи спростувати цю тезу, ми опитали киян на тему: чи варто міняти мера столиці?

Респондент: Він не виправдав ті очікування, які нам обіцяв. Він нам обіцяв зробити Київ чистим, нічого не зробив, пройдіться по дворах.

Респондентка: У мене інколи виникало бажання переобрати мера столиці, я не маю до нього ніякої симпатії.

Респондент: Я думаю, він непоганий для Києва, нехай буде.

Респондентка: Хотілося б, щоб був якийсь хороший, нормальний, але я не бачу таких варіантів.

Респондент: Не знаю, наскільки він правильно чи не правильно працює, але він не гірший за попереднього Сан Санича Омельченка, і стовідсотково не гірший за інших кандидатів, наприклад, Кличка.

Респондент: Спочатку він мені дуже не подобався, потім я помітила, що він - неординарний товариш, а потім я не мала можливості спостерігати.

Сергій Рахманін: Як би Ви оцінили? Як киянка, людина, яка пов’язана з Києвом пуповиною, яка має можливість оцінити як мешканець міста діяльність багатьох мерів. Як би Ви оцінили діяльність Черновецького як мера?

Ольга Богомолець: Я не є ні великим прихильником, ні навпаки, тією людиною, яка готова висунути іншу кандидатуру. На сьогодні я не бачу іншої людини, яка зможе виконувати цю функцію.

Що мене приваблює в Черновецькому, що він не боїться молоді, я бачу, які люди працюють з ним в команді. На сьогодні не так багато є людей, які мають свою перевірену команду.

Сергій Рахманін: Але це відбувається у дивний спосіб. Ця молодь пов’язана або з його родиною, або з Правекс-банком. Дуже своєрідно підібрана молодь. В інших країнах це інколи називають корупцією.

Ольга Богомолець: Якщо він має вже перевірених людей. Оскільки я сама далека від корупції, я можу дивитися тільки збоку. В цих ініціативах, які я пропонувала, жодного разу, ні з боку першого заступника Олеся Довгого, ні з боку Черновецького, ніколи не було жодних перепон.

Тобто я прийшла з абсолютно іншої команди, мене сприйняли абсолютно адекватно. Можу сказати, що ми сьогодні провели вперше в Україні, вперше в Київській адміністрації, міжнародний з’їзд правової медичної асоціації. Ми провели інвентаризацію всіх медичних закладів, за що я безпосередньо відповідала.

Дуже легко казати, що ти прийшов і відразу від тебе вимагають результатів. Мова іде про те, що я можу відповідати за свою роботу, я прийшла як голова комісії і побачила, що куди б ти не повернувся, безладдя таке, що не розумієш, з якого боку підійти.

Сергій Рахманін: Тобто Ви стверджуєте, що Черновецький – це саме той мер, який дає Вам можливість працювати.

Ольга Богомолець: Я стверджую, що на сьогодні Черновецький не робить жодних перепон мені, не заважає працювати і виконувати мої обов’язки як керівника комісії.

Сергій Рахманін: Пані Ольго, Ви говорили, що прийшли до Київської міської ради ще й тому, що Ви як лікар, яка мала можливість порівняти західну систему медицини та сучасну українську систему медицини, переконалися, що однією з найбільших проблем медицини сьогодні є відсутність системи реформування цієї галузі.

Ви неодноразово наводили приклад, що Ви 3 чи 4 рази заходили з різної влади до Міністерства охорони здоров’я, але так і не дочекалися відповідної реакції. Ви сподівалися, що нехай невеличка, але владна посада, надасть вам можливість ваш проект – систему реформування медицини – трохи проштовхнути, принаймні привернути увагу посадовців до цієї проблеми. Вам це вдалося зрушити з місця?

Ольга Богомолець: Так, вдалося зрушити з місця.

Сергій Рахманін: На якому етапі зараз?

Ольга Богомолець: Хоча мене можна назвати реформатором, але я не руйнівник. Поки не буде зроблено нове, я вважаю, що старе руйнувати не можна. Це дуже легко прийти і сказати, що все, що було зроблене, це погане. Переважно, від цього дуже страждають люди.

Те, що нами зроблене, думаю, поки не помітне, але це було зроблено у всіх медичних закладах, яких є майже 200 в Києві, які взагалі жодних чином не були пов’язані в якусь єдину економічну чи господарську систему, на диво.

Хоча існували закони, що має бути планування, що в районах обов’язково мають бути поліклініки. У нас, скажімо, на лівому березі, немає станції швидкої медичної допомоги, якщо їхати на Бориспіль, там навіть немає, де її притулити.

Чи можна зараз вимагати і критикувати нинішню владу, що вона не має, де її там притулити. Тому що минула влада про це не подбала.

Нами зроблена дуже цікава аналітична робота з залученням міжнародних експертів. Вона була зроблена вперше в Україні. Ми з’ясували, що відбувається в місті, скільки рук у нас вільні, на скільки завантажені операційні, що відбувається дуже велике розосередження дороговартісних ресурсів. Це наприклад, комп’ютерних томографів, які стоять або не завантажені, а є такі, які перевантажені.

На сьогодні ми плануємо безболісну реорганізацію і централізацію дорого вартісних ресурсів. Тобто кожна лікарня отримає свою трохи більш вузьку спеціалізацію.

Плануємо зробити центр, який регулюватиме, куди будуть поступати пацієнти. Безперечно, без того, щоб були виконані стандарти надання меддопомоги, щоб змінився шлях фінансування і результати фінансування.

На сьогодні лікарні отримують фінанси за “койкодень”, тобто за місце пацієнта. Лікарня зацікавлена, щоб лікарняне ліжко було завантажене і стояло. Вони тримають людей більше, ніж людям потрібно.

А вони мають отримувати гроші за результатом, тобто вилікували людину.

Яка ще проблема велика. Я поки не бачу, як її вирішити, потрібно первинну медичну допомогу. Цю допомогу можна розділити на кілька рівнів.

Найважливіша: та допомога, що я казала про лікарні, це другий рівень спеціалізований. Коли у людини виникає проблема, її потрібно вирішувати.

Скажімо, ми зараз будуємо Центр серця. Можна багато говорити, що було за минулої влади, скільки було фінансування.

Ми зараз говоримо про те, що він буде запущений у найближчий час. І ми говоримо, що будемо робити чудові операції, які будуть допомагати людям.

Але ми не будемо говорити, що кожен інсульт, який зараз відбувається, він є наслідком того, що людина не лікувалась правильно. І інсульт, і інфаркт є наслідком того, що у свій час не була визначена гіпертонія, що у людини підвищений тиск, що її дільничний лікар не приписав їй ліки.

Якби вона ці ліки приймала у себе вдома, міряла собі тиск, купила б тонометр, не треба було б державі платити гроші за ці дороговартісні операції.

Тому ця первинна ланка є ланкою профілактики, вона має зробити так, щоб лікарні не були завантажені. І з цією первинною ланкою, на мій погляд, найбільша проблема.

І цю проблему, я не бачу поки що, як її вирішити, тому що кваліфіковані лікарі не хочуть йти дільничними терапевтами чи сімейними.

Людина, яка більш-менш активна чи знає іноземну вимову, вона хоче від цього втекти, бо навантаження величезне, а грошей немає.

А рівень оплати регулюється Кабміном. І що б муніципальна влада не хотіла зробити, є закон, який забороняє це зробити.

Сергій Рахманін: Але я думаю, Ви не згадали ще одну проблему, на якій Ви особисто неодноразово наголошували. Це проблема навчання.

З одного боку, в Україні постійно збільшується кількість вузів, які випускають фахівців з медичною освітою. З іншого боку, Ви самі неодноразово говорили, що приміром, людей, можуть діагностували людей на меланоми, їх дуже мало.

Хоча це елементарна річ хоча б для самої Америки, про яку Ви згадували. Зараз є не проблемою, щоб за гроші купувати коштовну, сучасну модерну апаратуру, але бракує людей, які вміють на ній працювати.

Ви самі згадували, що після стажування у США Ви особисто вчили людей, які працюють у Вашій клініці.

Можу навести ще низку прикладів. В який спосіб можна змінити систему освіти у медичних вузах? Те, що випускники цих вузів не мають бажання працювати дільничними лікарями – це один бік проблеми. Але наскільки рівень цієї освіти відповідає сучасних вимогам?

Ольга Богомолець: Є люди, які хочуть вчитися, і вони будуть вчитися. А є люди, які не хочуть вчитися.

Рівень нашої базової освіти надзвичайний. Де б я не була у світі, мені ніколи не було соромно за ту освіту, яку я отримала з анатомії, фізіології.

Так, у нас є брак знань по певних новітніх технологіях, і я вважаю, що для того, щоб це засвоїти, темп і інакше мислення, потрібно їхати за кордон, там отримувати стажування, там вчитися працювати.

Але щоб потім повернутися назад і мати можливість себе поважати, не думати, яким чином брати хабарі, щоб просто дати можливість дітям десь епоїхати на море влітку, має бути зовсім інша система державної підтримки.

Не кожна людина має сили і бажання робити власний бізнес чи відкривати приватне підприємство. Я думаю, що якби у свій час мені держава запропонувала нормальну заробітну платню, я б не мучилась там 5 чи 10 років , щоб побудувати власне підприємства.

Сергій Рахманін: Але тобі ми б не мали абсолютно унікального центру. Все одно вміння людей - жити поза державою і не сподіватися на політиків, це надзвичайне вміння, я дякую політикам, що вони дають можливість жити поза державою.

Як взагалі вирішується питання надання медичних послуг у світі. Ми поставили це питання нашим колегам за кордоном: Юрію Дудерайну (США), та Аллі Лазарєвій (Франція).

Алла Лазарєва: Французи пишаються своєю системою соціального захисту. Кожна родина має систему страхування. І якщо хоча б одна людина в родині працювала понад 5 років, то всі абсолютно члени цієї родини мають право на відшкодування медичних витрат, дорога система, одна з найдорожчих у Європі. Отже, праві пропонують її реформувати.

Всі, і багаті, і бідні, мають право на відшкодування витрат. А для бідних верств населення є інша система – спеціальна каса для безробітних, для пенсіонерів, незаможних. Вони взагалі нічого не платять і отримують всі ліки безкоштовно.

Юрій Дулерайн: Коли ти стаєш пенсіонером, то тобі покривають 80% твоїх видатків на лікування, 20% покриваєш сам. Якщо немає грошей, тобі медичне обслуговування взагалі нічого не коштує, так було і з моїм дядьком, якому зробили 7 операцій, зокрема, на серці. Те ж саме з моєю тіткою. Обидва вони приїхали до Америки в похилому віці, вони не працювали жодного дня.

Людям з низькими заробітками швидка допомога для американців безкоштовна.

Сергій Рахманін: Отже, США та Франція можуть дозволити собі надання частини медичних послуг безкоштовно. Чи є можливість на законодавчому рівні встановити таку норму, яка б дозволяла муніципальній владі за рахунок певних залишків у бюджеті все-таки надавати частині киян безкоштовну послугу?

Бо багато говориться про профіцит київського бюджету, де зараз про це вже не кажуть. Чи є така потреба, чи є необхідність робити частину медицини платною?

Багато хто говорить, що медичні послуги – це перш за все, послуги. А послуги мають ціну. І все таки не треба заплющувати очі, що все ж таки лікарі все одно беруть гроші, тому що прожити на заробітну платню лікаря в сучасній Україні неможливо.

Ольга Богомолець: Якщо Ви хочете отримати від мене не філософську думку, тоді ставте мені чітке запитання.

Сергій Рахманін: Добре. Чи є необхідність все ж таки змінювати необхідність і встановлювати платну медицину?

Ольга Богомолець: Є. Тому що, в першу чергу, на сьогодні жодний бюджет, ні державний, ні муніципальний, ніяким чином зв’язку з цією статистикою і певними демографічними, епідеміологічними процесами через 5 чи 10 років не зможе покрити проблему у фінансуванні.

З чим це пов’язано? Ми можемо взяти декілька напрямків. СНІД, туберкульоз, гепатит, штучна нирка, скажімо. А таких напрямків є десятки, їх значно більше. Якщо візьмемо людей, хворих на розсіяний склероз, їх в Києві 2 тисячі.

Раніше лікування їх не було, в 40 років вони ставали інвалідами, прикутими до візочка, бо не могли рухатися. На сьогодні є препарат, він дуже дорого вартісний.

Тобто курс лікування, який потрібний людині на всю решту життя. Це не те, що вона може заплатити 100 тисяч гривень, вона пролікувалась і здорова. Ні.

Щоб не бути інвалідом, людина має постійно щороку приймати цей препарат. Раніше препарату не було. Хто має за нього платити? Держаний бюджет, муніципальний бюджет, правильно?

З’являються інші хвороби, з’являються інші технології. Курс лікування гепатиту, на який сьогодні страждають більшість наркоманів, наркотична проблема дуже велика. Ми про неї мовчимо, чомусь на сьогодні саме комісія з охорони здоров’я та соціального захисту, я категорично заперечую, є відповідальна за цю програму.

Тисячі, десятки, сотні тисяч людей з гепатитом С, які мають бути проліковані. Вартість їхнього лікування 80-100 тисяч. Хто за це має платити?

Раніше такого лікування не було. Щоб зберегти людині життя, щоб вона не померла від цейрозу через 5-10 років.

Якщо ми говоримо про штучну нирку, про СНІД, щороку кількість людей, заражених на СНІД, збільшується в 3-4рази.

На сьогодні у нас є один пологовий будинок, де кожне четверте немовля народжується від жінки, ураженої СНІД. Тобто Ви розумієте, що всі ці люди потребуватимуть лікування, що всі ці люди потребуватимуть лікування.

І вартість лікування зростає, технологій зростає, а державний бюджет і муніципальний не зростає такими темпами, як зростає потреб у лікуванні. Тому, якщо сказати чесно, не треба тримати своє реноме як політика, що роблять політики.

Наша сьогоднішня Конституція гарантує тільки на папері, тому що реально виконати тенденцію, яка є, яку можна чітко прописати і сказати, що буде через 5 років, її не можливо. Тому ніякого іншого вибору я на сьогодні не бачу.

Цікаво сказано, що у Франції швидка допомога безкоштовна. У нас також швидка допомога безкоштовна.

Сергій Рахманін: Але вона не є швидкою.

Ольга Богомолець: А знаєте чому не є швидкою? Я дуже поважаю лікарів, які працюють на швидкій, це святі люди, повірте мені. Це люди, які віддають своє життя. І там би ніхто з людей, які не виросли в цьому середовищі, там би не витримали.

Коли приїжджають, а там люди на підпитку. Або просто роблять виклики на якусь сварку.

60% викликів нашої швидкої допомоги йдуть не профільними. Якщо такий виклик буде у Франції чи у США, люди заплатять штраф, і саме тому швидка не встигає доїхати до тих, кому вона насправді потрібна.

Сергій Рахманін: Є й інші проблеми. Наприклад, проблеми з пробками у Києві. Об’єктивна проблема. Якщо знову повертаємося до міських проблем від загальних проблем медицини, які є важливими.

Є проблема дорожніх розв’язок, тунелів, яких нема, мостів, які не ремонтують, є проблема доріг, які не будуються.

Ольга Богомолець: Саме тому є два рівні швидкої допомоги. Є в районі поліклініки, яка знаходиться поруч з будинком, там невідкладна допомога.

Сергій Рахманін: Знаю, я передзвонив у невідкладну допомогу, аби викликати швидку, до дитини, якій було рік, мені запропонували за дві години.

Я передзвонив у приватну, мені сказали, що машина буде не раніше, ніж через 4 години. Я передзвонив у лікарню, мені сказали, що лікаря-педіатра нема вже рік і невідомо, коли буде.

Але ці проблеми ми з Вами не вирішимо. Єдине, з чим я з Вами погоджуюся, це в тому, що справді частину медицини треба робити платною. Вона полягає в тому, Ви справедливо зауважили, щоб політики, які є зазвичай популістами, ніколи в житті на це підуть. І коли подібні зміни будуть внесені, наразі не відомо.

Коли Ви згадали про те, що нема сенсу звинувачувати нову міську владу, яка не так давно працює в гріхах, що лишилася у спадок він попередньої, це справедливо.

Наприклад, у Києві є лише дві пожежні машини, у яких є драбини, що сягають 12 поверху. Одна на лівому березі, інша на правому.

Проблема була попередньої влади, яка не подбала про те, щоб закупити подібні машини, але нова влада будуть 42-поверхівних, 24-30 поверхові будинки, знаючи про те, що пожежних машин, які зможуть евакуювати людей у випадку пожежі, нема чим.

Поясніть будь ласка, міська влада, ухвалюючи подібне рішення, рішення про забудову ухвалюються сесією міської ради, вона усвідомлює свою відповідальність за можливі наслідки подібних рішень?

Ольга Богомолець: А у світі взагалі існують машини, наприклад, у США, які будуть з 50-го чи 60-го поверху евакуювати?

Сергій Рахманін: Ні. Але там є система евакуації. У них передбачена система евакуації, є спеціальні драбини, у них є гелікоптери, наприклад.

Ольга Богомолець: Я вважаю, що ця проблема знову ж таки немає відповіді, що за наявністю машин. Бо навіть якщо машина 16 поверзу дістане, а будинків зараз будуть і 20 і 30 поверхів.

Сергій Рахманін: То може не варто просто будувати 40-поверхові будинки в історичній частина Києва? Ольга Богомолець: Якщо ми розділимо це питання. Я дуже не люблю когось звинувачувати, я люблю виправляти.

Я вважаю, що забудова історичної частини міста просто для мене є надзвичайно болісною, одна з тих причин, чому я йшла у міську раду, тому що у свій час є маленька ділянка на Липках, на вулиці Богомольця, там є парк, який посадив мій прадід.

Мій прадід був президентом Академії наук, він народився у Лук’янівській тюрмі, його мати очолювала рух народовольців Софії Богомолець.

На смітнику парк був закладений, де дерева садив мій прадід і моя мама. І цей парк віддали під забудову. Там лише 20 соток землі, там він похований, там його могила.

І тільки завдяки тому, що мій батько не злякався судів, у апеляційного, ми доходили до самого верху, ми не могли жодних чином врегулювати. І тільки з підтримкою людей вдалося це втримати у свій час. Нам вдалося припинити це будівництво. Тепер вони планують будуватися трохи нижче , на межі парку.

Чому я пішла в Київраду? Щоб мати більше важелів і контролювати процес забудови. Я вважаю, що ми втрачаємо, ми вже втратили місто, яке я любила. Я дуже люблю місто, я багато їздила по світу, поверталась додому і казала, що найкраще, що в нас є, це наше місто і наші жінки.

Сергій Рахманін: Місто нашого дитинства ми вже втратили назавжди.

Ви кажете про контроль за процесом. У мене враження як у киянина, який час від часу пересувається містом, що цей процес став ще більше неконтрольованим. Принаймні я бачу рішення Київради, і кількість площ, які віддають під забудову, зокрема, спортивні майданчики, дитячі, провулки. Це сумно. Це не закид на Вашу адресу.

Ольга Богомолець: Я не беру участі у цих голосуваннях. У мене це також викликає великий сум. Мені здається, що це відбувається тому, що коли при владі перебувають люди, далекі від культури і від історії, для яких важливі тільки бізнесові процеси, це буде відбуватися.

На жаль, шляху назад немає. Тільки коли їдеш у Варшаву і поки що, коли їдеш до Львова. Хоча я боюся, що й там все зміниться.

Сергій Рахманін: Є надія, що зміниться у кращий бік, принаймні багато людей очікують, що підготовка до футбольної європейської першості 2012 року до непізнаваності зміниться обличчя наших найбільших міст, при чому в кращий бік.

Є певний скепсис щодо цього, але й надія є. Вона жевріє, але лишається завжди останньою.

Ви все ж таки не розчарувалися в політиці? Все таки й Вас була певна обережність у висловлюваннях, коли Ви говорили про майбутню діяльність у Київській міськраді.

Власне, Ви не приховували того, що насолоджуєтеся працею лікаря, але міська рада – це справді новий важіль впливу на деякі процеси.

Ольга Богомолець: Може в мене трохи інший характер. Якби в мене запитали, чи я хочу продовжувати далі цим займатися, я б відповіла, що ні. Я в житті ще стільки часу марно не витрачала, скільки витрачаю зараз.

Тобто я значно більше користі приносила людям, я дуже щаслива, що я повернулася, у мене зараз є операційні дні, є консультації, тобто те, що я роблю дуже добре.

Якщо будемо говорити про розчарування. Я трохи інша людина. Це як декретна відпустка, жінка бере відпуску по догляду за дитиною, на три роки вона себе відриває від соціального життя.

Сергій Рахманін: Ви не відривали себе під час народження дітей.

Ольга Богомолець: Ні, я відривала, я не працювала в цей час. Але я про інше.

Коли ти береш декретну відпустку, щоб доглянути свою дитину, щоб вона виросла здоровою. Ти розумієш, що потім повернешся до тієї роботи, яку будеш робити.

Так само я розцінюю свою роботу в Київраді, як декретну відпуску по догляду за своїм містом. Я вважаю, що за ці роки, коли я тут є, я зроблю максимум, щоб місто було. А потім я повернуся.

Сергій Рахманін: З чистим сумлінням повернутися до виконання обов’язків.

Пані Ольго, Ви балотувалися до Київради за списками “Нашої України”. Пізніше Ви вийшли і разом із 4-ма іншими депутатами міськради створили позафракційну групу “Столичні реформи”.

Різні були чутки, чому Ви вийшли. В тому числі, була версія, що це пов’язано з конфліктом між Вами та керівником Київської міської організації “Нашої України” Миколою Мартиненком, який начебто зазіхав на шматок землі, що належав Вашому центру. Ця інформація відповідає дійсності чи ні?

Ольга Богомолець: Це не шматок землі, він не належав моєму центру. Він належав Управлінню охорони здоров’я, це дитячий санаторій.

Я на той час відмовилася підписатись для того, щоб віддати його під забудову багатоповерховими будинками, бо ця ділянка знаходиться в центрі міста.

Саме це і була причина мого виходу. Я і досі продовжую підтримувати, в душі я залишаюся членом “Нашої України”, я повністю підтримую їхні рішення щодо голосувань на засіданнях Київради. Моє перебування у “Столичних реформах” є умовним захистом від певного тиску і з одного боку, і з іншого.

Коли я йшла в Київраду, для мене дуже важливо було зберегти свою цілісність і мати можливість писати пісні, співати пісні, робити благодійні концерти, залишити свою душу чистою, не зважаючи на події, що відбуваються навколо.

Сергій Рахманін: Ви кажете, якщо буде рішення про дострокові вибори до Київської міськради, дострокові вибори мера, Ви як законослухняна громадянка підкоритеся цьому рішенню.

Але Ви вважаєте, що зараз немає сенсу перенавантажувати країну і місто черговими виборами. В принципі, та команда, яка зібралася в Київській міськраді, попри всі негаразди, попри всю критику на їхню адресу, здатна впоратися з проблемами, що стоять перед столицею.

Ви говорили, що враховуючи стислі терміни, в які відбудуться вибори до парламенту і, можливо, до Київміськради, радше за все, там будуть ті ж самі люди, тому що нові обличчя не розкрутяться.

Як свідчить низка соціологічних досліджень, багато людей сподіваються, що і до місцевих органів влади, і до Верховної Ради прийдуть багато молодих і нових облич.

І в тому числі багато хто розчарувався в так званих профільних призовах, коли у передвиборчі списки записували вчителів і лікарів, тому що громадяни не завжди переконані в тому, що ці призови дали реальні позитивні наслідки для законодавства.

Ми поставили киянам питання: чи мають у політику йти актори, лікарі, співаки. Чи потрібно, щоб цим займалися лише профільні фахівці? Хто вони такі - ці фахівці?

Респондент: Це люди професіонали, тому що всі інші користуються амбіціями. Там мають бути особливо грамотні і дуже високопрофесійні люди.

Респондентка: Люди, більш розвинені у різних напрямках, вони дивитимуться на країну більш розширено, будуть враховувати різні сфери діяльності людей.

Респондент: Звичайно, людина будь-якої професії. Всі фахівці. Все залежить від самої людини, не від її професії.

Респондентка: Політично грамотні та економісти. Але справа в тому, де їх взяти? Може бути і домогосподарка і мати грамотна, жінка може багато що зробити.

Респондент: Ті, хто має справу з робочими, з промисловістю, розумні та толкові люди. Щоб людина була підкована і грамотна у всіх питаннях. Не Кличко, не Лижичко. Хай Кличко кулаками махає, а Лижичко нехай співає.

Сергій Рахманін: Унікального рецепту, як бачимо, немає. Насправді я сам не знаю відповідей на ці питання.

Ольга Богомолець: Хочете, я Вам дам відповідь? В політику мають йти люди, вони мають бути так, як природжені лікарі, природжені політики. Люди, які йдуть не вирішувати свої проблеми в Київраду чи у Верховну Раду.

На жаль, на сьогодні більшість людей йде у Київраду саме для того, щоб або забезпечити власний бізнес додатковою роботою, або для того, щоб отримати бюджетні кошти.

Сергій Рахманін: Або поділити землю і отримати від цього дивіденди.

Ольга Богомолець: Так, люди йдуть вирішувати власні проблеми. А муніципальна влада – це те місце, куди має прийти віддана людина, щоб віддати свою душу іншим людям і вирішити їхні проблеми. Це і є головний критерій і важіль.

Сергій Рахманін: Але цих людей обмаль. У Вас є відчуття, як довго цей процес тягтиметься? Процес, коли до органів влади прямуватимуть переважно люди, які хочуть вирішити власні проблеми?

Ольга Богомолець: Оптимістичні прогнози – це наші внуки.

Сергій Рахманін: Нагадаю, що Ольга Богомолець, крім того, що чудовий лікар, вона ще й співачка. Вона співає на вірші чудових поетів: Ліни Костенко, Василя Стуся, Олени Теліги.

Більше того, Ви співаєте, англійською, російською, українською, але вірші пишете виключно українською. Чому? Ви в одному з інтерв’ю говорили, що з дитинства обожнювали Пушкіна, Лермонтова. Звідки це, чому українською?

Ольга Богомолець: А це з середини.

Сергій Рахманін: Коли це відбулося?

Ольга Богомолець: Це відбулося вперше, коли я відкрила збірку Ліни Костенко і побачила там вірш “Осінній день”. Це було, коли я вже вчилася в інституті. Я зрозуміла, що це не можна не заспівати.

Я на той час навчилася грати на гітарі. Це було в 7 класі, у нас була вистава про випускників нашої школи 41 року, де я зіграла мої улюблені пісні “Землянка”, “Птицы не поют, деревья не растут”.

Я, до речі, зараз знову буду їх співати. Ми після 9 травня готуємо великий концерт. Російські та українські барди спеціально співатимуть для ветеранів. Тому всіх ветеранів запрошую до Будинку офіцерів, це буде безкоштовний концерт 13 травня.

Але моя душа співає українською мовою. І коли мені ставлять питання, коли я відчула себе українкою, я відповідаю, що я ніким іншим себе ніколи не відчувала.

Сергій Рахманін: Пані Ольго, все ж таки певний сум у Ваших словах, коли йдеться про політику. Мені дуже сподобалося порівняння, коли Ви згадали про декретну відпустку. Справді, в цьому щось спільне є: догляд за рідною дитиною, яка називається Київ. Мені затишно від такого порівняння.

Але, як я розумію, ця відпустка триватиме лише термін, передбачений законодавством. Тобто на наступну каденцію Ви балотуватися до міськради не будете, я Вас вірно зрозумів?

Ольга Богомолець: Думаю, що так. Якщо ти вже взявся, потрібно з цього вийти з честю. Але у мене є багато творчих, родинних планів. Мені ще треба все встигнути.

Сергій Рахманін: Тобто я так розумію, що Вас може бути незабаром не четверо, а п’ятеро дітей?

Ольга Богомолець: І шестеро... Для чого ж себе лімітувати? Президент сказав, що нас має бути 52 мільйони.

Сергій Рахманін: У Вас багатющий родовід і дуже відомий шляхетний дворянський рід. Як я пам’ятаю, там у кожного покоління було багато дітей в родинах. Менше 5 чи 6 дітей взагалі не було.

Ольга Богомолець: Скажіть, де ви бачили в царські часи родину, яка б мала одну дитину? Це просто ми не знаємо свою історію. А скільки було винищено?! Практично все українське дворянство було винищене під час воєн.

Я дивуюся, що зараз молодь 18-19 років вважає, що йти в армію – це соромно. Що в армію йде тільки той, хто не може себе чи відкупити, чи відмолити, чи обдурити.

А раніше, візьмемо усіх моїх предків, якщо над Вітчизною була загроза, то, в першу чергу, віддавали своїх дітей, віддавали найдорожче, щоб захистити свою державу.

Сергій Рахманін: Думаю, це навіть не соромно, а лячно. Це знову ж таки певною мірою провина держави. І не стільки нинішньої, скільки попередньої, яка породила певний жах до виконання свого святого обов’язку. Хоча в мої часи косити від армії було радше виняток, ніж правило.

Вам стільки вдалося в житті. Думаю, більшість слухачів могли б позаздрити. Хоча відомо, наскільки складно давалися Вам успіхи. Що б Ви змінили у Вашому житті, якби на це була Ваша воля?

Ольга Богомолець: Нічого б не змінювала абсолютно. Я щаслива. Я вважаю, що щастя – це бути сьогодні тут. Щастя - просто жити, щастя - це коли поруч з тобою рідні люди. Дуже важливо мати внутрішній настрій, внутрішнє бажання жити.

Я всім слухачам раджу не втрачати цього бажання, вірити в те, що ми самі. Не треба чекати щось від когось, а треба щодня самим щось помаленьку робити.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG